Парламент не може захистити Україну від Президента

Яким чином координуватимуть свої дії парламентські опозиціонери? Чи готові вони заради ефективної опозиційної діяльності відмовитися від власних лідерських амбіцій? На ці та інші запитання в інтерв’ю «Дню» відповів лідер партії «За Україну!» народний депутат від НУ-НС В’ячеслав КИРИЛЕНКО.

— Минулої суботи, коли опозиціонери планували проведення позачергового засідання ВР, представники Партії регіонів зіграли на випередження — і сесійну залу під контроль взяли, і своїх прихильників ще з ночі позвозили під стіни парламенту. Гадаєте, у вівторок «розстановка сил» зміниться?

— Можу сказати напевно, що ми зробимо все, що буде можливо зробити. Це перше. Друге. Ми координуватимемо зусилля з усіма, хто не згоден з підписанням «харківського пакту». І в цьому випадку нам байдужі прізвища, назви політичних сил, їхні ранішні помилки тощо. Партія «За Україну!» готова підписати заяву про спільні опозиційні дії з усіма лідерами парламентської та позапарламентської опозиції. Більш того, з такою ініціативою я вже звернувся і до Юлії Тимошенко, і до Арсенія Яценюка.

— Підписання заяви про координацію дій — це, звісно, добре. Проте навряд чи подібний крок стане на заваді ратифікації у ВР харківського договору Януковича — Медведєва. Чи блокуватимете роботу Верховної Ради кожного разу, коли це питання виноситиметься на розгляд депутатського корпусу?

— Справа базування Чорноморського флоту — це справа гуртування та цілісної позиції українських патріотів. Ця боротьба буде не одноразовою, а системною і передбачатиме, зокрема, нові рецепти єднання всіх опозиційних сил та координацію їхньої діяльності.

— Як оцінюєте реакцію світового співтовариства на домовленості по російському флоту?

— Вважаю реакцію західного світу черговою і традиційною помилкою. Вони вважають, що легше віддати когось із своїх друзів на поїдання, давши при цьому якісь гарантії своїм громадянам. Досвід багатьох сотень років показує, що потім усі ці проблеми бумерангом повертаються до заможних цивілізованих громадян західного світу. Але, з іншого боку, сподіватися на чиюсь прихильність не має ні сенсу, ні часу.

Українці самі мають вершити свою долю, не дивлячись на позицію ні Москви, ні Брюсселя, ні Вашингтона.

Проте теперішній парламент не спроможний захистити національні інтереси України, в тому числі, хай як це парадоксально, і від посягань Президента України. Тому потрібно починати вести мову про дострокові парламентські вибори. Але ця мова може бути ефективною тільки у разі перегрупування в патріотичних силах. Якщо цього не відбудеться, сенсу говорити про дострокові вибори не має.

Політичні форми, які віджили своє, повинні відійти, а всі ті, хто є дієздатною патріотичною силою, мають напрацювати єдину платформу. Єдину платформу не під вождя чи вождів, а під українську національну ідею. От якщо всі вчорашні вожді готові до такої розмови, значить, вони думають про Україну. Якщо вони готові до розмови лише про себе, значить, ми й далі знову стоятимемо на програшному шляху.

— Ви в суботу під час мітингу опозиції були біля Маріїнського палацу, але на сцену не піднялися. Чому?

— Справа не в сцені, а в діях. Я підтримую ініціативу проведення позачергового засідання Верховної Ради, хоча зрозуміло, що ця ініціатива не могла бути реалізована. Я підтримую рішучу протидію ратифікації, й тут ми з БЮТ — союзники. Тобто для конкретних дій я готовий об’єднуватися не тільки з БЮТ. Єдиний момент: це не має бути опозиція чийогось імені, це має бути опозиція ідейної справи. Якщо це зрозуміють і в Блоці Тимошенко в тому числі, то справи йтимуть набагато краще.

— На мітингу багато хто з опозиціонерів закликав до імпічменту.Як ви вважаєте (мова не про «тут і зараз»), дострокове усунення Віктора Януковича від влади можливе?

— Я не хотів би оцінювати ступінь реалістичності імпічменту Президента, але хочу сказати, що зараз стоять два основні завдання. Перше — недопущення ратифікації «харківського пакту» Януковича —Медвєдєва. Друге — перегрупування патріотичних сил з тим, щоб вони нарешті могли стати знову ефективними. А зараз патріотичні сили в повній руїні, незважаючи на п’ять років перебування при владі патріотів. До розв’язання цих двох завдань повинні долучитися всі: й старі, й нові. А тоді вже можна буде говорити про імпічмент та інші, дуже складні речі.

— Чи вважаєте ви відмову про скликання на прохання 153-х народних депутатів позачергового засідання ВР порушенням закону? Якщо так, яким чином реагуватиме парламентська меншість на ці дії спікера?

