Петро ПИСАРЧУК: У СДПУ(О) немає святих. Але «ліпити» з нас ворога України?..

— Однією з головних новин з’їзду СДПУ(О), який пройшов минулої п’ятниці, була заява лідера партії Віктора Медведчука щодо необхідності висунення політичними силами, зосередженими в парламентській більшості, узгодженого кандидата на президентські вибори 2004 року. Не секрет, що сьогодні пан Медведчук розглядається як один з основних гравців майбутньої виборчої кампанії. Чи наполягатимуть соціал-демократи (об’єднані) на тому, щоб цим єдиним кандидатом був саме їхнiй партійний лідер?

— Провокаційне запитання. Важко бути абсолютно відвертим. Будь-яка здорова політична сила, будь-яка партія створюється для того, щоб законним шляхом взяти владу. Нашу партію звинувачують у тому, що вона бореться за владу неконституційними методами, що її лідер, зловживаючи службовим становищем глави президентської Адміністрації, скрізь розставляє свої кадри, ми чуємо крики про те, що соціал-демократи захоплюють владу в державі... Я на це дивлюся дуже тверезо. Працюючи і тут, в стінах парламенту, і в своєму окрузі, я не відчуваю того, що соціал-демократи захопили владу в країні. Будучи депутатом Верховної Ради і маючи міністрів-однопартійців, я не можу сказати, що мені легше пролобіювати вирішення того чи іншого питання, аніж депутату-опозиціонеру. Навпаки, я нерідко бачу, що багато в чому в опозиції сьогодні бути вигідніше. Та й про яку опозицію в нас може йти мова? Всі ті нинішні опозиціонери — крім комуністів, ясна річ — з нинішнім Президентом працювали в одній команді, як прем’єри, віце-прем’єри, міністри, голова НБУ тощо. Одним словом, були або у владі, або ж дуже близько до неї. Сказати, що усі ці пани мають моральне право відмежуватися від наших суспільних негараздів, було б верхом лицемірства.

Утім, повернуся до конкретного запитання. Очевидно, було б незле, якби центристські сили — я не кажу більшість, а саме центристи — зуміли висунути єдиного кандидата. Звичайно, у всіх є свої амбіції, але якщо ми думаємо про Україну, про її майбутнє, ми приречені шукати того кандидата, який зуміє згуртувати суспільство, Верховну Раду, уряд і працювати на майбутнє України. Такою логікою керуватиметься наша партія.

— Чи сприймуть рядові, так би мовити, члени партії, які вже давно звикли бачити своїм лідером лише Віктора Медведчука, в принципі сприйняти за свого кандидата когось іншого, хай навіть за порадою самого Медведчука?

— Поза будь-якими сумнівами, зможуть. Я не знаю, кому вигідно ліпити з Віктора Медведчука, та й усієї СДПУ(О), ворога України. Мене це страшно обурює. В нашій партії нема святих. Є різні люди, яким притаманні ті ж недоліки, що й членам інших партій, суспільству загалом. Ясна річ, що їх можна критикувати як людей. Якщо ж говорити про принципи, то ніхто в світі нічого мудрішого за соціал-демократичну ідеологію поки що, на моє переконання, не придумав.

Що стосується постаті нашого лідера, то очевидним є те, що це незалежний, амбітний, може, трохи занадто, твердий політик. Але не мені, і навіть не партії, а в кінцевому пiдсумку виборцям належить визначитися — який президент потрібен сьогодні Україні. Чи, може, потрібен глава держави м’якотілий, аморфний, недієздатний? Коли йдеться про президента, то й особисті риси теж важливі. Україні потрібен лідер, здатний згуртувати суспільство і вивести його на твердий шлях.

— Наскільки реальним є узгодження спільного кандидата від представників більшості? Нещодавно лідер групи «Демініціативи» Степан Гавриш заявив, що узгодження єдиного кандидата неможливе, оскільки більшість не має ні єдиних інтересів, ні єдиної ідеології і фактично є недієздатною...

— Україна потерпає від наших надміру амбітних політиків. Мало не половина із 450 депутатів вважає, що саме вони повинні бути президентом, і крім себе вони нікого не бачать. Це біда не лише більшості, парламенту, а всього суспільства. До того ж історично вже так склалося, що ми не вміємо домовлятися. Я шаную пана Гавриша. Однак і його, і всіх iнших, хто нині коливається, не знаючи, на кого поставити — чи на Віктора Ющенка, чи ще на когось, аби не прогадати, я хотів би закликати: давайте перестанемо любити себе в Україні, а будемо любити Україну. І заради неї приглушимо свої великі амбіції. На жаль, уся та внутрішня боротьба, яка точиться зараз у парламенті, точиться навколо посад. Навколо «корита». Ми маємо зрозуміти, що часу вже згаяно занадто багато, і, якщо ми не схаменемося, не почнемо працювати, відсікаючи усе те, що заважає руху вперед, буде зле всім, незалежно від політичної орієнтації.

— На з’їзді СДПУ(О) говорилося, що сьогодні не час займатися визначенням єдиного кандидата. Однак буквально наступного ж дня блок «Наша Україна» вже фактично відкрито заявив про початок виборчої кампанії. Чи не роблять провладні сили помилку, відкладаючи виборчу кампанію «на завтра» і тим самим даючи фору своїм конкурентам?

