«Персональна справа» в форматі геополітики

Яскравий і харизматичний Василь Голобородько зухвало посилає в дупу МВФ. Це відбувається у вигаданому світі, де простий шкільний вчитель стає президентом України. І, судячи з усього, цей серіал набув неабиякої «популярності». Зокрема й серед фінансових кіл. Адже тепер у дупу посилає МВФ. І не в фільмі, а насправді. І не Голобородька, а Зеленського.

Стаття, яка вийшла на The Wall Street Journal у останній день жовтня під заголовком Ukraine Corruption Concerns Stall IMF Bailout наробила багато галасу. «Проблеми української корупції зупиняють допомогу МВФ» — це якщо перекласти дослівно.

У принципі нічого дивного. Корупція й Україна давно йдуть пліч-о-пліч в уявленні західних ЗМІ, американських зокрема. Врешті колишній український прем’єр-міністр і досі відбуває покарання в американській в’язниці. Але цього разу певна відмінність є, оскільки сьогодні вже йдеться не про якусь корупцію узагальнено.

У статті прямо йдеться про те, що поки Володимир Зеленський не змусить Ігоря Коломойського повернути гроші, які були ним виведені з «ПриватБанку» нових траншів МВФ не буде.

Звісно, йдеться не лише про колишній банк олігарха, якого тісно асоціюють з чинним Президентом. У списку МВФ понад 100 банків, з яких за останніх десять років вкрали близько 15 млрд доларів. Але річ у тім, що з цих 15 млрд третина припадає саме на Ігоря Валерійовича.

Узагалі, МВФ з самого початку співробітництва з Україною, тобто з 1992 року, завжди утримувався від якихось конкретних заяв щодо вищих посадових осіб держави. А вимоги якщо вже і стосувалися боротьби з корупцією, то були більш глобальні. Наприклад, провести судову реформу, чи то реформу правоохоронних органів узагалі. А вимоги останніх п’яти років просто звелися до двох пунктів: ввести в Україні ринкові ціни на газ і відкрити ринок землі.

Звідки взялася вимога повернути гроші, які розкрадалися власниками банків в останнє десятиліття не зрозуміло. До речі, цікавий момент, 100 банків про які йдеться, — це майже ті самі банки над ліквідацією і реорганізацією яких працювала колишня очільниця НБУ Валерія Гонтарева. Тобто, проблемність цих банків була відома всім фахівцям фінансового ринку. А щодо згаданого «Привату», то його націоналізація і взагалі проводилася зі згоди і під пильним контролем західних партнерів.

То чому раптом вимоги, на яких стільки років наполягав Міжнародний Валютний Фонд відійшли на другий план, а на поверхню виступили проблемні банки і вкрадені з них гроші?

Можливо, що Рада директорів МВФ таки подивилася український серіал із майбутнім президентом у головній ролі? І дуже сильно образилася на те, якими їх показали в «Слузі народу». Але міжнародним банкірам не звикати до такого ставлення. Тому, ймовірно, справжня причина в дещо іншому. Більш глобальному.

МВФ давно перетворився з фінансового органу ООН на інструмент політичного і економічного впливу. Головна мета МВФ — протидіяти кризовим явищам у економіках країн-членів. Тому що за умови глобалізації економічних процесів, криза в одній країні може призвести до ефекту доміно в інших.

Такі ризики вкрай уважно моніторяться Міжнародним Валютним Фондом, а потім вчиняються негайні дії, щоб їх мінімізувати. Але спочатку міжнародні банкіри намагаються все вирішити «полюбовно».

Перший дзвіночок пролунав у травні цього року, коли місія МВФ практично не розпочавши своєї роботи покинула територію України. Причина — проведення в Україні дострокових парламентських виборів, мовляв, немає про що домовлятися в умовах політичної невизначеності. МВФ чудово розуміє що в нас відбувається, і чому Зеленський розпустив Раду. Врешті місія поїхала, і повернулася вже у вересні.

Експерти свідчать про дуже непрості перемовини між урядовцями і представниками місії. Цілком можливо, що в уряді розуміли негативні для себе результати цих переговорів. Тому спрацювали на випередження, заявивши, що навіть якщо ні про що не домовимося, то нічого страшного не трапиться. НБУ в особі першого заступника голови Катерини Рожкової обережно заявило про те, що реформи, які уряд проводить у земельній і фіскальній сферах, суттєво зменшать потребу в фінансових ресурсах МВФ.

«Нам не треба брати більше, ніж потрібно», — сказала пані Рожкова.

Натомість, той самий НБУ ще в літку заявив зовсім інше.

«Національний банк вважає, що Україні потрібна нова довгострокова програма співпраці з МВФ на загальну суму в 5—10 млрд дол. США», — сказав у серпні заступник голови Національного банку Дмитро Сологуб.

Тобто, ні на які великі здобутки уряду в проведенні економічних реформ ще в серпні ніхто в НБУ не розраховував. То звідки у вересні з’явилися підґрунтя того, що вдасться суттєво скоротити потребу в фінансовій допомозі?

До речі, крім того, що Україні конче потрібні гроші, пан Сологуб також виказує надію, що перший транш нової програми МВФ може надійти вже до кінця цього року, і становитиме близько 2 млрд дол. США.

У підсумку представник НБУ в черговий раз наголошує, що «нова програма з МВФ — це насамперед позитивний сигнал для інвесторів та міжнародних партнерів України»

Проте 26 вересня місія Міжнародного валютного фонду поїхала з України без оголошення жодного рішення про подальшу співпрацю.

На запитання журналістів, які результати роботи чи чому місія МВФ поїхала з України міністерка фінансів України Оксана Маркарова відповіла: «Місія МВФ покинула Київ тому, що в них були куплені білети саме на цей день». Гарна відповідь.

Слід зазначити, що місія МВФ після свого прибуття до штаб-квартири випустила прес-реліз, у якому похвалила попередню владу, яка, на думку представників місії, «витягла країну з глибокої економічної кризи 2014—2015 років та відновила макроекономічну стабільність». Разом з цим вказала на необхідність посилення конкуренції, відкритість ринків та усунення олігархів від влади.

«Не менш важливо посилити конкуренцію і відкрити ринки, особливо в енергетичному і сільськогосподарському секторах, а також знизити роль держави й олігархів у економіці», — йдеться в релізі МВФ.

Щодо подальшої співпраці з Україною говорилося, що перемовини продовжаться найближчими тижнями.

Але більш ніж місяць від МВФ нічого не було чути, аж поки The Wall Street Journal не видав статтю з висловами, які нічим іншим, ніж ультиматум не назвеш — або Коломойський повертає гроші, або кажіть траншам «до побачення».

Ще підчас перебування місії МВФ в Україні колишній співвласник «ПриватБанку» і олігарх Ігор Коломойський заявив, що готовий на мирову угоду в «справі «Привату» і на обмін 2 млрд доларів, які в нього були в «ПриватБанку», на акції банку.

«Я визнаю, що була проведена емісія державою на 155 або 160 млрд гривень. Віддайте мені акції на мої 60 з 200 млрд, і будемо разом співіснувати», — сказав пан Коломойський журналістам.

Причому в ЗМІ поширювалась інформація про те, що й уряд був би не проти укласти якусь угоду з українським олігархом. Принаймні такі висловлювання прем’єр-міністра України Олексія Гончарука цитувало Financial Times.

Чи треба казати, що західними партнерами така позиція України, може бути сприйнято як відмова від політики «очищення» і повернення до владного керма України олігархату?

«Серед викликів, з якими зіткнувся Київ у отриманні підтримки МВФ — Ігор Коломойський, магнат і прихильник Зеленського, який перебуває під слідством у США. Коломойський і ще один бізнесмен володіли по 45% акцій найбільшої в Україні фінансової установи, «ПриватБанку», до його націоналізації», — пише WSJ.

Тобто, для МВФ, який теж, м’яко кажучи, вкладався в справу націоналізації «ПриватБанку» і його фінансової стабілізації, навіть мови бути не може про якісь компенсації, а тим паче про повернення банку Коломойському. Натомість чітко вказується, що повернути бюджету України зобов’язаний саме Ігор Коломойський. І не скільки-небудь, а 150 млрд гривень.

«Коломойський повернувся в Україну з еміграції в травні після того, як Зеленський виграв боротьбу за президентську посаду, і публічно зустрічався з Президентом. За словами людей, обізнаних з переговорами Фонду з Україною, МВФ пильно стежить за їхніми відносинами», — пише The Wall Street Journal.

Таким чином, на наших з вами очах справа про фінансову підтримку України з боку МВФ з суто економічної і політичної площини переходить у особисту справу між МВФ (читай США) і Ігорем Коломойським. І найгірше в цій ситуації те, що заручниками стаємо ми всі.