Переділ російської історії?

«МОСКВА» — новий навчально-методичний посібник для вчителів історії Росії в стислій формі відображає прагнення президента Володимира Путіна до відродження почуття патріотизму. Виклад подій останніх 60 років подається в ньому відповідно до улюбленої сюжетної лінії Кремля: Росія — велика держава, і їй не потрібно соромитися свого минулого.

Книга, що отримала підтримку самого президента, в якій зазнає різких нападок гегемонія США, викликає в деяких істориків побоювання, що Кремль у буквальному значенні намагається переписати історію таким чином, що це створить благодатний грунт для радикального націоналізму й реабілітації найпохмуріших сторінок російського минулого.

Путін у минулому місяці надав навчальному посібнику президентську підтримку, запросивши його автора й низку істориків та вчителів у свою резиденцію, щоб поговорити про історію. Він заявив, що тим, хто навчається, потрібно давати можливість робити свої власні висновки, але разом із тим ясно дав зрозуміти: події потрібно відображати таким чином, щоб прищеплювати почуття гордості за країну.

Публікація посібника співпадає за часом із зусиллями Кремля з відновлення національної гордості росіян після анархії 90-х. У останні роки все урочистіше проводиться святкування перемоги Червоної армії над фашистською Німеччиною, як у царські часи, посилюється авторитет і вплив Православної церкви, а молодіжні патріотичні угруповання все голосніше заявляють про відродження Росії.

Ці дії є доповненням до більш наполегливої і самовпевненішої зовнішньої політики Кремля й до різкого неприйняття критики Заходу, що заявляє про руйнування Москвою демократичних інститутів. Нова допомога є найнаочнішою ознакою того, що Кремль старається прищепити власні погляди на світ мільйонам російських школярів.

«Ми формуємо... світогляд нації, те, як росіяни бачать себе й зовнішній світ», — повідомив на зустрічі з Путіним у минулому місяці редактор нового посібника Леонід Поляков. Його слова приведені в записі зустрічі, опублікованому Кремлем.

Ця книга, призначена для вчителів випускного класу середньої школи, схожа на хвалебну оду путінській епосі і, як луна, відображає заяви самого президента. Вона зовсім не пропонує протилежних оцінок і тлумачень, а замість цього повторює лінії Кремля. Заява Путіна про те, що розпад СРСР став «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття», називається історичною правдою, а не викладом думки.

У книзі стверджується, що одержимість США та Великої Британії боротьбою з тероризмом ризикує перетворити їх у тоталітарні держави. Вона звинувачує Вашингтон у спробах створення «глобальної імперії» під виглядом поширення демократії.

Посібник по пунктах відстоює дії Путіна, що заслужили критику Заходу, такі як переслідування неурядових організацій і скасування прямих регіональних виборів.

Тим часом, в іншому посібнику, що отримав підтримку Кремля, для вчителів у новому світлі викладаються ключові події радянської історії. Диктатора Йосифа Сталіна автор книги називає «найуспішнішим радянським керівником», який створив промисловість і привів країну до перемоги в Другій світовій війні. У посібнику сталінські чистки та його система таборів для політв’язнів характеризуються як наслідок його прагнення до зміцнення Радянського Союзу.

Путін під час зустрічі з вчителями сам підтримав такий погляд, заявивши, що сталінський «великий терор» 1937 року, коли було знищено не менше 700000 осіб, був не гіршим за ті звірства і жорстокості, що здійснювали інші країни, наприклад, США, які застосували атомну бомбу.

«Зараз має місце історичний ревізіонізм, — говорить історик і експерт із російської правозахисної організації «Меморіал» Ірина Щербакова. — Він небезпечний і шкідливий».

Із нею погоджується вiдомий вчений з Російської академії наук Олександр Ціпко. «Якщо ви позбавляєте когось доступу до повного викладу історії, — заявив він на російському радіо, — це означає, що ви йому не довіряєте».

Кремль стверджує, що він не намагається переписати історію, а лише коректує зайво негативний стиль викладу багатьох підручників 90-х років — часу, коли Росія була слабка, а критика радянської епохи була в моді серед правлячої еліти.

«Погляди на історію, що викликають почуття самоповаги... дуже популярні в будь-якій поважаючій себе країні», — заявив у минулому місяці на вчительській конференції заступник голови путінської адміністрації Владислав Сурков. Чи йому не знати — той термін, який він винайшов для опису російського бренда демократії — «суверенна демократія» — займає почесне місце в книзі Полякова.

Професор Поляков, який не відповів на прохання дати інтерв’ю, заявив Путіну на зустрічі, що підручники 90 х років застаріли. «У 1990—1991роках ми ідеологічно роззброїлися, — заявив він, — а замість отримали лише якийсь абстрактний рецепт: ставайте демократами й капіталістами... а ми вас контролюватимемо».

Поки Кремль не дає вказівок про те, які підручники використовувати в децентралізованій системі російської освіти. Він відмічає рекомендовані книги, але вибір залишає за місцевими школами. Однак нові навчальні посібники абсолютно виразно отримали підтримку на високому рівні; оточення Путіна постаралося роздобути цю книгу. Державне видавництво, що займається її публікацією, заявляє, що «серйозна» частина російських вчителів отримає книгу до кінця року. Згідно із заявою видавництва, цей посібник стане основою для нового підручника з історії для шкіл.

На зустрічі з Поляковим і вчителями Путін розкритикував велику частину написаних у 90 ті підручників, видання яких фінансувалося іноземними фондами. За його словами, вони спотворюють історію.

«Багато підручників написані людьми, які працювали за іноземні гранти, — повідомив Путін, — тому вони танцювали під дудку тих, хто платив».

Один із співавторів посібника Павло Данілін зауважив, що в цьому проекті немає нічого страшного: «Уявіть собі, що в США людям говорять: вся ваша історія суцільний жах і кошмар. Я впевнений, що й вони змінили б підходи до її викладання».

Ці погляди розділяє міністр освіти Андрій Фурсенко, який заявив на сторінках газети «Вести» про свою «абсолютну впевненість» у тому, що повернення до практики радянських часів, коли існував лише один офіційно дозволений підручник, не буде. Однак він заявив, що певна міра стандартизації цілком виправдана.