Потрібен політичний діалог

До завершення виборчої кампанії залишилися лічені дні. Протистояння між прибічниками обох кандидатів дедалі більш набуває гострих форм: у тих же соціальних мережах частіше можна зустріти взаємні звинувачення та образи, аніж змістовну дискусію. Наскільки це небезпечно для нашого суспільства — тим більше, в умовах війни, адже після виборів також існує життя? В якому стані взагалі зараз перебуває суспільство і наскільки глибоко посіяли розкол своєю агітацією та діями політики? Із цього почалася наша розмова з заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном ГОЛОВАХОЮ.

«В СУСПІЛЬСТВІ ЗАРАЗ ІСНУЄ НЕ ОДИН РОЗКОЛ»

— Думаю, в суспільстві зараз існує не один розкол. Перший з них — між тими, хто хоче зберегти політику, яка зараз здійснюється, і тими, хто хоче, навіть ціною невизначеності, змінити ситуацію. Тобто це ті, хто підтримує Порошенка, і ті, хто за Зеленського. Другий — залишився певний регіональний розкол. Ми бачимо, що у Порошенка більша підтримка на Заході, де він переміг у трьох областях, а у Зеленського більша підтримка на півдні та сході. Хоча все це не має таких радикальних рис, як це було 2004-го чи 2010 року. У даному разі протистояння не таке агресивне і жорстке, як було тоді.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— Від прихильників чинного Президента можна почути, що це вибір між збереженням державності і хаосом. Погоджуєтеся?

— Державність не будь-якою ціною. Акцентування Порошенка на цьому етатичному гаслі виявилося не дуже виграшним для нього. Згадаймо, наприклад, бігборди, на яких зображений він і Путін. Гадаю, Порошенку не потрібно було вести таку агресивну кампанію. Більшість людей, які не хочуть голосувати за Порошенка, не проти української держави, просто вони вважають, що дії еліти, яка сьогодні уособлює державу, суперечать інтересам більшості людей. Вони вважають, що настав час зміни еліт. Люди хочуть, щоб була та сама держава, але яка буде перейматися не проблемами власного добробуту верхівки, а інтересами людей. Адже головна претензія до традиційних еліт — у тому, що для себе вони створили чудові умови, а більшість громадян змушена жити без добробуту. Три проблеми, які найбільше хвилюють українців — війна, корупція і соціальні питання, — не вирішуються. Хоч я погоджуюся зі своїм колегою Володимиром Паніотто, що за останні роки відбулося незначне економічне зростання. Але це не змінило масової свідомості на користь влади. Запит на зміни дуже сильний.

«ПАТЕРНАЛІЗМ У НАС БУВ І ЗАЛИШАЄТЬСЯ»

— Останні дані КМІСу свідчать про те, що відповідаючи на запитання: «Що з переліченого ви хотіли б, щоб наступний президент зробив у свої перші 100 днів?» — на першому місці громадяни бачать зниження тарифів на комунальні послуги (39,1%); далі — подання до парламенту законопроекту про зняття недоторканності з депутатів, суддів, президента (35,5%); і на третьому місці — розпочати/пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів (32,4%).

— Люди насправді не знають, що не президент змінює тарифи на комунальні послуги.

— Чи можна назвати це патерналізмом?

— Патерналізм у нас був і залишається. Це проблема, яка ще довго стоятиме перед нами. Засади цього явища формувалися ще за часів перебування українських земель під імперіями, а потім під Радянським Союзом. І ще не скоро патерналізм «вивітриться». Але я все-таки вважаю причиною того, що люди обирають нову невизначеність, відчуття, що зі старою системою влади принципових зрушень не може бути. Це вже сформовані в масовій уяві сприйняття, і представники влади не змогли переконати людей у протилежному.

«ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЗМІНЮЄТЬСЯ ДУЖЕ ПОВІЛЬНО»

— Де слід шукати причину певного розколу в суспільстві — у політичній верхівці чи в самому суспільстві?

— І там, і там. Політична верхівка виявилася не досить підготовленою для керівництва країною в тих складних умовах, у яких опинилася Україна. З іншого боку, наша політична культура кардинально не змінилася — багато в чому вона залишилася пострадянською. Йдеться про сучасну політичну культуру участі, коли люди не тільки оцінюють з боку, а й беруть безпосередню участь у змінах. Сплески активності у нас були — під час Майданів, але послідовними діями займаються небагато людей. Це така підданська культура — відтак той із політиків, хто раніше користувався великою підтримкою, потім може акумулювати в собі велике розчарування.

— Як все-таки змінюється політична культура виборців за роки незалежності?

— Дуже повільно. Є певні ознаки політичної культури, як, скажімо, цінність контролю за владою. Якщо на початку 1990-х вона важила ще зовсім небагато, то сьогодні — більше. Тут можна згадати участь у волонтерських організаціях. У розвинутих демократичних країнах більшість людей беруть діяльну участь у громадських організаціях. А у нас поки головна надія людей покладається на владу, при цьому без достатнього контролю над нею.

— Які наслідки для країни матиме нинішнє електоральне протистояння? Як «зшивати» країну?

