Право на захист

Так повелося з давніх часів, що у складній життєвій ситуації, яка вимагає застосування права, ми звертаємося до адвоката. Право кожного на правову допомогу гарантує Конституція України, а правовим інститутом, якого Основний закон уповноважує діяти для забезпечення права на захист від обвинувачення та для надання правової допомоги при розгляді справ у судах та інших державних органах, названо адвокатуру. Цілком очевидно, що, доручаючи їй цю функцію, держава зобов’язана створити відповідні умови для функціонування цього інституту правової системи, забезпечення громадян висококваліфікованою правовою допомогою, у тому числі безкоштовною у встановлених законом випадках.

Міжнародні документи про адвокатську діяльність передбачають, що уряди країн повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального й однакового доступу до адвокатів усім особам, які мешкають на їхніх територіях.

Серйозні вимоги на рівні світових стандартів висувають до осіб, котрих допускають до надання правової допомоги. Це не тільки наявність вищої юридичної освіти і практичного стажу роботи, а й обов’язкове підтвердження через досить складні кваліфікаційні іспити готовності до адвокатської діяльності, це також неухильне виконання правил адвокатської етики, членство у професійній організації адвокатів, контроль за рівнем надання правової допомоги, дисциплінарна відповідальність адвоката у разі неналежного виконання свого обов’язку.

Комітет Міністрів Ради Європи прийняв у 2000 році рекомендації щодо свободи здійснення професії юриста, згідно з якими, зокрема, допуск юристів до захисту громадян повинен супроводжуватися виконанням вимог про наявність найвищого з можливих рівня професійної кваліфікації, занесення юриста до спеціального реєстру, наявність організованої системи надання правової допомоги, відповідної нормативної бази тощо.

Чи відповідає міжнародним стандартам стан правової допомоги населенню у нашій країні? Відповідь на це запитання, на жаль, заперечна. В Україні фактично існує нарівні з передбаченим Конституцією інститутом для надання правової допомоги — адвокатурою, паралельний, неврегульований ринок правових послуг. Величезна маса юристів, які є випускниками майже двохсот юридичних вищих навчальних закладів, ринулася заповнювати цю нішу. Тут можна зустріти і студентів, і юристів, які мало тямлять у праві, а то й юристів, звільнених із правоохоронних органів за непрофесіоналізм, і просто аферистів із фальшивими юридичними дипломами (що підтверджують розглянуті в судах кримінальні справи). Уся ця неврахована маса «фахівців в області права», допущена з легкої руки Конституційного Суду України (відома справа Солдатова) з посиланням на конституційне право вільного вибору захисника до всіх видів юридичної практики, сьогодні безперешкодно промишляє і в кримінальному судочинстві, де принцип змагальності і рівності сторін уже неможливо реалізувати за відсутності спеціальної підготовки і глибоких професійних знань.

На жаль, за цим диким ринком спокійно спостерігають законодавці, які, як зазначалося вище, зобов’язані гарантувати кожному високопрофесіональну юридичну допомогу відповідно до міжнародних стандартів. Від такої неконтрольованої, некерованої і неврахованої маси «радників із правових питань» страждають насамперед ті, хто стає споживачем їхніх послуг.

Такий стан справ не може тривати надалі і, безумовно, вимагає свого вирішення. У деяких європейських країнах, де була подібна ситуація, її вирішили досить просто — всіх осіб, які надають правову допомогу поза адвокатурою, об’єднали під її дахом, і вони стали суб’єктами професійних прав, обов’язків, гарантій адвокатської діяльності, відповідальності тощо. Задля справедливості слід відзначити, що ці юристи здавали кваліфікаційні іспити для здобуття права на здійснення правової допомоги, на відміну від наших умільців — юристів-підприємців та інших юристів, які займаються правовим консультуванням населення без підтвердження рівня своїх знань.

Мої колеги адвокати часто запитують, а чи варто підтримувати і вдосконалювати ті жорсткі стандарти адвокатської професії, які містяться в законі про адвокатуру, прийнятому ще 1992 року, у Правилах адвокатської етики, затверджених у 1999 році, в інших нормативних документах про адвокатуру, посилювати їхні вимоги у новому законопроекті. Чи не простіше податися в «юристи-підприємці», у «фахівці в області права», яким дозволено виконувати такі самі види правової допомоги, як адвокатам, але без тих жорстких вимог, які висувають до адвокатів, без дотримання міжнародних стандартів та інших «складнощів», що супроводжують адвокатську професію.

Відповідь тут може бути одна — коли-небудь закінчиться цей некерований і небезпечний для держави «ринок» (або базар) правових послуг, неприпустимий у демократичній правовій державі, а адвокатура — вона вічна. Свідченням тому є постійне збільшення кількості адвокатів. Думаю, що поважаючий себе юрист може (і повинен) здати кваліфікаційний іспит, підтвердивши цим свій високий професіоналізм і здобувши встановлений у всьому цивілізованому світі статус адвоката, який дає право надавати правову допомогу всім потребуючим.

