Політика без нафти: незабаром

Падіння викликане трьома при чинами. По-перше, рецесія сильно вдарила по деяких секторах інтенсивного споживання нафтопродуктів, таких як авіатранспорт, таким чином попит на нафту пішов униз. По-друге, політика США (принаймні, донедавна) була спрямована на уникнення відкритої конфронтації з країнами Перської затоки; а Афганістан, дякувати Богу, не є нафтовидобувною країною. По-третє, Росія, виходячи зі своєї пострадянської кризи, вирішила, схоже, продовжувати розширення свого власного нафтовидобутку, незважаючи на нещодавню подачку, зроблену для ОПЕК.

Але незважаючи на це короткочасне падіння ціни на нафту, ми не повинні випускати з уваги довгострокові політичні проблеми. А саме, той факт, що сьогодні нафтовидобуток переважно зосереджений у країнах, де править автократія, яка використовує нафтові ресурси для підтримки репресивного режиму з роздачею посад на свій розсуд, заохочує непомірне споживання фінансів елітою та закуповує страхітливу кількість озброєнь. Наявність величезних прибутків за рахунок нафти та їх нерівномірний розподіл є постійним джерелом внутрішньої нестабільності та агресивності щодо інших країн, як показує сучасна історія Іраку.

Чи написано у нас на роду, що дефіцит нафти та концентрація її запасів на Близькому Сході залишатимуться постійним джерелом невизначеності для всього світу? Не обов’язково. Насправді, нафти на Землі зараз достатньо, і велика частина її запасів знаходиться в одній із найстабільніших країн на планеті — в Канаді.

За останні 20 років витрати видобутку канадської нафти з нетрадиційних підземних родовищ знизилися більш ніж удвічі, і зараз вийшли на рівень 11 доларів США за барель. Проведене у 1997 році на замовлення американського уряду дослідження показало, що існує можливість видобувати понад 500 мільярдів барелів нафти з нетрадиційних родовищ («сланцева нафта» та «нафтоносні піски») за ціною нижче 30 доларів за барель. Запаси нафти у нетрадиційних родовищах майже в 250 разів вищі, ніж запаси, що містяться у традиційних, і теоретично можуть задовольняти світові потреби в енергії (на сьогоднішньому рівні споживання) протягом наступних 5000 років.

Дотепер нетрадиційні родовища нафти здебільшого не експлуатувалися, оскільки нафта, що міститься там, не може конкурувати за ціною із звичайною нафтою та іншими джерелами енергії, такими як природний газ. Можливо, необхідність використання цих запасів нетрадиційного викопного палива ніколи не виникне, якщо розвиток альтернативних технологій (наприклад, рідкого водню) зробить використання нафти непотрібним. Але запаси нетрадиційної нафти існують. І якщо на додачу до цього врахувати, що запасів звичайної нафти достатньо для задоволення світових потреб протягом кількох десятиріч, то стає ясним, що нафтова проблема не пов’язана з недостатньою кількістю нафти. Проблема полягає в тому, що зараз видобуток нафти сконцентровано в регіоні, який є політично та економічно нестабільним.

Природно, запаси нафти не безмежні. Але немає жодних підстав вважати, що вони стають «біднішими». Принаймні технологічні нововведення та відкриття знижують важливість нафти у виробничому процесі. Ціна нафти з урахуванням інфляції за останні десять років не зросла і, незважаючи на всі «нафтові шоки», які бачив світ, середня ціна коливалася навколо приблизно такого ж значення, як сьогодні.

Насправді, коливання цін на нафту не відображають «структурну» недостачу в довготривалому плані, а викликані короткостроковою й середньостроковою динамікою попиту та пропозиції. У короткостроковому плані попит на нафту є «нееластичним», тобто він слабо реагує на зміни ціни, і навіть незначне зниження пропозиції призводить до значного зростання цін. У середньостроковому плані високі ціни призводять до зростання пропозиції та зниження попиту, і таким чином ціни знов падають. У цей момент нафтовидобувні країни, які за рахунок прибутків від продажу нафти підтримують рівень споживання та специфіку своїх політичних режимів, знову намагаються підняти ціни, знижуючи для цього видобуток, і весь цикл знову повторюється.

Цей процес збільшує нестабільність в нафтовидобувних країнах та втягує їх у зачароване коло. Коли ціни на нафту високі, їхні уряди витрачають гроші на озброєння та будівництво палаців, в яких не соромно було б жити і фараонам. Коли ціни на нафту падають, там зріє невдоволення, coups d’ъtats (державні перевороти), війни та революції.

Підсумовуючи вищесказане: проблеми нафтового ринку пов’язані не стільки з «дефіцитом» скільки із «нестабільністю». Як помітив колишній міністр нафти Саудівської Аравії шейх Ямані, рано чи пізно нафтова ера закінчиться. І зовсім не через дефіцит нафти, так само як кам’яний вік закінчився зовсім не тому, що почало не вистачати каменів. Альберто АЛЕЗІНА, Енріко СПОЛАОРЕ Проект Синдикат для «Дня» Альберто АЛЕЗІНА, професор економіки Гарвардського університету; Енріко СПАЛАОРЕ, доцент кафедри економіки в університеті Брауна, США.