— Це залежить від того, якою мірою новий президент здійснюватиме адекватні політичні кроки. А також це залежатиме — чи буде саботаж старими елітами нових порядків.

«ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВО УНИКАТИ РИЗИКІВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ»

— Які небезпеки чекають на нас у разі перемоги Зеленського?

— Насамперед, у нас залишаться всі ті проблеми, з якими ми живемо сьогодні. Наприклад, можливе посилення російської агресії. І в цьому разі ми знаємо, як реагував чинний Президент Порошенко, але ми не знаємо, як буде реагувати Зеленський. Ми навіть не знаємо, хто буде призначений на ключові державні посади. І це один з елементів невизначеності для людей. Зеленський взагалі поки не озвучив будь-яких конкретних кроків. Загальних фраз замало. Мені цікаво, що буде з війною, корупцією, соціально-економічними питаннями? Я поки не побачив відповідей на ці запитання.

— Можливий прихід до влади Зеленського іноді називають також «реваншем» вчорашніх і позавчорашніх сил. Погоджуєтеся з цим?

— Не думаю. Молодь за визначенням не може бути вчорашньою силою.

— А те, що нам фактично продають віртуальний продукт, який мало спілкується з виборцями, чи не є це технологією?

— Мені це дуже не подобається. Я хочу виробити своє власне уявлення про нього, але мені складно, тому що я фактично його не бачу. Насамперед мене цікавить, чому він взагалі пішов у політику? Що він буде робити на посаді? До речі, всі сподівання більшої частини суспільства і незадоволення меншої частини перейдуть до нового президента.

«ПІДТРИМКУ ЗЕЛЕНСЬКОГО Я РОЗГЛЯДАЮ ЯК СВОЄРІДНИЙ «ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ МАЙДАН»

— Чи означає підтримка Зеленського деградацію політичної системи?

— Це результат розчарування в системній політиці. На жаль, за майже 30 років наша політична система, яка представлена нинішніми політичними силами, не змогла довести виборцю, що вона гідна на відтворення. Підтримку Зеленського я розглядаю як своєрідний «електоральний майдан» — без агресивного протистояння, але з демонстративним протестом, коли виборці готові підтримати людину без політичного досвіду. Це виклик для України, який, сподіваємось, вона витримає.

— Разом з тим, це світові тенденції.

— Коли обрали Трампа, то півкраїни опинилося в шоці. Це не лише наша проблема, тут ми якраз у світовому тренді. Просто українські реалії ускладнені тим, що у нас війна, складна політична та економічна ситуація.

— Як Росія може використати цю ситуацію?

— Для неї важливим є елемент послаблення України, який може базуватися на внутрішньому протистояння. Тоді вона зможе це використовувати. Тому наше завдання — не доводити ситуацію до серйозної кризи, якою могла би скористатися Росія. Москва в будь-якому разі намагатиметься дестабілізувати ситуацію, тому я і закликаю наших політиків до консенсусу.

«СПОДІВАЮСЯ, ЗАПАС МІЦНОСТІ ДАСТЬ НАМ ЗМОГУ ПЕРЕЖИТИ РИЗИКИ НЕСТАБІЛЬНОСТІ»

— Для вас вибір стоїть між чим і чим?

— Я людина старшого віку — до речі, в цій категорії Порошенко якраз перемагає, — тому для мене важливо уникати ризиків невизначеності. Для молоді, певна річ, властиво ризикувати. Тобто в даному разі я не експерт, а більше налаштований на збереження порядку. Але змінює суспільство насамперед молодь. Хоча за Зеленського голосує не тільки молодь, а й люди середнього віку. Сподіваюся, вони знають, що роблять.

— Невдовзі після президентських виборів розпочнеться парламентська кампанія. Що нас може очікувати під час виборів до Верховної Ради з огляду на результати першого туру президентських перегонів?

— З огляду на те, що у нас все-таки парламентсько-президентська республіка, парламентські вибори для нас є не менш важливими, аніж президентські. Від виборів до Верховної Ради залежатиме якими будуть коаліція, Кабмін. Але мене непокоїть інше — щоб не було відвертого ігнорування нового президента з боку наявних політичних сил. Я вважаю, що має бути конструктив і діалог. Спочатку—  між президентом і чинним урядом, а потім — між президентом і новим урядом. Для України це вкрай важливо — зберегти порядок і здатність протистояти російській агресії. Я закликав би всі політичні сили до розуміння необхідності координації зусиль.

— Враховуючи наші слабкі інститути демократії, яким є запас міцності, щоб пережити пертурбації, які на нас чекають?

— Нинішні вибори якраз продемонстрували, що у нас великий ресурс демократії. Я навіть пишаюся тим, як відбувся перший тур. Не гірше, ніж у будь-якій демократичній країні. Я пам’ятаю, які були дивні випадки на виборах протягом 1990—2000-х рр., але сьогодні, сподіваюся, ми все-таки навчилися гідно проводити демократичні процедури і поступово накопичуємо запас міцності, який дасть нам змогу пережити ризики нестабільності.