Петро ПИЛИПЧУК: «Судова реформа нині залежить від волі законодавця»

Українці вважають судову систему оплотом корупції та хабарництва. Згідно з дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи», нашим судам довіряє лише третина громадян. Чому сталося так, що замість того, аби захищати права громадян, українська Феміда перетворилася для них в інститут, який викликає недовіру, та про шляхи її реформування «Дню» розповів перший заступник голови Верховного Суду України, голова Ради суддів України Петро ПИЛИПЧУК.

— Петре Пилиповичу, чим, на вашу думку, викликаний такий низький рейтинг довіри українців до судової влади?

— Щороку українські суди розглядають близько восьми мільйонів справ і, звичайно, половина учасників процесів залишаються незадоволеними винесеними рішеннями. Це, безсумнівно, впливає на рейтинг довіри громадян до суду. Однак, слід визнати, у нашому правосудді існує чимало проблем, які відбиваються на якості судочинства. Найперше, це — тяганина при розгляді справ. Причина цьому та, що наше процесуальне законодавство передбачає дуже короткі терміни розгляду справ, натомість їхня кількість настільки велика (часто на одного суддю припадає до 250 матеріалів на місяць), що у визначені строки закінчити процес просто неможливо. Нечасто, але іноді трапляються випадки, коли судді умисно або через недбалість затягують розгляд справ. Наприклад, деякі з них бояться приймати поспішне рішення з тієї причини, щоб воно потім не було скасоване апеляційним судом. Проблему завантаженості судів можна вирішити двома способами — або внести відповідні зміни до процесуального законодавства, або збільшити штат суддів. Останнє, на мою думку, робити недоцільно. Тому вихід один — змінювати законодавчу базу. Тяганина при розгляді кримінальних справ зумовлена ще й іншими факторами. Насамперед тими, що у нас немає ефективного законодавства, яке регулює надання обвинувачуваному адвоката, в обласних судах, які розглядають справи з участю народних засідателей, нерідко важко відшукати цих же засідателей і часто для того, аби вони прийшли на процес, судді платять їм зарплату зі своєї кишені. Поширеним явищем є і неявка прокурора в зал засідання, без якого розгляд справи неможливий. До цього слід додати брак залів засідань (наприклад, у Києві на п’ять суддів припадає всього один зал засідань), з різних причин недоставка конвойними підрозділами підсудних із СІЗО. Окрім цього нині матеріальна база судів така, що вони не забезпечені елементарним — конвертами, марками, ручками, папером, бланками, не кажучи вже про комп’ютери та іншу організаційну техніку. При такій матеріальній базі важко очікувати якісного судочинства.

— То, на вашу думку, аби ліквідувати тяганину в судах, потрібно збільшити строки розгляду справ?

— На Верховному суді США зображена не Феміда з терезами, а черепаха. Американці вважають, що правосуддя має бути повільним, але якісним. Строки розгляду деякої категорії справ можна і подовжити, але і цих, що є можна дотримуватися, якби не така велика завантаженість судів. Тому, передусім, треба у процесуальному законодавстві змінити ті статті, які призводять до виникнення цієї проблеми. Наприклад, щороку суди України розглядають близько 3,5 мільйонів справ про порушення правил дорожньо-транспортного руху. Я вважаю це неправильним, адже, як правило, розміри штрафів, котрі в результаті призначаються порушникам, набагато менші, аніж судові витрати (я вже не кажу затрачений час суддів). У всьому світі розгляд подібних справ є компетенцією поліції. Ще у багатьох країнах для того, аби розглянути кримінальну справу, достатньо щоб суддя затвердив мирову угоду між звинувачуваним і захистом. У нас же таких процедур немає. Існує стаття, яка допускає спрощений розгляд кримінальних справ (так звана протокольна форма), але вона майже не діє з тієї причини, що поширюється на невелику категорію злочинів. На мою думку, якщо її розширити, завантаженість судів значно зменшиться. Необхідно зменшити і обсяг паперової роботи, яку має виконувати суддя. Аби провести такі реформи потрібні законопроекти, які Верховним судом вже підготовлені. Але от, коли вони будуть розглянуті Верховною Радою поки що невідомо. Будемо сподіватися, що це станеться найближчим часом.

— Минулого року Європейський суд виніс 104 рішення проти держава Україна, більшість яких стосується неякісного судочинства. Невже ця тенденція продовжуватиме і надалі?

— Приблизно 90 % рішень Європейського суду стосуються невиконання українськими судовиконавцями судових рішень. Це вже проблема Міністерства юстиції України та відповідних правоохоронних органів. Раніше такого, щоб не виконувалися судові рішення, у нас майже не траплялося, а зараз ця проблема є чи не головною у правосудді. Надходять до Європейського суду й справи стосовно судової тяганини. Головна причина цьому завантаженість судів, подбати про те, щоб судові справи не розглядалися роками, насамперед, повинна держава. До прикладу, кілька років тому у нас була прийнята програма по забезпеченню судів належними приміщеннями. Але в бюджеті на 2007 рік замість необхідних для її виконання 400 мільйонів гривень виділили лише 20 мільйонів. Використання ж судами позабюджетних коштів, відповідно до нашого законодавства, це вже корупція. Тому нині у нас існує 1,5 тисячі суддівських вакансій, але ми не можемо їх заповнити з тієї причини, що ніде розмістити цих працівників.

