По-іншому ми не виграємо...

У неділю, 1 лютого, у Києві біля будівлі посольства Російської Федерації група активістів встановила пам’ятні хрести з іменами загиблих під час обстрілу Маріуполя 24 січня.

Невелика група активістів, яка прийшла під будівлю Посольства РФ в Україні встромила в газон навпроти будівлі 30 дерев’яних хрестів, на яких прикріплені таблички з іменами загиблих жителів Маріуполя. На кожній табличці написано: «Убитий російськими окупантами». «Хочеться, щоб кожен російський чиновник, проїжджаючи повз посольство, бачив імена загиблих і відчував власну причетність до їхніх смертей», — повідомив організатор акції Євген Чеботарьов.

Із самого початку нинішня українська влада дозволила ввести країну в неправильну систему координат. Звідси багато негативних результатів.

Почавши переговори в «норманському» і «женевському» форматах, Київ раптово чомусь погодився на переговори в Мінську. Та ще і делегувавши до столиці Білорусі екс-президента Леоніда Кучму. «Мінські переговори виглядали доволі дивними від самого початку, — коментує «Дню» перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий. — Критичних зауважень заслуговували їх учасники і прийняті рішення. Наприклад, що на переговорах робить екс-президент Кучма з таким шлейфом дуже очевидних підозр щодо діяльності на колишній посаді? Дуже парадоксально сприймався можливий діалог між президентом Євромайдану та президентом, який викликав перший Майдан.».

Днями в Адміністрації Президента пояснили, що кандидатуру Леоніда Кучми в переговорах запропонував Президент Петро Порошенко відповідним розпорядженням від 8 липня 2014 року. «Не виключено, що це пов’язано з тиском з боку РФ — Путін нав’язав Кучму разом з кількома іншими діячами кучмівської ери, — підкреслює Сергій Солодкий. — Прикро, що Петро Порошенко недооцінив ризиків, які можуть бути пов’язані з цим призначенням. Екс-президент може бути на «короткому повідку» у російських спецслужб, які мають докази про його неправомірні дії. Призначивши Кучму, Порошенко сам загнав себе у цю складну ситуацію».

А ситуація дійсно складна. «Мінський формат» став ширмою для накопичення, озброєння і налагодження воєнних сил на Донбасі Кремлем. І поки Москва зриває власний імітований формат переговорів, її війська і підконтрольні їм бойовики атакують по декількох напрямках. Найбільш складна ситуація сьогодні в районі Дебальцевого. Бойовики не жаліють своїх. Росіяни роблять ставку на кількість і знають, що «человеческих ресурсов хватит». Путін переконаний, що тілами бандитів зможе протиснути свої інтереси на вигідних ділянках фронту. А ось там можна буде і домовлятись.

Тим часом, у Вуглегірську за вихідні вдалось рішучим наступом деблокувати наших військових і вивести їх з оточення. Кількість наших втрат і втрат ворога постійно змінюється. Офіційний рахунок наших загиблих на десятки, ворогів — на сотні. Яка зараз ситуація на місці бойових дій «Дню» розповідає голова Донецької ОДА Олександр Кіхтенко: «Я охарактеризую ситуацію біля Дебальцево як дуже напружену. В місті Вуглегірськ проходить гостра фаза вуличних боїв. Говорити остаточно, ким він зараз контролюється, — однозначно складно, адже обстановка змінюється щогодини. Але те, що він не підконтрольний повністю «ДНР» — це однозначно. Стосовно Дебальцевського напрямку, то там також не припиняються артилерійські обстріли з боку «ЛНР». З 15:00 до 17:00 було досягнуто домовленості про припинення вогню і ми продовжуємо вивіз населення з зони бойових дій».

«Щодо відключення Донецька від електроенергії, то це питання зараз вивчається, — каже Олександр Кіхтенко. — На жаль, на сьогодні ми поки не знайшли оптимальне рішення цієї проблеми, але на непідконтрольній нам територій це можна було б здійснити і для цього є всі можливості. Ми продовжуємо працювати в цьому напрямку і надалі. На сьогоднішній день створена Комісія з надзвичайних ситуацій, вона працює і її основне завдання — забезпечити безпеку громадян, особливо в районах бойових дій, надати їм гуманітарну допомогу, харчування та вивезти в більш безпечні міста. В тому числі, за бажанням відправити в інші регіони України. Сьогодні ми займаємось цим. І як тільки буде припинено вогонь, аварійні бригади готові виїхати та запустити систему водо— та енергозабезпечення. Єдина проблема — сьогодні ми не можемо виконувати роботу під артилерійським вогнем».

