Перше європейське попередження
Минулий тиждень приніс Україні перше за останні роки справжнє «європейське» попередження. І це при тому, що на початку тижня нарешті розпочалися переговори з Плану дій Україна—ЄС. Парламентська Асамблея Ради Європи виступила з доволі різкою резолюцією на адресу України, потім Ірландія, що головує в Європейському Союзі, виступила із заявою вже від імені ЄС. Обидві організації висловили занепокоєння тим, що конституційні зміни в Україні проводяться за півроку до президентських виборів, висловлюють сумнів, що президентські вибори за таких умов відбудуться чесно і відкрито.
Верховний уповноважений ЄС із зовнішньої і безпекової політики Хав’єр Солана закликав Київ «грати за правилами», а не «гратися з правилами» більше ніж півтора роки тому. Тим більше, що в резолюції ПАРЄ чітко вказується, що Україна, вступаючи до Ради Європи, брала на себе певні зобов’язання, які потрібно виконувати. Тому заява МЗС України про «втручання у внутрішні справи» співдоповідачів моніторингового комітету ПАРЄ в резолюції було названо безпідставною і необґрунтованою.
Виконання зобов’язань постійно було слабким місцем української влади — варто пригадати тривалу дискусію з ПАРЄ стосовно, зокрема, скасування смертної кари, згадати, які тоді наводилися аргументи. Питання про можливе позбавлення голосу української делегації і про можливе в перспективі призупинення членства України в Раді Європи тоді вже ставилося, але, як видається, зараз справи виглядають набагато серйозніше. Із тридцяти зауважень, підготовлених українською делегацією, враховане лише одне. Посилання на те, що саме завдяки діям опозиції було заблоковано нормальну роботу парламенту, не подіяло. Хоча в одному з пунктів резолюції ПАРЄ висловлюється «жаль щодо засобів, до яких вдалася у відповідь опозиція для блокування звичайної роботи парламенту».
Нерозуміння і незнання української специфіки з боку представників Заходу, на яке модно посилатися в Києві, було і є. Проте не воно є причиною того, що проблеми виникають саме там, де їх бути не повинно апріорі. Резолюція ПАРЄ і заява Ірландії від імені ЄС (а її підписали також країни-кандидати на вступ до ЄС, Сербія і Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Норвегія і Ліхтенштейн) виглядають скоординованими не лише в часі, і такими, що висловлюють практично єдиний погляд на проблему. Набагато гірше інше: «українське питання» на сесії ПАРЄ слухало всього 60 депутатів, що може свідчити про втрату інтересу до України. Іще гірше те, що в ПАРЄ закріпилась стійка підозра про те, що учасники української політичної гри, здається, твердо вирішили виключити з неї українських виборців.
Сигнал від ЄС вказує принаймні на небайдужість Союзу до подій, що розгортаються на його кордонах. Якесь наближення, як витікає з тексту заяви, може розглядатися лише після складання іспиту, який точно не вважатиметься українськими внутрішніми справами. Зрозуміло, що в Києві якщо й чекали на сигнали від ЄС, то зовсім іншого роду. Це не є й не може бути свідченням провалу української дипломатії. Зовнішня політика держави не може бути успішнішою за її загальний розвиток, а в даному випадку дипломатія цілком залежить від внутрішніх подій. І таким чином, перспектива зовсім не обов’язкової чергової хвилі міжнародної ізоляції не є нереальною.
Навряд чи Україна може собі дозволити втрату темпу у діалозі з НАТО. Але перспектива її приєднання до Плану дій з набуття членства тепер на наступному після Стамбульського саміті Альянсу стала більш вірогідною. Роботу над Планом дій Україна—ЄС навряд чи буде згорнуто, але загальний клімат міг би бути й більш сприятливим. Сполучені Штати відстежуватимуть українські події з неменшою увагою, ніж Рада Європи і ЄС. Від позиції США великою мірою залежатиме просування України і до НАТО, і до Світової організації з торгівлі. Зовнішні втрати можуть виявитися вагомішими за внутрішні здобутки.
Навряд чи те, що учасників українського політичного процесу закликають вирішити свої проблеми миром, може свідчити про зрілість і гідність держави. Шанси України бути адекватно сприйнятою в світі, які ніколи не були надто високими, відтепер зменшуватимуться в залежності від кожного невдалого чи незрозумілого внутрішнього кроку.
КОМЕНТАР
Віктор НЕБОЖЕНКО, керівник соціологічної служби Національного iнституту стратегічних досліджень: — Моніторинг ПАРЄ досить ефективний — поки що жодна країна СНД не знайшла способу його нейтралізувати. З іншого боку, держави СНД, наша в тому числі, частенько дають привід для тих або інших претензій. Тому я не бачу нічого дивного, що Парламентська Асамблея саме так поводиться по відношенню до України. Інше питання, що наша країна мала шанси пом’якшити реакцію ПАРЄ. Зокрема, я думаю, ми мали б не так приймати представників моніторингового комітету, яких частина української преси зустріла досить агресивно. А також, можливо, інших людей нам слід би посилати до ПАРЄ для відстоювання своїх позицій. Принаймні, варто було делегувати політиків, які знають мови, які вміють вирішувати конфлікти. А ми відправили туди Адама Мартинюка — ПАРЄ, либонь, уже років 15 не бачила таких енергійних комуністів... Проте я не думаю, що ця резолюція якось позначиться на політичній ситуації в Україні, якось вплине на позицію влади або позицію опозиції. ПАРЄ живе своїм життям, внутрішньополітичний конфлікт в Україні — своїм. Те, що це спосіб тиску, — безсумнівно. А далі ПАРЄ, ймовірно, подивиться — чи на ті точки вона давить.
