Політичні маски-шоу в провінції

На тлі тотальної партизації виборчого процесу зовсім інші тенденції можна спостерігати на перегонах за посади в місцевій владі. Так у похід за крісло міського голови Житомира й депутатські мандати в місцевих радах низка претендентів відправилась не під прапорами й не в кольорах партій, членами якої вони вважаються, а під брендами громадських організацій і коаліцій. При чому активна «розкрутка» цих брендів розпочалась задовго до офіційного початку виборів. Наприклад, в якості лідера громадської організації «За Житомир! За Житомирщину!» веде боротьбу за посаду мера екс-губернатор Сергій Рижук, який був біля керма облдержадміністрації останнього року президентства Леоніда Кучми. Хоча, залишивши лави Народної партії, він став членом Партії регіонів і нині очолює її обласний виборчий штаб. Його агітаційні пікети й прапори — кольору морської хвилі, а не в біло-синіх тонах, і розміщуються окремо від агітнаметів «регіоналів». Як керівник громадської коаліції «До ладу!» змагається за цю ж посаду директор спільного підприємства «Полісакс» Віра Шелудченко, член Народного Союзу «Наша Україна», нагороджена за участь у помаранчевій революції відзнакою «Гвардієць революції». Але всі її агітаційні атрибути виконані в ніжно-зелено-білих кольорах (їх дуже важко відрізнити від кольорів Народного блоку Литвина), а не помаранчевих. У листівках ще одного кандидата в мери, завідувача кафедри Житомирського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом та комуніста Валерія Федоренка зазначається, що його підтримує громадський рух «За відродження Житомира!», хоча він зареєстрований як кандидат від КПУ.

Схожість передвиборчих метод мимоволі наводить на думку, що ці кандидати користувались послугами одних і тих же політтехнологів, які порадили їм не афішувати свою партійну приналежність, а піти під прапорами третього сектора. Проте коли «День» почав цікавитись у самих претендентів або представників їхніх штабів причинами подібних метаморфоз, то чув одностайні запевнення, що маскувати свою партійність ніхто не збирався. С. Рижук сказав також, що, на його переконання, посада міського голови не повинна бути заполітизованою, а тому він заявив лідеру Партії регіонів Віктору Януковичу, що в разі обрання призупинить діяльність у партії. Мирослав Симайло, керівник штабу В. Шелудченко, визнав, що йдучи під прапором громадської організації, вона розраховує отримати ширшу підтримку, ніж ту, яку має зараз серед мешканців міста НСНУ. В. Федоренко також убачав логічним зіпертися на громадські організації, а не тільки на парторганізацію. Вірити чи не вірити подібним твердженням — справа смаку. Зауважимо тільки, що за низкою ознак усі названі кандидати користуються моральною й матеріальною підтримкою своїх партій з усіма наслідками, що з цього витікають. Адже за допомогу прийнято віддячувати.

Назва «Житомиряни» широко розрекламована як бренд громадської організації, а на місцевих виборах під цією назвою зареєстровано виборчий блок Партії правозахисту й Ліберально-демократичної партії. Але без тіні докорів сумління його представники, серед яких діючі депутати міськради, позиціонують себе в якості незалежних від будь-якої політичної сили кандидатів.

С. Рижука, В. Шелудченко й В. Федоренка місцеві спостерігачі вважають серйозними претендентами, але більш вагомі, як здається їм, шанси чинного міського голови Житомира Георгія Буравкова, який проходить як самовисуванець і позапартійний кандидат, і народного депутата України Віктора Развадовського, висунутого Народним блоком Литвина. Утім і з їхньою партійністю не все так просто. Першого за час його каденції вважали членом Партії регіонів, потім він устиг побувати в лавах СДПУ(О), а під час помаранчевої революції примудрився постояти в помаранчевому светрі на Майдані Незалежності поруч із Віктором Ющенком і потрапити в такому вигляді до його рекламних відеороликів, що крутилися перед третім туром президентських виборів. Другий, поки не пристав до партії спікера, побував чи не в десятку фракцій парламенту, а зараз широко використовує відпрацьовану за час перебування у Верховній Раді методику роздачі подарунків. Щоправда, Г. Буравков намагається не відставати в цьому від народного депутата. У Житомирі розповсюджена думка, що діючого мера, попри неоднозначність репутації й зливу компромату, який поширюється містом стосовно тих чи інших аспектів його діяльності, негласно підтримує Блок Юлії Тимошенко, який не виставив свого кандидата. Однак голова обласної організації ВО «Батьківщина» Олег Антипов у коментарі для «Дня» категорично заперечив подібні припущення, хоча й зауважив, що БЮТівці можуть перед самими виборами заявити про підтримку найбільш «прохідного» кандидата. Про якісь моральні або ідеологічні вимоги до претендента він не заявив, із чого можна зробити висновок, що ці якості для БЮТ не головні.

У той же час відмова від партійних прапорів у боротьбі за посади міських голів не є виключно житомирським винаходом. У Львові, де нещодавно довелось побувати автору, із найбільш серйозних претендентів у боротьбі за ратушу лише Олекса Гудима відверто позиціонує себе як представник Українського Народного Блоку Костенка-Плюща. Василь Куйбіда, Андрій Садовий, Петро Писарчук свою партійну приналежність у масовій агітації не афішують, хоча за кожним із них стоїть певна впливова політична сила. А Любомир Буняк, не вступивши в боротьбу на нову каденцію, продовжує спроби повернутися до ратуші за допомогою юридичних процедур.

Власне, дивуватися цьому навряд чи варто — під брендами громадських організацій ті чи інші кандидати або політичні сили на місцевих перегонах отримують, як мінімум, дві переваги: можливість більш раннього початку «розкрутки» й додаткові канали для фінансування. Ідеологічні ознаки при цьому, вочевидь, вважаються другорядними й навіть зайвими. Але важливе питання, чи будуть продовжувати ці організації активну діяльність після виборів? Чи так і залишаться передвиборчими проектами? Отже, швидше за все, нам доведеться почекати ще п’ять років, щоб за право очолити місто, селище, село претенденти змагались так, як прийнято в більшості європейських країн — відверто декларуючи свою партійну, так би мовити, ідентичність.

КОМЕНТАР

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, завідувач кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка:

— Використання іміджу громадських організацій на місцевих виборах є, безсумнівно, певною політичною технологією. Ті, хто її застосовує, здебільшого не впевнені в перемозі під маркою своєї партії. Частково це пояснюється тим, що навіть члени найбільш рейтингових партій не завжди ототожнюють себе з нею, й також можуть на виборах голосувати за інші політичні сили. І навіть такі партії іноді, по суті своїй, є мініпартіями, невелике керівне ядро яких використовує їх для забезпечення власних інтересів. Практично всі політичні партії не мають стабільного електорату. Тому, наприклад, на виборах міського голови їхнім представникам, якщо вони будуть орієнтуватися виключно на імідж своєї партії, може не вистачити голосів для перемоги. Використання прапорів громадських організацій політиками, можливо, є проявом маскування, але, швидше за все, в даному випадку вагомішу роль відіграє те, що подібні структури вважаються менш заполітизованими, орієнтованими на конкретні справи, мають репутацію благодійних. Усе це дає додаткові шанси на перемогу у виборчих змаганнях.