— На мою думку, це повне політичне і регламентне свавілля, оскільки закон про регламент, на який так любить посилатися нова коаліція, передбачає право 150 депутатів скликати позачергове засідання з наперед визначеним порядком денним. А от маніпулювання цим правом — це вже питання політичного сумління. Завжди можна знайти якусь причину, щоб не дати опозиції скликати позачергове засідання. Саме таким шляхом пішов спікер Литвин, і мені за нього прикро.

— Під час мітингу опозиції під стінами Верховної Ради мені довелося поспілкуватися з вчителькою, яка приїхала в Київ з Черкаської області. Вона була настільки обурена результатом харківських домовленостей президентів двох країн, що заявила серед іншого таке: «Якщо влада діятиме такими ж методами і надалі, я стану першою, хто візьме в руки автомат». Як вирішити дилему: з одного боку — стримувати владу при розгляді надважливих для майбутнього країни питань, з іншого — стримувати радикальні настрої в суспільстві?

— Я є прихильником мирних форм протесту, але, разом з тим, влада не повинна діяти на розкол суспільства. Особливо так відверто, цинічно і брутально, як це робить Президент Янукович. Мова йде і про підписання харківського пакту, і про попереднє рішення щодо урану, і про фактичне знищення української мови шляхом вилучення її з усіх сфер спілкування. Все це роз’єднує українське суспільство. Такого не дозволяли собі попередні президенти, тому що вони розуміли: стабільність — це не просто порожній звук. Зараз же йде випробовування Української держави на міцність, й ініціатором цього випробовування є чинна влада, яка поводить себе в цих питаннях вкрай безвідповідально.

— А що робить опозиція задля об’єднання суспільства? Чому, приміром, не їдете в Донецьку, Луганську області й не розповідаєте людям про те, які загрози несуть багаторічні домовленості Януковича — Медведєва?

— Особисто я часто відвідую центральну та східну Україну й у міру своїх можливостей пояснюю нашу позицію з усіх питань. Однак для того, щоб переконати більшість людей в цих регіонах, потрібен час. Поступово Україна буде змінюватися, але цей процес здійснюватиметься набагато швидше, якщо нова влада свідомо не працюватиме на розкол країни.

— Час, з урахуванням супершвидкості дій чинної влади, — надто дороге задоволення...

— Все залежить від українців: від громадянського суспільства, політичних партій, патріотичних сил, простих людей, які у величезній кількості не погоджуються з багатьма останніми рішеннями нової влади в цілому і Президента Януковича зокрема. Особливо це стосується останнього рішення, яке підписано у Харкові. Власне, тому національний рух опору буде зростати і збільшуватися. І якщо зараз в когось скепсис, то цей скепсис пройде незабаром, тому що українців сотнями років душили, намагалися знищити як народ взагалі, але нікому дотепер цього не вдавалося. Переконаний, що Януковичу також не вдасться. Тому я не прихильник посипання голови попелом, я прихильник праці. Якщо ми зараз програли після перемоги 2004 року, це означає що потрібно провести перегрупування сил, критично переосмислити рішення і дії, в тому числі тих, хто призвів до такої фронтальної поразки, і йти далі, тому що лідери змінюються, а Україна та українці залишаються. А загалом варто зауважити, що подібна до нинішньої ситуація для України не нова. Шкода, що завжди знаходиться п’ята колона, яка опановує владу та приймає ті рішення, проти яких інколи доводиться боротися цілим поколінням.

— Якісні зміни, — зазначили ви в попередній відповіді, залежать, зокрема, від патріотичних сил. Але відомо, в якому плачевному стані вони є наразі. В нещодавньому інтерв’ю «Дню» екс-президент Віктор Ющенко на запитання, хто має відповідати за занепад патріотичних сил, відповів коротко: Юлія Тимошенко. А ви як гадаєте, чиї дії призвели до нинішнього стану в патріотичному таборі?

— Дії тих, хто був при владі останні п’ять років, усіх без винятку. Питання лише в тому, що в когось більша, а в когось менша частка відповідальності.

— Після харківських домовленостей ви оголосили про створення Національного руху опору. Якою ви бачите концепцію цієї ідеї в дії: зокрема, в часовому, ідеологічному вимірах, регіональній площині?

— Рух опору — це головним чином парламентська та позапарламентська робота. Це громадянське суспільство і українці, які налаштовані на дію. Безумовно, ця дія має відбуватися чітко в рамках Конституції, законодавства і тих свобод, які завоював український народ 2004 року. Їх, до речі, поки що ніхто не скасовував. Буде нова влада скасовувати? Значить, буде отримувати зростаючий рух опору. Загалом, я вважаю, що це справа не одномоментна. Більш того, я переконаний, що підписанням харківського пакту справа не завершиться. На черзі — здача газотранспортної системи, попри запевнення, що вона раптом перестала бути потрібною Росії. На черзі — здача української авіапромисловості та усіх стратегічних підприємств, які ще лишилися в державній власності, — від Одеського припортового до «Укртелекому». Тому цей рух опору буде масштабним, бо окупаційна поведінка нібито української влади диктуватиме спротив по багатьох напрямах.

