Політичні «інвестиції»

Щорічно у третю суботу травня Україна відзначає День Європи. Дану традицію було встановлено згідно з Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 року. Причиною виникнення нового свята в Україні був стратегічний курс України на європейську інтеграцію.

Формально і нинішній уряд України підтверджує спрямування своєї діяльності в напрямку всебічної інтеграції з ЄС. Так, опубліковане на урядовому порталі «Привітання прем’єр-міністра України Миколи Азарова з нагоди Дня Європи» з одного боку зауважує: «Це свято є символом співпраці та солідарності народів європейського континенту, невід’ємною частиною якого є Україна». В той же час відзначення Дня Європи тлумачиться як підтвердження: «реалізація стратегії на інтеграцію до ЄС залишається безумовним пріоритетом державного розвитку та зовнішньої політики України».

На жаль, в Україні економічна співпраця постає як єдиний спільний момент для відносин України з Європою. Це стосується фінансово-валютних процесів, організації ринків збуту товарів, використання європейських технологій у розбудові економіки і т. д. Одночасно українська влада «відвертається» від того, на чому має працювати економічне об’єднання двох різних політичних систем — політична культура, впровадження спільних норм та цінностей, використання схожих стереотипів поведінки. Досі залишається неоціненим європейський внесок до українського політичного процесу, поширення європейських норм життя в Україні, досвід європейців у політичній діяльності хоча і розповсюджується в нашій державі, але не використовується належним чином.

«Всебічна» інтеграція з Європейським Союзом є джерелом поширення європейського досвіду у формуванні партійної системи, виконанні законодавчих актів на всіх рівнях влади та серед населення, встановлення гідних стандартів для життя пересічного громадянина, побудови мовної політики і т. д. Європейська спільнота зможе не тільки «прийняти», але й сприймати Україну лише після її долучення до європейської культури, насамперед, політичної. Вона проявляється, передусім, на громадському рівні. Політичною культурою суспільства об’єднаної Європи є «культура активістів», культура активного втручання громадян у справи державної влади, можливість контролю влади з боку громадянського суспільства. Європейська громадська думка постає індикатором діяльності державних посадовців, а ЗМІ здатні займати реальне положення посередника між владою та населенням. Якщо імідж європейського політика формує його репутація, то в Україні навпаки: репутація політика формується згідно з його іміджем. Загалом політична культура українського суспільства відрізняється своєю індивідуальною пасивністю, відсутністю громадської активності незалежно від позитивного чи негативного сприйняття представників влади. Звичайно, керівники ЄС намагаються реально поглянути на інтеграцію з Україною. Тому організовується культурний обмін між європейською громадськістю та населенням нашої держави. Однак через звичку сприймати все від держави та через незацікавленість представників останньої у сфері культурної співпраці українські громадяни не ставлять перед собою пріоритет у євроінтеграції та у належному сприйнятті досягнень європейської культури.

Нещодавно в інтерв’ю для ЗМІ прем’єр-міністр України Микола Азаров нагадав, що «об’єм прямих іноземних інвестицій в економіку України з країн ЄС складає більше 40 мільярдів доларів або 80% загального об’єму іноземних інвестицій» (за матеріалами «Інтерфакс-Україна»). Однак не тільки фінансові інвестиції ЄС в Україну залишаються життєво важливими. На сьогодні європейська спільнота зробила значно більше політичних «інвестицій» в українську культуру. Серед таких можна назвати використання європейського досвіду муніципального управління (ще від традиції магдебурзького права), впровадження урбанізації та міських стандартів життя, виборчі системи тощо. Втім, більшість європейських «політичних внесків» залишаються невикористаними.

Український народ долучався до європейської культури протягом всієї своєї історії. Однак даний процес не можна назвати цілісним. Навіть європейські стандарти життя поширюються від західних до східних областей України. Тому перед вищим керівництвом України в майбутньому може постати проблема сприйняття Європи українцями і України європейцями. Це особливо актуально в умовах того, що 2012 року Україна очолила Центральноєвропейську ініціативу, а 2013-го очолить ОБСЄ. На разі залишається невідомо, чи прискорять інтеграцію України до ЄС економічні інвестиції разом із несприйняттям політичної та культурної співпраці.