«Поки підстав для оптимізму мало»

Верховна Рада затвердила законопроект, що запустить судову реформу і передбачає зміни до низки кодексів, а також новації. Зміни викликали бурхливу реакцію як серед експертів, так і серед самих народних депутатів. За проголосувало 234 депутата. «Ми прийняли найдовший законопроект в історії українського парламенту, це була важка трьохтижнева робота, колеги, але ми змогли вийти на позитивне голосування», — заявив після голосування спікер Верховної Ради Андрій Парубій. Проголосувати за законопроект коаліції, якої насправді юридично не існує, допоміг Опоблок, частина з якого віддала свої голоси «майданівській владі». Інша частина не голосувала, а Добкін навіть написав, що на знак протесту він виходить з фракції.

Звичайно, представники провладної більшості законопроект хвалили, називаючи його справжньою реформою судової гілки влади. Отже які нововведення передбачає документ? Одним з основних пунктів закону є визначення Верховного Cуду як єдиної касаційної інстанції в Україні, який буде розглядати справи в складі колегії з трьох або більшої непарної кількості суддів. Також вводиться новий порядок розгляду справ Верховним Cудом.

Згідно з новою редакцією Цивільного процесуального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення, відповідача, третю особу, свідка, місце проживання, місцезнаходження або роботи якого невідоме, будуть викликати в суд через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. За невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами та інші порушення може бути накладено штраф, як примусовий захід.

Згідно з новою редакцією Господарського процесуального кодексу, в системі господарського судочинства діятиме Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Документ передбачає перегляд ставок судового збору.

Закон також включає норми, якими вводиться «електронний суд». Він передбачається функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до судів і можуть бути предметом судового розгляду, підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиній системі в день надходження.

Змін, насправді, багато, але чи всі вони позитивні? Перед голосуванням Руслан Князевич від «БПП» заявив, що комітет Ради з питань правової політики та правосуддя вилучив з законопроекту всі суперечливі пункти. Однак уже наступного депутати від «Самопомочі» зареєстрували постанову про скасування законопроекту. Одна з найбільш скандальних поправок — так звана «правка Лозового» до статті 219 КПК. Вона передбачає скорочення строків розслідування, а строк перебування в статусі підозрюваного пропонується скоротити з 12 до 2 місяців. 

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«Це ганебне явище (кнопкодавство. — Ред.), яке сьогодні культивується в українському суспільстві, проти якого стояв Майдан, проти якого говорили всі, що регламент — це Конституція парламенту, який не можна порушувати у жодному разі. Адже регламент забезпечує демократію, а процедура це і є стабільність демократії. А те, що сьогодні робить Парубій та більшість — це те саме, що робили «регіонали» за час перебування при владі. Це те саме, що робили 16-го січня. Прийнявши «правку Лозового», Україну повернули в бандитські 90-ті і таким чином скасували усі розслідування щодо Майдану», — заявив Віктор Чумак (zik.ua).

Отже, які плюси та мінуси судової реформи? «Безперечно в цьому комплексі законодавчих змін є плюсові позиції, — коментує «Дню» кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола СІРИЙ. — Перш за все це торкається повернення до єдиного найвищого центру в судовій системі. Це правильний крок, адже Україна тривалий час жила за триланковою судовою системою, де були нижчі суди, суди середньої ланки і Верховний Суд. В постконституційний період були певні розшатування в наслідок яких було створено, як проміжна ланка низку, вищих спеціалізованих судів. Тепер проміжна ланка ліквідовується, і ми знову повертаємося до триланкової системи і єдиного касаційного Верховного Суду. Але повернення до трьохланкової системи вимагає відповіді на питання — яким чином величезна кількість справ, яка розглядається на нижчих рівнях, буде потрапляти і отримувати юридичну відповідь у Верховному Суді? Тобто Верховний Суд один (в ньому буде працювати трошки більше 100 суддів), а кількість справ надзвичайно велика. Станом на сьогодні не розглянутих справ за різними оцінками 80     тисяч. Поки що розв’язки цього питання немає. Починати роботу Верховного Суду з такого завалу не зовсім розумно».

«Друга річ на яку хотілось би звернути увагу — це тенденція на здороження правосуддя, — продовжує Микола Сірий. — Ми маємо чітку тенденцію щодо того, що все дорожче і дорожче громадянам України відстоювати свої права в судах. Цими змінами ми бачимо черговий крок на збільшення судового збору і різного характеру виплат, які доведеться здійснювати громадянам під час судового процесу. Також проголосовано ряд вкрай сумнівних норм, зокрема це стосується закриття кримінальних справ за вичерпанням певних строків. У цьому припущена принципова помилка, коли держава правовою нормою стверджує, що порушена справа буде закрита, якщо вона не здобула результатів розслідування за півроку чи за рік. Це абсолютно неправильний підхід. Цю норму треба скасовувати. Обмежені строки можуть стосуватися переслідування особи, тобто конкретну особу не можна переслідувати безтерміново. А коли йдеться про встановлення факту злочину, то таке встановлення не може бути закрите через певний строк. Застосовуватися мають лише строки давності щодо притягнення до кримінальної відповідальності».

