Півтора відсотка демократії

П’ю вранці чай і читаю газети. У них все, як і раніше. Революції, політичне шоу, заяви офіційних персон. Згадую професора Преображенського і розумію, що апетит вже не реагує на інформацію. Більш того, з’являється бажання від здорової їжі з висівками впевнено перейти на млинчик з червоною ікрою.

А тим часом наше життя змінюється впевнено і спокійно. Хтось звикає до бідності, хтось до багатства. Народжується усвідомлене бажання уникати боротьби і політики, тому що вся ця боротьба — хоч за урожай проти погоди, хоч за комуністів проти еволюції, хоч за майбутнє проти чоловіків — закінчується однаково. Комусь зарплата і посада, а комусь вигрібати за борцями відходи процесу. Радує одне — зміни відбуваються. Причому у бік нормального життя. Дмитро Кисельов стає схожим на конферансьє, який оголошує політичні номери у виконанні знаменитостей. Володимир Литвин, який майже навіки поріднився з пластиром на лобі, відвідав у лікарні аналогічно потерпілу Юлію Тимошенко. Як зауважив коментатор УТ-1, невідомо, про що говорили два політики, але жест милосердя у вигляді букета троянд мав місце.

Ну, а про що вони там говорили, сусідки по автобусу переказали дослівно. Звичайно, про «Жигулі», які останнім часом, почувши весну, як собаки, на мерседеси з джипами стали кидатися. А так само про те, в якому місці буде пластир у Юлії Володимирівни, щоб обох не звинуватили у політичній грі з дублерами. Загалом, все йде до того, що незабаром за повної відсутності розумного обгрунтування того, що відбувається, будь-яка політична подія буде викликати в електоральному полі гомеричний регіт.

Це вже відбувається. Жінки за майбутнє з полегшенням зітхнули, коли чоловіки не допустили жінок за майбутнє дітей, а також інших жінок до виборчої гонки. А то так могли догратися і до появи партії жінок за майбутнє головного громадянина майбутньої України. Народження цієї партії передбачалося, але не відбулося. Але ж ми знаємо, що бренд — місце пустим не буває. Так що подарунки у вигляді політичних рекламних роликів нам гарантовані. Уявляю собі «відеошедевр», в якому замість лупи на чорний аркуш паперу з дурної голови сипатимуться букви. З них складуться імена партій-конкурентів. Хеден Шолдерс — ніщо, улюблена партія — все, скаже за кадром голос коханого лідера. А наступного дня хтось iз молодих і знаменитих на знак протесту поголить голову. Та й результати виборів будуть оголошувати першого квітня. Думаю, що кількість «Рябців» на вулицях Одеси цього дня буде перевищувати кількість «Габерів» у блоці «Проти всіх»!

Нещодавно у харківському метро маленька дівчинка спитала у мами, чому тільки один район у місті називають жіночим ім’ям — ленінський. Мати розгубилася, потім усміхнулася і сказала, що був такий дідусь — Ленін, чиїм ім’ям і названо район. Дівча, подумавши трохи, спитало — це той, чий скелет на площі у Москві показують? Мама не могла стримати сміху, тому що сміявся весь вагон. Навіть старики, які років за два тому зі злими обличчями сходилися на мітинги вимагати революцію. Як радісно було чути цей сміх. Якими прекрасними були обличчя людей.

Ця маленька картинка з нашого життя нещодавно доповнилася статистичними дослідженнями якогось громадянського інституту. У таблиці рейтингу політиків у колонці «Не знаю такого» проти прізвища Президента Леоніда Кучми стояла цифра — півтора відсотка. Спочатку я не повірила своїм очам, а потім захотіла побачити цих людей. Де вони, які, як живуть? Як удалося їх опитати? Звідки вони, якщо не знають Президента? Невже і у нас з’явилися такі люди? Чим наповнене їхнє життя, якщо вони не читають, не дивляться, не слухають? Не думаю, що вони бомжі. Напевно, просто читають не те, дивляться не про це і слухають себе. А прийшовши на вибори, проголосують інтуїтивно. Як серце підкаже. І не помиляться. Більш того, я чомусь не сумніваюся в тому, що вони прийдуть голосувати.

Демократія аполітична, тому що влада обслуговує людину. А обслугу ми звикли не помічати. Тому, чим вищий рівень демократії у державі, тим менше люди цікавляться політикою і політиками. Їх інтерес до життя, до любові, до краси, до гармонії набагато вищий і усвідомленіший, ніж інтерес до ідеології та політичної боротьби. Коли буття дратує своєю якістю, свідомість реагує адекватно. Інтерес до власного життя змінюється інтересом до життя інших, успішних і відомих. А дратівливість трансформується в агресію і бажання революції. Півтора відсотка наших співгромадян вже не хочуть революцій. Як це значуще сьогодні. Як показово. Як точно відображає суть політичної системи України, демократичної поки тільки на півтора відсотка реальних можливостей здійснити всі свої голосно задекларовані державою права.

І все ж нікуди від виборів не дітися. Як від весни. Вони неминучі і невідворотні. Кажуть, у Росії пожартували — вибрали Жириновського. В Україні жартувати вміють. «Міняю килим два на три на аналогічний шмат сала» — наш головний політичний лозунг. Не виключено, що обмін зелених на яблука і комуністів на їжу може відбутися. Ото посміємося...