Порушити «традиції»

Новий закон про пропорційні вибори Верховної Ради обіцяє партіям додаткові гроші та вплив. Так само, як і вищий рівень конкуренції між ними. Виборцям може бути вигідним і те, й інше.

Головним, хто має радіти новій системі, за якою обиратимуть парламент із 2006 року, вважається десяток партій, чиї назви звучать по телебаченню, лідерів знають в обличчя, а офіси можна знайти в кожному обласному центрі. Якщо спиратися на результати останніх виборів, то це правда. Застосування нового закону, підписаного нещодавно Леонідом Кучмою, при формуванні нинішньої Ради два роки тому залишило б у виграші партії з ім'ям.

Зрозуміло, комуністів. Партія Петра Симоненка мала б фракцію на 50 голосів більшу, ніж їй вдалося створити після виборів (див. таблицю). Недивно, що лідер КПУ був одним із двох головних лобістів заміни змішаної системи, яку використовували на двох останніх виборах, цілком пропорційною. Другий — Олександр Мороз — так само крупно виграв би, якби Рада у 2002 році формувалася за цією системою. Тоді б Соціалістична партія сформувала в парламенті фракцію на 17 депутатів більшу, ніж їй вдалося створити у травні 2002 року.

Гіпотетичний склад парламенту за результатами виборів 2002 року в разі застосування нового закону виглядає так (див. табл.1).

Партії та блоки, які мають фракції в цій Раді, виглядають фаворитами й наступних виборів. За результатами останнього опитування на цю тему, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи», в листопаді минулого року «Наша Україна» отримала б 25% голосів виборців, Комуністична партія — 17%, Партія регіонів — 6%, Соціалістична партія — 5%, Блок Юлії Тимошенко — 4%, СДПУ(О) — 3%. Із партій, не представлених нині в парламенті, на проходження до нього могла б претендувати тільки Партія зелених, чия підтримка 4 місяці тому становила мінімально необхідні 3%.

Але розрахунки, що базуються на нинішніх цифрах підтримки, швидше за все, дають неправильне уявлення про майбутнє. Найближчі два передвиборних роки обіцяють небачене зростання міжпартійної конкуренції. Вона має зрости як всередині групи провідних партій, так і з боку партій, які нині виглядають аутсайдерами. Партіям, які зараз вважають провідними, буде надзвичайно важко зберегти цей статус вже в кампанії 2006 року.

Такий закон: нова виборча система зробила партії незамінним інструментом у боротьбі за владу. Якщо раніше значна частина політиків і бізнесменів робила ставку на округи, де обиралася половина Ради, тепер вони не мають вибору. Проходження до парламенту можливе тільки через список партії, що має підтримку виборців.

Якщо поправки до Конституції, що їх просувають ліві та правляча коаліція, котрі передають парламенту частину повноважень наступного президента, все ж таки затвердять, партіям гарантоване небачене зростання впливу. У цьому випадку Рада перетвориться на ключову гілку влади, де формуватимуть уряд і затверджуватимуть ключові рішення. Проходження до парламенту стане питанням політичного життя і смерті.

Це означає, що більшість політиків і бізнесменів більшості, партії яких зараз викликають щонайбільше насмішки, не мають іншого шляху, крім як робити партії гідними поваги. Поки перспективи їхніх сил виглядають могильними. Крім Партії регіонів та СДПУ(О), із 8 груп коаліції до Ради не проходить ніхто, незважаючи на зниження бар'єра. Безсумнівно, «Трудова Україна», Народно-демократична партія, Аграрна партія й Партія промисловців і підприємців докладуть усіх зусиль, щоб змінити розстановку сил в рейтингу партій.

Вони не єдині, хто боротиметься за місце під сонцем. У цій боротьбі обов'язково братиме участь велика група невдах минулих виборів — від «Яблука» до УНА. На відміну від попередніх виборів, багато партій, які програли кампанію 2002 року, одразу ж почали готуватися до 2006-го. Зміна законодавства тільки стимулює їх продовжувати накачувати мускули.

Пропорційна система також викличе до життя ряд нових проектів. Протягом найближчих місяців свою партію обіцяє презентувати альянс харківських бізнесменів і політиків, представлений у нинішній Раді групою «Демократичні ініціативи».

Це обнадійлива тенденція для виборців. Майбутня війна за їхні голоси змушуватиме партії повернутися до них обличчям. Імовірно, провідні партії скажуть, що вони вже знаходяться у такому стані. Ці партії дійсно докладають великих зусиль на підтримку своєї популярності. Вони розповсюджують безкоштовні газети, оплачують телепередачі з участю своїх лідерів, проводять зустрічі з населенням і затикають за пояс будь-які банки розмірами благодійних програм.

Але власне партійною роботою вони займаються на подив мало. Більшість партійних керівників як заклинання повторює тезу про те, що населення цікавить не політика, а конкретні проблеми. Це свята правда. Громадяни будь-якої країни погано розбираються в політичних інтригах. Набагато більше їх хвилює, як обрана ними влада має намір вирішувати або вирішує ключові для всіх держав проблеми доходів населення, соціальної допомоги, освіти, екології, злочинності, etc. Але саме про це українські партії говорять найменше! Складати ясну передвиборну програму, орієнтовану на вирішення головних проблем, в Україні вважають поганим тоном. Думати про її виконання, відповідно, нікому ще не довелося. Замість пропаганди своїх планів і критичної оцінки ідей конкурентів лідери партій у своїх публічних виступах концентруються на політичній боротьбі. Тій самій, яка справляє відразливе враження на виборця.

Дослідження, проведене минулого року Національним інститутом стратегічних досліджень, показало глибоке розчарування населення в ролі партій. За даними НІСД, 56% опитаних заявили, що партії сконцентровані на обслуговуванні інтересів фінансуючих їх бізнес- структур, 45% — на обслуговуванні інтересів партійних лідерів. Частка людей, які вважали, що партії орієнтовані на виборця, становила 5%.

Для майбутніх учасників виборів 2006 року це означає, що методи здобуття підтримки, використовувані провідними партіями, є малоефективними. Кількість викривних заяв по телебаченню, як і кількість подарунків ветеранам з узятими під шефство музеями не гарантують нічого. Для провідних партій — це заклик мінятися. Для нових — не повторювати їхніх помилок. У боротьбі за проходження до Ради-2006 перевагу здобудуть партії, які зможуть точно визначити ключові проблеми своїх виборців, чітко сформулювати шляхи їх вирішення у своїх передвиборних програмах і зробити ці програми відомими. Можливо, це буде порушенням традицій партійного будівництва в Україні. Але іншого шляху все одно немає.

(У зв'язку зі зниженням у новому законі мінімального бар'єра голосів з 4% до 3%, його застосування у 2002 році дозволило б пройти до Ради Блоку Наталі Вітренко. Із 836 тис. голосів блок набрав 3,22%.)