Крім того, правник вказує і на те, що «такі великі зміни потребують строк на підготовку для їх впровадження, але загальнополітична ситуація вказують на те, що, скоріше всього, такого строку не буде». «До Нового року, напевно, будуть ліквідовані Вищі спеціалізовані суди і чинний Верховний Суд, а на їх місце буде запущений новий Верховний Суд, — наголошує Микола Сірий. — Відповідно будуть запущені всі ті зміни судової реформи, які були проголосовані. Це небезпечна ситуація, тому що вона дуже серйозно розбалансовує систему правосуддя».

«Ключова вимога цієї реформи — це уніфікація кодексів, бо існує чотири кодекси, які по-різному регулюють процес відправлення правосуддя в різних юрисдикціях,  — коментує «Дню» адвокат Віталій ТИТИЧ. — Але враховуючи те, як себе поводить Верховна Рада, які там технології відбуваються, щодо дуже важливого документу почали влаштовувати диверсії шляхом внесення різних правок, зокрема і так звана «правка Лозового». Він це рекламує як захист прав потерпілих і невинно переслідуваних осіб в кримінальному проводженні, але це очевидна маячня, тому що вони не мають ніякого юридичного підґрунтя. Ті, хто вносив такі правки, насправді, вже розуміють як вони будуть їх використовувати. Зокрема йдеться про обмеження строків досудового розслідування в частині до пред’явлення підозри особі. Якщо раніше баланс між суспільними інтересами особи забезпечувався з моменту пред’явлення підозри, то зараз обмежується строки досудового розслідування просто з моменту внесення в ЄРДР. Це неприпустимо за багатьма параметрами. Тому що тепер особа не буде зацікавлена вносити відомості до ЄРДР, бо розумітиме, що може не встигнути нічого розслідувати і змушена буде закривати провадження. В свою чергу, потерпіли будуть оскаржувати такі рішення, відповідно це призведе до суцільного колапсу. Тобто все начебто виглядає доволі просто, але насправді ця норма потягне за собою серйозні наслідки. І з цим ніяк не можна погоджуватися».

«Очевидно, що на підставі цих змін є цілком справедливі коментарі про те, що можуть бути закриті справи Майдану, — продовжує Віталій Титич, який займається цими справами. — Інсинуації про те, що попередні злочини нібито не мають зворотної сили, є недопустимими. Кримінальне право свідчить, що якщо це пом’якшує участь особи, а закриття кримінального провадження і є пом’якшення участі, то вони мають силу. Якщо влада розуміє, що закриття справ Майдану потягне за собою суспільно-політичні наслідки, для мене це виглядає як умисне загострення ситуації. І в цьому безпосередньо приймає участь Верховна Рада. Взагалі нинішній парламент       — це деградація нашого базового законодавчого органу, тому що від Ради до Ради, стає все гірше. Загальний інтелект значно понижується. Начебто з’явилося багато нових облич, але на тлі тотального невігластва і пониження планки, вони там нічого не можуть змінити».  

З приводу призначення суддів Верховного Суду також не все так просто.  Тут скандал. 29 вересня Вища рада правосуддя прийняла рішення внести подання Президенту щодо 111 кандидатів для призначення суддями Верховного Суду, 25 з яких Громадська рада доброчесності закликала Петра Порошенка не призначати через обґрунтовані факти їх невідповідності критеріям доброчесності та професійної етики. «Великої віри у мене не було, але я очікував, що після того, що відбулося під час Євромайдану (здається вже всі забули про трупи у нас в центрі столиці), вони хоч трохи візьмуться за державу, а не будуть думати тільки про власні інтереси, — каже Віталій Титич, який є співучасником Громадської ради доброчесності. — Я не думав, що це буде в такій огидній і цинічній формі як це, наприклад, зробила Вища рада правосуддя фактично плюнувши нам в обличчя. Мені навіть соромно, бо я не очікував що буде так погано. Але це не означає, що ми маємо припинити боротися за справедливість».

«Практики формування вищих судів шляхом конкурсу при повному перезавантаженні в сучасних цивілізованих країнах немає, — коментує ситуацію Микола Сірий. — Ні на американському, ні на європейському континентах. Це має насторожувати будь-яку розумну мислячу людину. Тобто ми застосували модель відбору, якої немає в цивілізованих країнах. Не існує і не може існувати якогось конкурсу, яким би можна було б якісно відібрати суддів до Верховного Суду. Але якщо вже застосували такий інструмент, то повернення немає. Якщо говорити про результат то висловлюється чимало застережень, що насправді прозорості, яка декларувалася, немає, тому що зрештою немає інструментів перевірки цієї прозорості. В цьому плані критика з боку громадськості щодо доброчесності має підстави. На перших шпальтах звучить критика саме доброчесності відбору суддів. Це важлива претензія, але не основна. Головне питання полягає в готовності чи неготовності основного суду виконувати функцію Верховного Суду країни. І тут, думаю, суспільство не отримає належну якість ВС через елементарну неготовність робити відповідний запит. Якщо до цього ще додати серйозні побоювання щодо політичної схильності частини суддів Верховного Суду, то треба зазначити, що судді частково тяжіють до права, а частково до політики, тобто до ресурсів і можливостей. На сьогодні ми маємо надзвичайно слабкі зв’язки тяжіння саме до права. Натомість маємо дуже розвинені і дієві механізми тяжіння до політики. Це не дає підстав до оптимізму».