Перейти до основного вмісту

Полум’я пам’яті

20 вересня, 00:00

Полум’я свічки — яскравіше, ніж тисяча потужних прожекторів. Тому що — живе, тому що — пам’ять, тому що — звернення. До сердець, до совісті, до Всевишнього. У цьому ще раз змогли пересвідчитися учасники та спостерігачі акції пам’яті загиблого п’ять років тому журналіста Георгія Гонгадзе, що пройшла в п’ятницю ввечері в Києві. Ця хода вулицями столиці — одна з дуже не багатьох (якщо такі прецеденти взагалі були в історії незалежної України), що обійшовся без партійної атрибутики. Такою була вимога ініціативної групи з проведення акції (політичних спекуляцій навколо справи, пов’язаної з убивством Гонгадзе, за ці п’ять років і так було досить). Однак віталася інша символіка — часів акції «Україна без Кучми». Мабуть, як нагадування про те, що виконавців, а, головне, замовників злочину досі не покарано. І що моральна відповідальність за це лежатиме на кожному правлячому режимі, що виявиться неспроможним поставити справедливу крапку в цій дуже репутаційній для країни справі. Це добре демонстрували плакати із силуетом Г. Гонгадзе, що тримали учасники акції, на яких над закресленим «Кучма, де Гонгадзе?» було написано «Ющенко, де замовники Гонгадзе?».

Учасники акції вишикувалися живим ланцюгом від пам’ятного знака загиблим журналістам поблизу Союзу журналістів на Хрещатику до майдану Незалежності. О 20.00 вони запалили свічки на честь Г. Гонгадзе і вшанували його пам’ять хвилиною мовчання. Потім близько 300 учасників акції пройшли на площу перед секретаріатом Президента. На його стінах люди засвіченими свічками написали слова «Гія», а також наклеїли над табличкою «Президент України» плакат із написом «вулиця Георгія Гонгадзе» (на фото). Учасники акції також скандували «Литвина — на допит, Кучму — на нари!» На Банковій мітинг зустрів новий «господар» секретаріату Олег Рибачук, який сказав, що підтримує перейменування на вулицю Гонгадзе одну з вулиць у центрі міста. Після акції під секретаріатом колона на чолі з Рибачуком вирушила вулицями Києва до Генпрокуратури вимагати розслідування справи Гонгадзе.

Водночас сам спікер Володимир Литвин, чиє ім’я все частіше пов’язують із організацією злочину проти журналіста Гонгадзе, учора на засіданні погоджувальної ради звернувся із закликом до народних депутатів нарешті заслухати звіт спеціальної слідчої комісії парламенту про хід розслідування загибелі журналіста. Зі слів спікера, він закликає депутатів ухвалити таке рішення, щоб надалі уникнути взаємних обвинувачень. Якщо ініціативу Литвина підтримають, Верховна Рада, а з нею й уся країна, зможуть заслухати звіт глави слідчої комісії Григорія Омельченка сьогодні, передають «Українські новини».

Хода зі свічками пам’яті журналіста Георгія Гонгадзе відбулася також у Львові. В акції взяло участь близько 150 осіб. А Європейський Союз вкотре висловив стурбованість тим, що слідство у справі про вбивство Гонгадзе все ще не завершено.

КОМЕНТАР

Володимир БОЙКО, журналіст:

— З погляду суто професійного, кримінальна справа, порушена у вересні 2000 року за фактом зникнення Георгія Гонгадзе, аж ніяк не належить до категорії «безнадійних». Впевнений, що будь- який досвідчений слідчий шляхом проведення стандартних слідчих дій — допитів, обшуків, виїмок, експертиз тощо — в стислі строки встановив би коло всіх учасників злочину та давно передав би справу до суду. Але це було б можливо лише за умови, якби в Україні влада дотримувалася хоча б видимості законності, а слідчі справді були б самостійними процесуальними фігурами, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом, а не залежали б від вказівок із президентського кабінету.

Та оскільки долі так званих резонансних справ у незалежній Україні завжди вирішувалися не слідчими, а хазяїном головного кабінету в будинку на вулиці Банковій, жодних ілюзій відносно притягнення до відповідальності організаторів, посібників і виконавців убивства журналіста я не плекаю.

Більш того, є всі підстави вважати, що нинішня влада зацікавлена в розкритті вбивства Георгія Гонгадзе аж ніяк не більше, ніж влада попередня. І якщо причини, що заважали знайти організаторів убивства журналіста за часи правління Леоніда Кучми, можна було пояснювати його можливою причетністю до зникнення Георгія, то нині владною верхівкою рухають інші міркування. Справа Гонгадзе — це своєрідний універсальний магазин, де українські політики завжди можуть вибрати «товар» на потребу дня для того, щоб «мочити» опонентів. Оскільки суто кримінальна справа Гонгадзе невідривна від так званого касетного скандалу, що вибухнув внаслідок оприлюднення записів розмов, зроблених у кабінеті Леоніда Кучми.

Нинішній політбомонд із відставкою Кучми практично не змінився, а владні крісла посідають ті ж самі люди, що колись ходили до «гаранта» поливати брудом конкурентів та інтригувати на користь своїх бізнес-інтересів. Саме їхні голоси зберегла фонотека найвідомішого українського майора. Причому досі не відомо, скільки ще компромату на відвідувачів президентського кабінету можуть виплеснути ті, хто має доступ до всього масиву записів. А така ситуація створює ідеальну можливість для чорного піару та обвинувачень (обґрунтованих або вигаданих) політичних супротивників у причетності до злочинів минулого режиму. Буде розкрита справа Гонгадзе — і багатьом політикам доведеться шукати інші методи боротьби з опонентами.

Окрім того, є підстави вважати, що люди, так чи інакше причетні до вбивства Гонгадзе, отримали під час помаранчевої революції гарантії від нинішнього Президента на умовах добровільної передачі влади. Це досить поширена практика в усьому світі (пригадаймо хоча б імунітет від кримінального переслідування, наданий Едуардові Шеварднадзе). Але рідним і друзям Георгія від того не легше. Не кажучи вже про те, які політичні наслідки для нового Президента матиме зволікання з повним і всебічним розслідуванням убивства Гонгадзе.

Смерть кожної людини — це завжди трагедія. Але подивімося правді в очі: в Україні щороку зникають або гинуть від рук убивць тисячі людей, які мали точно таке ж право на життя, як і Георгій. Одначе увага суспільства прикута саме до справи Гонгадзе. Так сталося тому, що справа ця є своєрідним лакмусовим папірцем, який наочно демонструє, у якому стані перебуває повага до законності в нашій державі. Коли тисячі людей виходили на площі Києва з вимогою покарати вбивць невідомого їм журналіста, вони мали на увазі не тільки поновлення справедливості в конкретному випадку. Вони, насамперед, розуміли, що знайти вбивць журналіста, з огляду на можливу причетність до його зникнення перших осіб держави, можна лише за умови проведення докорінної реформи правоохоронних органів і реального відокремлення судової гілки влади від виконавчої. Чи проведена нині така реформа? Ні. Чи припинили перші особи держави втручатися в перебіг досудового слідства? Ні. Чи поважаються в Україні при новому Президенті права й свободи людини? Ні. Чи стали органи прокуратури незалежними від примх Президента та його оточення? — Також ні. І для того, щоб зробити такі висновки, не треба аналізувати судову практику чи вивчати скарги потерпілих від кримінальних злочинів. Достатньо лише ознайомитися з тим, як нині продовжує «розслідуватися» справа Гонгадзе. А «розслідується» вона здебільшого на прес-конференціях глави держави та генерального прокурора...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати