Петро ПОРОШЕНКО: «Опозиція — це не наш вибір…»
— Як ви розцінюєте прийняте дев’ятьма фракціями рішення про перерозподіл парламентських комітетів, згідно з яким меншості заплановано залишити лише три портфелі? Чи можна назвати це черговою «оксамитовою революцією»?
— Вважаю, що сьогодні відбуваються небажані для країни речі. Україна вперше мала шанс сформувати конституційну більшість, яка, взявши на себе відповідальність за долю в країні, могла б внести певні зміни в Конституцію і, з урахуванням 11-річного досвіду реформ, вирішити надзвичайно болючі питання щодо оподаткування, пенсійної реформи та економічного розвитку загалом. Однак цей шанс втрачається зараз внаслідок того, що комусь хочеться покерувати. Мене турбує створення недієздатної більшості, на що є декілька причин. Найперше, методи, якими вона формується, небезпечні для демократизації країни. Якщо висмикувати депутатів із фракцій і примушувати їх голосувати під загрозою порушення кримінальних справ тощо, то втрачається сутність парламентаризму. Якщо народних обранців вчити, за словами одного із координаторів новоствореної псевдобільшості Олександра Карпова, «ходити строєм», то вони перестануть бути виразниками ідей народу. А для чого тоді обирати парламент?
— Ви кажете, що був шанс сформувати більшість, але його втрачено. Зараз інші сили намагаються оволодіти ситуацією. То кого ж ви звинувачуєте у неспроможності?
— Сформувати більшість нам заважав тиск, що чинився ззовні парламенту, коли політичні сили, які брали участь у переговорах, постійно бігали на Банкову до голови Адміністрації для того, щоб узгодити свою парламентську позицію з офіційною. В таких умовах «Нашій Україні» було дуже важко брати участь в переговорах. До того ж позиція нашого блоку постійно викривлювалася і викривлюється як у коментарях представників пропрезидентської більшості, так і рядом засобів масової інформації. Тому, якщо більшість формується таким непрозорим, недемократичним шляхом, «Нашій Україні» там немає чого робити. Треба було збиратися парламентським складом і домовлятися про принципи формування більшості, однак всі пропозиції домовитися переводилися у кадрову площину. Ми є найбільша фракція і прийшли на переговори з відповідними результатами виборів, а тому повинні вимагати на свою кількість депутатів відповідних повноважень для реалізації передвиборчих програмних положень. «Наша Україна» з самого початку займала прозору позицію, запропонувавши проект угоди про спільні дії. Але тоді казали, що це неконституційно і неможливо. Через два місяці Президент виходить з цими самими ініціативами. Нам, звичайно, це приємно, і ми готові певним чином їх підтримати. Сьогодні зрозуміло, що «каменем спотикання» є інше питання: хто буде прем’єр-міністром чи у кого які претензії на урядові посади. Однак не це має бути предметом переговорів. Давайте будемо починати з програми. Що об’єднало більшість «а ля Карпов»? З чого вони починають роботу? Та з того, як все поділити.
— Представники «Нашої України» довгий час оперували магічним словом «діалог». Однак днями Роман Безсмертний заявив, що «НУ» потрібно «або все (право формувати уряд), або нічого». Це і є діалог?
— Йшлося про те, що в разі усунення «Нашої України» від формування коаліційного уряду «кістки зі столу» у вигляді якихось посад їй не потрібні. А діалог потрібен завжди, навіть під час війни. Тільки його форма та зміст — це зовсім інше питання. Ми говоримо про інший вимір, інший рівень питання. Це не наш вибір. Це вибір так званої більшості, якій в цьому складі не потрібна «Наша Україна». Тобто їхнiй вибір — бачити «НУ» в опозиції. І якщо за нас зробили такий вибір, то «Наша Україна» готова продемонструвати ефективність своїх дій в опозиції. Якщо ви, перетягуючи на себе «ковдру», готові продемонструвати свою ефективність і для цього вам не потрібна «НУ», — демонструйте. Але це шлях в нікуди. Я впевнений, що через 4—5 місяців він закінчиться повним провалом. Ми готові до повернення до діалогу у випадку, якщо буде припинено процес створення альтернативної більшості.
— Віктор Ющенко нещодавно заявив, що є або влада, або опозиція, — третього, мовляв, не дано. Ви, у свою чергу, казали, що опозиція своїми діями блокує нормальний хід бюджетного процесу. Як поєднуються ці позиції?
— Історія поки що не придумала якихось прикордонних позицій. Тобто, якщо політична сила не знаходиться при владі, вона автоматично переходить в опозицію до влади. Це аксіома. Власне я говорив про загострення політичної ситуації, що може заблокувати бюджетний процес. І відповідальність за це нестимуть не опозиційні, а пропрезидентські сили, які своєю відмовою від діалогу лише загострюють політичну ситуацію. Незважаючи на це, бюджетний комітет не припинив роботу, і ми впевнені, що у затверджені Конституцією терміни внесемо висновки комітету на голосування у Верховну Раду. Я запевняю, що запропонований під моїм керівництвом проект буде значно кращим, ніж той, який був розроблений урядом. А що стосується протиріч, то всередині блоку їх не існує.
— Комуніст Георгій Крючков висловив на круглому столі в «Дні» думку про те, що окремі політичні сили використовують комуністів як «бульдозер». Чи відбудеться (і якщо так, то коли) ваш розрив із такими ситуативними союзниками, як комуністи?
— Я категорично не погоджуюся з думкою, що хтось когось може використовувати. А підстав для розриву немає, оскільки я не бачу сьогодні підстав для об’єднання. «Наша Україна» не була організатором мітингів 16 і 24 вересня. Наших людей, принаймні на рівні організацій, там не було, і політична рада блоку не приймала рішення з цього приводу. До речі, партія «Солідарність» під моїм головуванням не схвалювала рішення щодо участі своїх представників в цих акціях.
— Чому ж тоді, всупереч рішенням політичної ради блоку, на площі був лідер «Нашої України»?
— Там були наші виборці, які голосували проти влади. Тому Віктор Андрійович вийшов до своїх виборців з виступом і підписав резолюцію мітингу. Це його політичне право як лідера блоку. Наголошую, це був не політичний документ, а резолюція мітингу.
— А днем раніше він підписав угоду з п’ятьма «провладними» фракціями…
— На форумі, організовуваному нашим блоком, був підписаний документ про діалог між владою та опозицією, наслідком якого мало стати створення більшості. Однак «круглого столу» з владою не відбулося, а вимоги 40 політичних партій влада проігнорувала. Саме тому сьогодні процес переговорів про створення більшості припинено.