— Наш лідер Віктор Медведчук тоді сказав: «У мене є гарна новина для цих честолюбних панів: їхні амбіційні плани ніколи не втіляться в життя». Вартий уваги виступ на форумі «Нашої України» народного депутата Петра Порошенка. Із його слів ясно випливає, задля яких цілей сформований той блок. Нагадаю, Порошенко висловив припущення, що в залі сидять люди, які подумки вже поділили посади — хто губернатор, хто міністр тощо. Цілком слушне спостереження. Очевидно, саме за ці посади вони вступають в боротьбу під гаслами «Нашої України». Але ми йдемо до влади не по посади. У нас інші цілі, і фальстарти нам не потрібні.

— Ваша партія заявила, що в цілому підтримує пропозиції Президента України по політичній реформі, хоча й не виключає можливості доопрацювання деяких із них. Одним з найдискусійніших положень, як вже видно із результатів всенародного обговорення пропозицій глави держави, є ідея двопалатності. Як ви до неї ставитеся?

— У світі близько 80 країн з однопалатним парламентом, і близько 100 — з двопалатним. У нинішніх умовах при переході до пропорційної системи нам конче потрібна буде друга палата, яка б обиралася в мажоритарних округах. Інакше ми можемо весь парламент позбавити відповідальності перед людьми, перетворивши його на політико-дискусійний клуб. Оберемо, пошумимо, після чого про людей депутати просто забудуть. Я розумію позицію деяких депутатів-бізнесменів. Навіщо йому їздити по округу, щоб його там топтали в прямому й переносному значеннi? Він дасть мільйон чи два на вибори, його включать у список, і він буде собі спокійно сидіти у сесійній залі, не маючи ніякого головного болю, що хтось його запитає — а що ж ти взагалі тут робиш? Але ж це не державницький підхід. Звичайно, якою повинна бути друга палата — це ще поле для дискусій. Очевидно, що треба обирати від певної кількості населення, а не від області, бо області є різні за розмірами.

— Прiоритетним завданням в економіці на з’їзді СДПУ(О) було названо проведення податкової реформи та виведення економіки з тіні. Чи є у вас свій рецепт як у члена парламентського комітету з питань економічної політики?

— Тут не вигадаєш нічого нового. Неприйняття Податкового кодексу — найбільше зло, в якому можна сьогодні звинуватити Верховну Раду. Світ в основному працює на прямих податках. В нас же все страшенно заплутано. До речі, те, що пропонується, — теж не ідеальне, це теж величезний гросбух, незрозумілий рядовому підприємцю. Ми маємо зрозуміти, що основний вал доходів держави, робочі місця дають невеликі підприємства. Податкове законодавство повинне бути ясним для людини, яка не може утримувати з десяток бухгалтерів. Боюсь, що Податковий кодекс в цілому цього року прийнятий не буде. Добре, що зроблені вже хоч деякі кроки, зокрема, прийняли в другому читанні єдину ставку податку з фізичних осіб в 13%. Біда нашої економіки в тому, що податкове законодавство суб’єкта господарювання робить залежним від фіскальних органів, а фіскальні органи перетворилися на інструмент розправи. Але не більшості над меншістю, як це дехто намагається подати, а над невгодними. Людину, яка створює робочі місця і платить податки, ми маємо зробити незалежною від фіскальних органів. А такою вона буде тоді, коли зможе без надриву розраховуватися з існуючими податками, митом та іншими зборами.

— Що заважає соціал-демократам при схожих економічних позиціях знайти спільну мову в політичних питаннях з представниками правоцентристських сил, з тією ж «Нашою Україною», наприклад?

— Амбіції. Напевно, президентські амбіції. Якщо говорити про західний регіон, так звані націонал-патріотичні сили трошки хворі на необільшовизм. Їх метода — знайти ворога та знищити його, таким чином підтримуючи своє політичне реноме. Але я можу, скажімо, навести безліч прикладів байдужого, непатріотичного, злодійського ставлення до справи кадрів, які зараховують себе до націонал-патріотів. Наша українська біда в тому, що в нас бояться сильних, незалежних людей. Мені дуже шкода, що пана Ющенка соратники зуміли переконати, що його ворогом є Медведчук. Комусь це на руку, а на шкоду всій Україні. Я пройшов горнило політичної боротьби в мажоритарному окрузі на Львівщині. Я не бачив з боку СДПУ(О) й долі того бруду, агресії, яка йшла на адресу СДПУ(О) від націонал- патріотичних сил. Били нижче пояса, не терплячи ніякої критики та інакомислення. Що я й називаю необільшовизмом — під синьо-жовтими прапорами.

— СДПУ(О) наголошує на необхідності надання правового статусу російській мові в Україні. Чи не криється за цим прагнення надати російській статус другої державної?

— Це дуже болюче питання, особливо для мого регіону. Думаю, коли йдеться про надання правового статусу російській мові, мається на увазі ратифікація Хартії Європейських мов. Це зовсім не означає, що російська стане офіційною, чи рівноправною, чи другою державною. У будь-якому разі двох позицій у партії немає. Ми за те, щоб єдиною державною мовою була українська. Інша річ, що історично так склалося, що більшість населення України виросла в умовах, коли треба було розмовляти російською мовою. Тому насильницький шлях українізації нам не підходить. Однак хоч би як критикували міністра освіти, члена нашої партії Василя Кременя, сьогодні в Україні 73% шкіл з українською мовою викладання. В 1990 році було 49%. Це прогрес. І це далеко не єдиний приклад, який свідчить, що звинуватити СДПУ(О) в прагненні зробити російську мову другою державною не можна.