Париж – Берлін – Київ

Новий Президент України Володимир Зеленський з одноденними візитами побував у Франції та Німеччині. «Розвідкою боєм» — назвав ці візити міністр закордонних справ України Павло Клімкін. «Від цього візиту багато залежить: бажання Макрона та Меркель вплинути на параметри повернення російської делегації в ПАРЄ, весь клубок газових справ, їхні спільні підходи щодо долі окупованих українських територій і, що найважливіше, бажання їх відстоювати», — написав Клімкін у ФБ.

Власне, під час спільних брифінгів Зеленського з президентом Франції, а потім канцлером Німеччини, певні сигнали з приводу перелічених пунктів можна було почути.

Перебуваючи в Парижі, Зеленський заявив про те, що в Парламентської асамблеї Ради Європи немає підстав для повернення російської делегації. Досі реакції Президента щодо цього не було, хоча тема на порядку денному вже тривалий час. «На мою думку, ми не можемо говорити про зняття санкцій, поки Україна не повернула повністю наш суверенітет. І санкції захищають суверенітет України. Для повернення Росії до ПАРЄ підстав немає», — заявив Зеленський (eurointegration.com.ua).

Президент Франції Еммануель Макрон відповів, що санкції проти Росії «необхідно продовжувати, поки не будуть виконані умови». «Але що стосується санкцій у Раді Європи, то насправді від цих санкцій страждає не російська держава, а громадяни Росії. Ми хочемо уникнути повного виходу Росії із Ради Європи, ...ми хочемо забезпечити їхню можливість відстоювати свої права», — заявив Макрон на спільній прес-конференції з Зеленським. Хоча, як відомо, рішення Європейського суду з прав людини Росія і так не виконує.

Одним з головних пунктів під час зустрічі двох президентів, звичайно, було питання «Норманського формату», адже і Париж, і Берлін є його безпосередніми учасниками. Щоправда, про долучення до цього формату США і Великої Британії, про що неодноразово заявляв Зеленський під час передвиборчої кампанії, судячи з усього, наразі не йдеться. За словами Макрона, Франція готова прийняти зустріч лідерів країн «нормандської четвірки».

Вже перебуваючи у Німеччині, Володимир Зеленський повідомив, що підготовка до зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки» — Німеччини, Франції, України та Росії — розпочнеться у липні. Канцлер Німеччини Ангела Меркель уточнила, що зустріч радників відбудеться 12 липня. Також вона зазначила, що «санкції не скасовуються, доки Крим не повернеться в Україну». Щоправда, коли канцлер заявила, що Рада Європи не має забувати про порушення з боку Росії, але виступає (вона. — Ред.) за повернення делегації РФ до Парламентської асамблеї, стало остаточно зрозуміло, що саме Париж і Берлін лобіюють повернення РФ до Ради Європи.

Щодо питання «Північного потоку-2» між нашими країнами позиції абсолютно не співпадають. І тут Зеленський абсолютно справедливо зазначив: «Не секрет, що наші позиції щодо проекту «Північний потік-2» є діаметрально протилежними. ...Збереження транзиту російського газу через Україну, його акумулювання в українських сховищах — це гарантія енергетичної безпеки і України, і Європи. Це цивілізований метод забезпечення справедливого та безпечного європейського газового ринку».

ФОТО REUTERS

Однак з усього видно, що попри на західну підтримку України, зокрема в питаннях санкцій проти Росії, європейці ведуть свою гру, яка базується на захисті власних економічних інтересів. Такі проекти, як «Північний потік-2», або можливе повернення РФ до Ради Європи ще більше розв’язують руки Росії, яка напала на Україну і окупувала частину наших територій, однак не платить справедливу ціну за порушення міжнародного порядку і скоєні злочини. Це виклик не тільки для України, а й для західного світу.

«ЗУСТРІЧ МАКРОНА ТА ЗЕЛЕНСЬКОГО — ЦЕ ПЛЮС, АЛЕ ЖОДНИХ КОНКРЕТНИХ ПРОЕКТІВ НАЗВАНО НЕ БУЛО»

Галя АККЕРМАН, директор російського бюро часопису Politique Diplomatic:

— Не було конкретних заяв. Вони говорили, що хочуть відновити реальну роботу Мінської групи, що всі домовленості відбуватимуться в межах цієї групи.

Відновлення роботи Мінської групи — це добре. Я так розумію, що тепер буде наступний раунд зустрічей у Нормандському форматі — це теж добре. Чи дасть це якісь нові елементи, аби можна було говорити про врегулювання, жодних конкретних проектів названо не було. Тому розмовляти — це завжди добре. Але чи вийде щось із цих розмов — це інше питання.

У цілому я вважаю позитивним, що Макрон і Зеленський знову зустрілися, тепер Зеленський приїхав уже як президент. Погано, що ця зустріч фактично жодного висвітлення у французьких ЗМІ не мала.

— Чи може Франція зробити більше для того, щоб підтримати Україну, зокрема в питанні звільнення українських військовополонених, політв’язнів?

— Хотілося б в це вірити. Думаю, що Макрон особисто налаштований повністю цьому сприяти. Але які можливості Франції — це інше питання. Як завжди з росіянами, це питання торгівлі. Якщо Франція чи інша країна щось просить, то Росія у відповідь теж щось просить. Питання в тому, наскільки прийнятне те, що вона просить.

