Початок «зеленої» революції

Таким чином, від Йоганесбурзької зустрічі очікують повороту в історії оонівських зустрічей у верхах з проблем довкілля. Справді, бо вперше за тридцять років виникли два нові чинники, що обіцяють призупинити самовбивчу тенденцію нашої планети.

Перший із них — визнання взаємин «людина — довкілля».

Другий — проголошений план спільних дій урядів, що передбачає партнерство уряди — приватні підприємства — університети — неурядові асоціації, для того, щоб «усім разом будувати нову етику збереження природної світової спадщини».

Згідно з визначенням Світової комісії довкілля і розвитку, сталий розвиток «відповідає потребам сьогодення, не забираючи в майбутніх поколінь можливості відповідати на їхні власні».

Зрозуміло, що особливе зацікавлення в українців викличе згаданий план спільних дій урядів, що передбачає партнерство. Хоча для цього їм доведеться стежити за його запровадженням на національному рівні і передбачити санкції проти порушників. Україну представлятиме урядова делегація. Лишається тільки дізнатися, хто представлятиме її активних неурядових захисників сталого розвитку.

НА МІСЦЯХ

Тим часом окремі особи не чекають на міжнародні зустрічі, а діють у рамках законодавства своєї країни. «Ми не прагнемо зменшити обсяг відходів, а ліквідувати саме поняття відходів», — сказав часопису Державного департаменту США «Global issues» Вільям МакДонаф, директор американської архітектурної фірми William Mc Donough & Associates. I далі пояснив: «Уявіть автомобільний завод, який на 100% живиться сонячною енергією чи навіть сам виробляє додаткову енергію». Або: «більшість упаковок, що становлять понад 50% обсягу наших твердих відходів, складатимуться з біологічних добавок, що сприятимуть їх біорозкладу».

Цей принцип, згідно з яким «позитивне зростання може відповідати законам природи», американський архітектор уже запровадив у багатьох країнах (США, Європа, Китай). Близько п’ятидесяти з його численних творінь, скажімо, промислова будівля NIKE Europe (Голландія), Центр досліджень довкілля Оберлєн (США), чи лондонський Музей дизайну (Велика Британія), отримали високі нагороди. На думку Вільяма МакДонафа, «все, починаючи з машин і закінчуючи цілими містами, можна задумати так, що воно не забруднюватиме довкілля». Погляньмо, що ми маємо.

Меблева фабрика Германа Мілера (Мічіган, США) освітлена природним світлом і провітрювана свіжим повітр’ям. Сонячні акумулятори на даху посилають світло до майстерень, а штучна земля, насипана довкола установок, вбирає та очищує дощову воду. Продуктивність працівників, задоволених умовами праці, збільшилась на 25%. Нове приміщення коштувало 15 млн. доларів, тоді як виробництво оцінюється в 60 млн. на рік, а прибуток на вкладений капітал становить понад 100% щороку.

Дах світлої промислової будівлі підприємства The Gap (Каліфорнія, США), складається з луки й пагорбів, які фільтрують дощ, забезпечуючи термічну й акустичну ізоляцію. Рефлектори спрямовують денне світло у внутрішні приміщення. Під підлогою, припіднятою під комп’ютерами, діє система вентиляторів, по якій до будинку надходить нічне холодне повітря. Охолоджені таким чином цементні плити в свою чергу охолоджують повітря в майстернях. Цей ефект досягається без споживання енергії кондиціонером при меншому обладнанні й за третину вартості. Внаслідок цього кожен працівник фабрики дихає 100-відсотковим чистим повітрям і користується денним світлом.

ЇСТІВНА ТКАНИНА

Окрім того, МакДонаф допоміг швейцарському підприємству Rohner Textile створити практично їстівну декоративну тканину. Вона виготовляється з нешкідливого поєднання рослин без пестицидів і волокна тварин. До її складу входять лише 38 хімічних продуктів із 8000, які зазвичай використовуються в текстильній промисловості. Після свого «першого життя» тканина розкладається природним шляхом і служить добривом для садків. Перевіривши, спеціалісти встановили, що після фільтрування через цю тканину вода, яка витікає з Rohner Textile, залишається такою ж чистою, як і питна.

МакДонаф також нападає на значно «твердіші горішки», вимагаючи перебудови великих заводів. Йдеться про таку малість, як Форд (Мічіган, США), обтяжений відходами вісімдесятирічного виробництва. Проєкт перебудови заводу розтягнено на 20 років, однак будівництво модерного складального цеху буде завершено до 2003 року. Цех буде обладнано живим «зеленим» дахом: тонкі прошарки абсорбуючих матеріалів і рослин, які його складатимуть, вбиратимуть дощ і ізолюватимуть завод. Вода витікатиме в річку після очищення через це м’яке покриття лише через три дні (сьогодні брудний дощ потрапляє в річку через десять хвилин). Атмосферу очищуватимуть рослини, які вбирають вуглекислий газ. Покриття стоянок, виготовлене з гравію, буде пористим для фільтрування дощу. Його збиратиме й очищуватиме штучна земля довкола промислового комплексу. Дахи, пористе покриття й штучна земля коштуватимуть близько $13 млн. Але вони дадуть Форду змогу зменшити видатки на енергію й зекономити на вартості встановлення підземної каналізації й будівництва станцій переробки хімічних відходів, що вимагається нормами Агенції з охорони довкілля США (ЕРА). I, таким чином, Форд зекономить $35 млн.

ЕФЕКТ ПРИМНОЖЕННЯ

Оскільки ж закони природи діють і в країнах, що розвиваються, МакДонаф вважає, що слід вибирати різні технології залежно від обставин і знаходити засоби поважати ці закони на місцях. Він як співпрезидент Центру Китай — США, вважає, що необхідно підтримувати вироблення сонячних установок місцевим населенням за місцеві кошти. Для початку, каже він, «ми, скажімо, надамо молодим підприємцям 500 установок. Натомість, попросимо їх подарувати перші, вироблені ними установки комусь іншому. Таким чином, ми матимемо ефект примноження. Стане можливим виготовляти свої власні установки, запускати нові підприємства і допомагати іншим людям далі створювати нові динамічні підприємства».

У такий спосіб ми перейдемо від революції промислової до революції «зеленої». «Якщо будівлю з «зеленим» дахом порівняти з деревом, — зауважує МакДонаф, — уявіть тільки місто, яке стане справжнім лісом. Яким тоді стало б у ньому повітря? А температура в місті, де садки розміщено на всіх дахах?».

У документі ООН про харчування записано: «Починаючи від управління водою і завершуючи збереженням генетичних ресурсів, традиційна мудрість має багато чому навчити нинішніх планувальників».

Українці, які цього року відзначають 70-ліття геноциду, скоєного проти їхнього селянства — цього оберега гармонії й біорозмаїття — могли б стати рушійною силою в цій царині. Плідно використавши праці своїх великих учителів, таких як Володимир Вернадський, вони б не їхали до Йоганесбурга з порожніми руками. Це також могло б зробити цю зустріч у верхах поворотною.