— Нікому не секрет, що хабарництво серед суддів — досить поширене у нас явище. Як, на вашу думку, з ним боротися?

— Корупція — системне захворювання всього організму держави. В тому числі вона вразила і судову систему. Проте не можна стверджувати, що суди наскрізь просякнуті корупцією. Справа в тому, що є люди, які супроводжують справи (це можуть бути адвокати або інші посередники), які беруть хабарі з підсудного або його родичів нібито для судді. І, якщо справа вирішується позитивно, то потім громадянин думає: хабар спрацював — у судах існує корупція, й розповідає про це своїм знайомим. Так, корупція в системі є, але не в таких масштабах, як про неї розповідають. Щороку за хабарництво засуджується шість-сім суддів, близько 120 осіб притягується до дисциплінарної відповідальності, матеріали на понад 30 служителів правосуддя подаються до Вищої ради юстиції для їхнього звільнення за порушення присяги. На мою думку, головна причина корупції в судах криється в підборі кадрів. Нині, на жаль, процедура призначення суддів настільки закрита і незрозуміла для спільноти, що ці посади іноді займаються аморальні люди, які приходять в суд для того, аби брати хабарі. Тому необхідно зробити так, щоб суддівську мантію одягнула високопрофесійна та високоморальна людина. Якщо, шляхом внесення змін до діючого законодавства, ми знайдемо так званий алгоритм підбору працівників на посаду судді, то цим знімемо проблему хабарництва у судовій системі.

— Чи не пора прийняти й закон, який передбачав би відповідальність суддів за судові помилки. Адже нерідко трапляється так, що людина відсиділа тривалий час у в’язниці, а потім виявилося, що покарали її помилково і служителі Феміди при цьому не несуть жодної відповідальності.

— Якщо суддя умисно виносить помилкове рішення, то його неодмінно слід притягувати до відповідальності. Прикладом цього можуть слугувати так звані рейдерські захоплення підприємств, коли виносяться фальшиві судові рішення. За подібні дії суддів потрібно звільняти з роботи. Але карати служителя Феміди за те, що він виніс вердикт, вважаючи його законним і, головне, справедливим, не можна. Адже наше законодавство настільки розбалансоване, незрозуміле й низькоякісне, що вимагати від судді, аби він застосував цей закон так, як сподобається апеляційному суду, дуже важко. На мою думку, якщо проводити судову реформу, то без правової реформи вона буде малоефективною.

— Коли у нас буде прийнятий новий Етичний кодекс судді і що потрібно зробити, аби служителі Феміди його дотримувалися?

— На мою думку, існуючий Етичний кодекс не такий вже й поганий. Але деякі поправки до нього можна внести. Нині з цього приводу в Раді суддів створено спеціальну комісію, яка займається вивченням цього питання. Зміни та доповнення до кодексу розглянемо на черговому з’їзді суддів або приймемо його в новій редакції. Згідно з етичними нормами, суддя має бути неупередженим, ввічливим, об’єктивним при розгляді справ, забезпечити прозорість процесу. У разі порушення цих та інших вимог, служителів Феміди потрібно притягувати до дисциплінарної відповідальності або навіть звільняти з роботи.

— Як ставитися до того, аби обмежити недоторканність суддів?

— Питання недоторканності, на мою думку, в основному, має політичне забарвлення. Якби прокуратура зверталася до Верховної Ради з проханням притягнути до відповідальності депутата чи суддю, а їй у цьому відмовляли, то це інша справа. Але, якщо прокуратура роками не направляє до парламенту подібних подань, то в чому може бути проблема? Переконаний, якщо ми скасуємо недоторканність суддів, то тоді не існуватиме жодного механізму захисту суддів від тиску та змушування виконувати політичні замовлення. А таких випадків чимало. Хоча б взяти закон про державний бюджет. В ньому існує чимало позицій, які створюють механізми для можливості втрутитися в судову діяльність. Наприклад, той пункт, де йдеться про забезпечення державою суддів житлом або службовим житлом. По-іншому це означає, що «слухняному» судді нададуть нормальне житло, а «неслухняному» — службове.

— На вашу думку, протягом якого часу в Україні можна здійснити судову реформу і якими будуть її перші кроки?

— Насамперед, потрібно, аби суспільство усвідомило роль і значення суду. Необхідно внести зміни й до деяких положення Конституції України. Найперше, слід чітко визначити, які органи відносяться до судової влади. Нині судова адміністрація перебуває в структурі виконавчої влади, що може використовуватися, як інструмент впливу на правосуддя. Неефективною, на мій погляд, є і конституційна норма про особливості створення спеціалізованих судів. Не відповідає світовим стандартам і норма Конституції щодо складу Вищої ради юстиції. Для того, аби реформа виявилася ефективною, необхідно визначити судам належне фінансування, запровадити ефективний механізм підбору кадрів, розробити систему їхнього заохочення та притягнення до відповідальності й, звичайно, удосконалити процесуальне законодавство.