Зараз Макрон обережно сказав, що підтримує позицію щодо повернення Росії в ПАРЄ, мотивуючи це не тим, що він хоче відмовлятися від санкцій, а тим, що це допомагає російським громадянам. Я думаю, що це помилковий претекст. Тому що багато правозахисників у Росії вважають, що Росію не повинні повертати до ПАРЄ, оскільки вони хочуть не просто повернутися, а повернутися так, щоб їх більше ніколи не можна було звідти усунути. Фактично, їм дається карт-бланш на будь-яку поведінку, а вони у будь-якому разі залишаться в ПАРЄ, братимуть участь у всіх голосуваннях, впливатимуть на рішення ПАРЄ. Мені здається, що це непомірно висока ціна за те, щоб російські громадяни мали право звертатися до Суду з прав людини, тим паче, що Росія не вважає для себе обов’язковим виконання ухвал цього суду.

— Минулого тижня Макрон заявив, що потрібно підтримувати «стратегічну дискусію» з Росією. Чому він зробив таку заяву напередодні зустрічі з президентом України та на тлі загострення ситуації в Донбасі?

— Логіку Макрона зрозуміти до кінця важко. Він буде головою на нараді G7 і запросив туди Путіна як гостя, оскільки Росія більше не належить до G8. По-перше, можливо, на нього  тиснуть ділові кола. А по-друге, можливо, у нього дещо ідеалістична ідея, що Росію не треба заганяти в кут, а треба їй дати можливість з честю вийти зі становища та вести з нею конструктивний діалог, і тоді вона, можливо, відмовиться від частини своєї войовничої риторики і дій. Я особисто вважаю, що це помилка. Але це вже не вперше Макрон висловлює схожі думки. З одного боку, французький уряд каже про російську пропаганду, про те, що неодноразово були спроби втручання в європейські, французькі вибори. Та, проте Макрон, як і раніше вважає, що дипломатією можна щось виправити і що головне — не заганяти такого гравця як Росія в кут.

— А в чому полягає небезпека такої нестійкої позиції Парижа?

— Якщо Париж дає слабинку, то Німеччина навряд чи залишиться єдиним твердим гравцем. Великобританія вже не грає великої ролі, тому що у неї скоро Брекзіт і Тереза Мей пішла у відставку. Ціла низка європейських держав виявляє проросійські позиції. І це посилює табір тих людей, чого Макрон начебто не хоче, а саме євроскептиків і прибічників Росії в Європі.

«ЗЕЛЕНСЬКИЙ ТИМ САМИМ ДЕМОНСТРУЄ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО І СТАЛІСТЬ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Сам «нормандський формат» не зрушений з місця у силу того, що Росія байкотує свою участь у ньому. «Нормандський формат» був створений як майданчик для переговорів саме з Росією, щоб не визнаючи РФ воюючою стороною і визнаючи її посередником, все-таки мати можливість постійного діалогу, підштовхування Росії до певних компромісів.

Тому Зеленський тим самим демонструє правонаступництво і сталість зовнішньої політики України. І це добре.

Друге символічне значення має те, що Зеленський виділяє основних стратегічних партнерів в його зовнішній політиці на європейському континенті — це перш за все Париж і Берлін. В принципі, це правильний підхід, тому що вони є найбільш впливовими гравцями в ЄС і на європейському континенті. Тим більше, що Росія, фактично, вже давно вибудовує проросійську геополітичну вісь Париж-Берлін-Москва, щоб схилити на свій бік Париж і Берлін і диктувати їм умови європейського порядку, тим самим розколюючи солідарність європейських країн загалом і ЄС зокрема.

Тому участь у таких форматах, прямий двосторонній діалог України з Парижем і Берліном є архіважливою для того, щоб не допустити будь-яких домовленостей щодо України за спиною самої України. Тому цей візит є стратегічно вивіреним і безумовно Зеленський зайвий раз показує, що розуміє міжнародні інтереси України на міжнародній арені, і як президент, який по Конституції відповідає за реалізацію зовнішньої політики, показує себе достатньо добре та впевнено в цих візитах.

Поряд з тим, він намагається вирішити конкретні проблеми, скажімо, обороноздатності країни та нацбезпеки. Про це свідчать домовленості про спільне будівництво патрульних катерів для нашої морської охорони. Якщо такий проект буде реалізований, це відкриє нам можливість для військово-промислового співробітництва з країнами НАТО, що до цього часу не вдавалося зробити в силу закритості натівської системи.

«ЦЕ ВЖЕ НЕ БУВ ГОЛОБОРОДЬКО, ЦЕ БУВ ПРЕЗИДЕНТ. БІЛЬШ РОЗГОРНУТОГО ВІЗИТУ НЕ БУВАЄ»

Герхард ГНАУК, кореспондент газети Frankfurter Allgemeine Zeitung:

— Щодо візиту Зеленського до Німеччини: більш розгорнутого візиту не буває. І військові почесті, і канцлер, і президент (який був медіатором у Києві саме в найтрагічніші дні Майдану), і голова правлячої ХДС/ХСС, і представники бізнесу.

Що стосується конференції Зеленського й Меркель: це вже не був Голобородько, це був Президент. Зеленський зайняв тверду позицію у багатьох питаннях, зокрема щодо санкцій і «Північного потоку-2». Але у нього нове обличчя й нова мова: його слова: «не ми почали цю війну, але хочемо її зупинити» — ми, звичайно, пам’ятаємо з його передвиборної кампанії. Можливо, вони переконають деяких німців, що досі налаштовані антиукраїнськи. Я сподіваюся на це.

З другого боку, один німецький експерт сказав мені: у тому, що Зеленський починає питання Донбасу зверху («Мир»!), а не знизу (гуманітарна ситуація), є ризик. Перемога тут необов’язкова.