Та українській адвокатурі необхідна екстрена допомога, бо безліч неврегульованих питань ускладнюють її функціонування, призводять до ослаблення адвокатури, негативно позначаються на здійсненні адвокатської діяльності. Спілка адвокатів України протягом багатьох років намагається вирішити накопичення проблем в українській адвокатурі шляхом законодавчого їх урегулювання. Але тричі подані з 1995 року законопроекти про внесення змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру» народні депутати відкидали, незважаючи на позитивні висновки міжнародних експертів щодо цих законопроектів.

Залишається сподіватися, що чергова спроба буде вдалішою. Нещодавно народний депутат В.А. Демьохін подав до парламенту проект нової редакції закону «Про адвокатуру», у розробці якого брала участь Спілка адвокатів.

Необхідність уточнення і розширення професійних та соціальних прав адвокатів, їхніх обов’язків і гарантій діяльності є очевидною, і відповідні зміни, запропоновані в законопроекті, сприятимуть посиленню захисту прав людини, підвищенню доступності правової допомоги.

У законопроекті запропоновано уточнити нарешті поняття такого могутнього правозахисного інституту правової системи як адвокатура, що вважається згідно з чинним законом громадською і водночас професійною організацією, що є взаємовиключаючим. На рівні закону запропоновано закріпити, що адвокатура не є підприємницькою структурою. На жаль, суперечки на цю тему виникають досі, незважаючи на те, що конституційний статус адвокатури виключає заняття підприємництвом. Уточнено статус адвоката, вимоги до тих, хто бажає займатися цією діяльністю.

Організаційні форми адвокатської діяльності, які має право вільно обирати адвокат, залишаються колишніми. Проте кожен адвокат в обов’язковому порядку має пройти відповідну реєстрацію, мати своє робоче місце, бути занесеним до Єдиного реєстру адвокатів України, що покращить доступність правової допомоги населенню і забезпечить можливість вільного вибору адвоката.

Посиленню захисту, підвищенню ролі адвокатури та її зміцненню сприятиме також створення єдиної професійної організації адвокатів — Національної палати (або асоціації) адвокатів, яка, зокрема, візьме на себе не тільки представництво інтересів усіх адвокатів України, захист їхніх прав, а й організацію безкоштовної допомоги населенню, в тому числі виконання адвокатами захисту за призначенням, недоліки в організації якого сьогодні викликають серйозні скарги з боку правоохоронних органів і громадян. Створення єдиної організації адвокатів відповідає міжнародним стандартам, схвалене експертами, які проводили міжнародну експертизу підготовлених Спілкою адвокатів законопроектів про адвокатуру, а також зобов’язанням України під час вступу до Ради Європи про створення у нашій країні професійної організації адвокатів.

У проекті закону запропоноване вирішення безлічі неврегульованих досі питань, що на законодавчому рівні надто важливе як для громадян, які потребують правової допомоги і часто не мають матеріальної й іншої можливості її отримати, так і для адвокатів. Наприклад, запропоновано глибшу регламентацію питань, пов’язаних із підписанням та виконанням договору про правову допомогу, розширення поняття адвокатської таємниці і посилення механізмів її захисту, урегулювання проблем гонорарної практики, оподаткування адвокатської діяльності. Для посилення контролю за професійним рівнем адвокатів, впровадження єдиних вимог до кваліфікаційних іспитів у законопроекті рекомендовано удосконалити систему кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, ввести обов’язкове стажування і систематичне підвищення кваліфікації.

Розгляд законопроекту про адвокатуру запланований на цій сесії, і в цьому є особлива необхідність, зумовлена тим, що у першому читанні прийнято кримінально-процесуальний і цивільно-процесуальний кодекси, які досить тісно пов’язані зі статутним законом про адвокатуру, який регулює професійні права, обов’язки адвоката, гарантії його діяльності. Швидше за все, слід би ухвалити спочатку закон, що визначає їхній обсяг, а услід за цим закріпляти й уточнювати їхні професійні права й обов’язки у законах процесуальних. Таким шляхом, до речі, законодавець пішов у 1992 — 1993 роках, внісши зміни до КПК після прийняття закону про адвокатуру. Інший порядок, що окреслився з послідовністю прийняття законів сьогодні, вже засвідчив скорочення професійних прав адвоката-захисника, якому в новому КПК, що успішно пройшов перше читання, відмовлено, наприклад, у праві на побачення з підозрюваним або обвинуваченим до першого допиту, передбачено й інші дискредитуючі адвоката і неприпустимі у демократичній державі норми по відношенню до учасника процесу, який виконує особливу функцію — захист прав людини.

Нещодавнє обговорення учасниками «круглого столу» законопроекту, поданого народним депутатом В.А. Демьохіним, нової редакції закону «Про адвокатуру», і позитивні відгуки адвокатів та представників різних відомств засвідчують, що у ньому вирішено всі питання, назрілі в адвокатурі, а той факт, що законопроект створювали за найширшої участі адвокатів, що він базується на анкетуваннях та опитуваннях, враховує досвід багатьох країн світу і думку міжнародних експертів, залишає надію, що народні депутати його підтримають.