Взагалі, українці час від часу зазнавали дошкульних поразок, тому що часто жили в недоброзичливому оточенні. Але все одно, рано чи пізно, приходила перемога. Гадаю, зараз станеться так само. Єдиний момент — патріотичні сили повинні пройти перегрупування, має постати нова національна демократія, яка може не тільки гасла виголошувати, а й діяти. Певний час піде на становлення цієї нової націонал-демократії, на гуртування людей, але потім її ефективність зростатиме дедалі більше.

— Чи стали несподіваними для опозиції результати харківської зустрічі президентів України та Росії й чи вважаєте ви адекватною ситуації реакцію опонентів чинної влади? І загалом: як вважаєте, за 50 днів президентства Януковича опозиція діяла енергійно, з драйвом, блиском в очах?..

— Стосовно Харкова. Я не знав, що це буде підписано саме 21 квітня, але я мав величезну підозру що це станеться найближчим часом. Якщо ви помітили, тільки партія «За Україну!» виголошувала свою глибоку стурбованість проблемою довічного перебування Чорноморського флоту РФ на території України внаслідок приходу до влади Януковича. Ми з перших днів приходу його до влади застерігали, що таке може статися. Між тим представники БЮТ та Партії регіонів (кожен зі своїми акцентами) нам казали — ось, мовляв, чому ви говорите про флот, про це потрібно говорити в 2016-му. Що зрештою? Зараз 2010 рік, а угоди підписані, по суті, на 30 років.

Із приводу опозиції. Вона така, яка є, й, у принципі, ніхто не може стати на заваді появі нових опозиційних лідерів. А поки що можу сказати, що за ці 50 днів чітко — як опозиційне середовище, — яке, крім всього іншого, є ідейним, виявила себе тільки депутатська група «За Україну!». Ми одразу порушили питання щодо Табачника, ми одразу почали давати опір всім антиукраїнським гуманітарним ініціативам і, до речі, добилися певних результатів, а саме: збереження Українського інституту національної пам’яті. Ми, до речі, робили це тоді, коли інші вагалися і думали, що їм персонально від цього буде.

Безумовно, дії опозиції станом на сьогодні не є достатніми. І допоки з’являтимуться все нові опозиційні уряди, які займатимуться конкуренцією один з одним, до того часу опозиція не буде об’єднаною. Зараз внутрішньо-опозиційна боротьба у багатьох лідерів опозиції займає більше часу та енергії, ніж боротьба зі спільними опонентами, які вже виразно показали своє антиукраїнське обличчя.

— Ви згадали ім’я Дмитра Табачника. Раніше ви заявляли, що діятиме доти, доки не доб’єтеся його відставки. Проте протести минули, пан Табачник залишився.

— По-перше, Дмитра Табачника ми все одно звільнимо. По-друге, вода камінь точить. Студентське голодування 90-го року теж далеко не одразу дало свій результат. Пройшло багато-багато днів, коли, по суті, насамоті голодуючі студенти лежали на граніті тодішньої площі Жовтневої революції. Потім стався здвиг, і наша енергія переросла у якість надзвичайно масового студентського протесту. Так само буде й зараз, це лише питання часу.

— Повернімося до теми номер один минулого і поточного тижня — підписання договору про пролонгацію ЧФ РФ на 25 років. Чи не вважаєте ви, що паралельно з недопущенням ратифікації цієї угод, варто було б апелювати до суду?

— Особисто я не довіряю українській судовій системі, в тому числі — й конституційній юрисдикції, особливо після останнього рішення про легітимність «коаліції тушок». Тому, переконаний, підстав сподіватися на цьому етапі на справедливе судове рішення просто не має. Сподіватися є сенс лише на активність громадянського суспільства, на активність і неупередженість ЗМІ та волю людей. Більше нема на що.

— Зараз продукт роботи вітчизняних ЗМІ є неупередженим?

— Бачу, що гайки закручуються. Буквально на пальцях однієї руки можна зараз перерахувати телеканали, які поки що дозволяють собі таку розкіш, як транслювання двох позицій, — влади та опозиції. Думаю, скоро не потрібно буде і пальців однієї руки. Але ми це вже проходили при Кучмі, й це все призвело до поразки такого явища, як кучмізм. Так само буде й зараз.

— Ваша оцінка затвердженої на Банковій концепції святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

— Партія «За Україну!» внесла альтернативну пропозицію щодо Уроку пам’яті про Велику Вітчизняну війну, який разом із Міністерством освіти РФ пропонує провести нашим школярам Дмитро Табачник. Ми запропонували, щоб це був Урок правди про Другу світову війну і щоб участь у ньому взяли фахівці — історики, представники Інституту національної пам’яті, ветерани усіх армій, які боролися за незалежність України. Тоді в нас буде така концепція 65-ї річниці, яка передбачає історичну правду, а не тільки нав’язування неосталінізму, яке вже повним ходом крокує по країні.