Валентин БАДРАК, директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння:

— Головний задум Кремля здійснюється з допомогою організованих ним терористичними організацій «ЛНР» та «ДНР». Суть його в тому, щоб окупувати якомога більше територій, якнайдовше підтримувати на них гуманітарну катастрофу та використовувати бойові дії як метод для залякування населення і української влади. За останні 2 тижні з’явився новий фактор — свідоме знищення мирного населення терористами — щоб деморалізувати людей, змінити свідомість керівництва України та примусити його прийняти вигідне Кремлю рішення, незалежно від просування терористів на нові території.

Росія зрозуміла загальну позицію команди Порошенка, яка полягає в тому, щоб перевести розв’язання конфлікту в політико-дипломатичний простір. Саме це вона використовує як козир та нарощує військовий потенціал на сході України. Разом з цим, відбувається фактична демонстрація західному світу, що РФ і далі розглядатиме Україну як «зону особливих інтересів» та не дозволить йому втручатись. Польоти російських бомбардувальників поблизу кордонів НАТО, пошук союзників на Заході (яким зараз стала Греція) — це також небезпечно, адже Росія проводить масштабну спецоперацію проти західного світу. Україна є лабораторією та полігоном в цій операції і головна мета Путіна — змінити військово-політичне керівництво нашої держави та перетворити її на васальну територію.

З самого початку Порошенко та його команда розглядали військовий аспект як другорядний. В іншому ж разі Головнокомандувач розв’язав би декілька найважливіших питань. По-перше, почав би переведення війська в формат професійного, яке б могло вирішувати питання обороноздатності на стратегічному рівні, хоч це дорожче і складніше, аніж звичайна мобілізація. Рішення про винагороду за знищення ворожої техніки — це показник паліативного підходу до армії, адже є розуміння потреби мотивування військових, але немає розуміння про переведення армії на контрактну основу. До того ж, держава досі не ухвалила оборонного замовлення, не виконано пункту коаліційної угоди про створення спецоргану щодо управління оборонною промисловістю. Фактично, нині немає хазяїна в оборонній промисловості і це питання вирішується епізодичними зусиллями. Це є показником, що підходи керівництва України до військового важелю є недосконалими та недопрацьованими. У нас немає сподівань, що в 2015 році відбудеться масштабне переозброєння та передача армії нових систем, які нададуть їй змогу воювати вночі та в безконтактному режимі. Мається на увазі масштабне використання високоточних протитанкових засобів, які у нас виробляються, але серійно не постачаються. Наприклад, артилерійські боєприпаси «Квітник», ціла лінійка протитанкових систем, яку виробляє ККБ «Луч» ін.

Все це призводить до того, що структури, які підтримуються Кремлем є більш забезпеченими, ніж українські сили оборони. Це також має негативний вплив у питанні мотивації для українських військових — виходить, що ворог використовує більші можливості, ніж українське керівництво. Тому, на жаль, окрім патріотизму, мужності та морально-бойового духу у нас мало чого протиставити ворогу.

Якщо говорити про західні санкції проти Росії, то час дійсно працює на нас. Проте, зараз зруйнована низка міст та інфраструктура на сході України. Проблеми переміщення людей в інші регіони також залишають нерозв’язаною гуманітарну катастрофу. Це є той козир, на який розраховує Путін, бо він хоче викликати у населення недовіру до влади, бо вона начебто не може вирішити ці проблеми.

Дійсно, можна погодитись зі словами Сороса, що санкції є дієвим методом впливу на Росію. Але в Європі все більше поширюються розбіжності у поглядах щодо посилення тиску на Росію. Ми бачимо ескалацію війни на тлі мовчання Євросоюзу. Дуже прикро, що навіть польські ініціативи щодо передачі Україні озброєння можуть бути реалізовані виключно за умов згоди ЄС. Це робить сумнівною можливість військово-технічної допомоги Європи Україні.

Те, що зараз відбувається в Конгресі США та навколо адміністрації Обами, має позитивну для України тенденцію. Але ці процеси є повільними та дозволяють Путіну і далі розгортати війну. Окрім цього, РФ влаштувала масштабний інформаційний тероризм, і я бачу, як Україна наодинці виборює свою незалежність та свободу.

Тому сьогодні, окрім самих українців, ніхто серйозно не може втрутитись в конфлікт на Донбасі, навіть у питанні військово-технічної допомоги. Тож, найближчий місяць буде дуже вагомим для України і він продемонструє, наскільки наша держава здатна протистояти воєнній машині Росії, яка застосовує проти нашої держави новітні системи озброєння і власних військових. А українське державне керівництво повинно змінити підходи та зробити ставку на воєнні важелі у цій війні. По-іншому ми не виграємо.