Президентські вибори: прогнози на початку старту
Президентство Кучми — незалежно від того, чи буде він обраний вдруге, — буде однією з найганебніших і найпринизливіших сторінок в історії України. Це трагічна доля непримітної людини, яка була винесена на керівництво однією з найбільших молодих європейських держав і яка навіть не наблизилася до розуміння питань, що постали перед країною у цей важкий час. Безпорадність Кучми призвела до того, що країною стала керувати невеличка купка «наближених», які, вміло використовуючи самозакоханість та образливість Президента та вболіваючи виключно про особисте збагачення, зруйнували економіку і створили олігархічні структури, що паразитують на економіці держави та державному бюджеті.
Приклад Кучми — приклад руйнування особистості. Кучма не тільки не зміг протистояти своєму оточенню, а й сам став його невід'ємною частиною і його каталізатором. Оточення Кучми розуміє, що виграти чергові президентські вибори можна лише провокаціями, фальсифікацією, повним знищенням демократичних засобів масової інформації та жорстоким силовим адміністративним тиском. В умовах, коли Президентом свідомо розбита єдність правих сил, найнебезпечнішими конкурентами на президентських виборах 1999 року Кучма небезпідставно вважає кандидатів, які очолюють центристський табір — лівоцентриста Мороза та правоцентриста Марчука. Саме проти них націлений весь провокаційний і цинічний адміністративний прес Кучми, головне завдання якого — взагалі не допустити до реєстрації, як кандидатів, Марчука і Мороза. Ще до початку президентської кампанії в адміністрації Кучми був спланований друк масовими тиражами від 150 тис. до 500 тис. щомісячно провокаційних листівок, які ніби-то є листівками від комуністичної та соціалістичної партій. Яскравий приклад такої фальшивки — так звана заява головного редактора газети «Комуніст» В.Д.Мішури, розповсюджена як листівка у багатьох областях України, де Мороз брехливо звинувачується в зв'язках з Лазаренком. Мета — не тільки облити брудом Мороза, а й пересварити комуністів і соціалістів між собою. Такі ж провокації заготовлені і проти Марчука. Подейкують, що зараз, у період збору підписів, готується ще один захiд, який має на меті те ж саме, — за будь-яку ціну не зареєструвати деяких опозицiйних лiдерiв кандидатами в президенти. Для цього нiбити надруковано підписних листів більше ніж на 300 тис. підписів, які будуть заповнені фальшивими підписами і потім вкинуті в Центральну виборчу комісію. Як це робитиметься, було видно в Києві 30 травня, коли «невідомі» найманці за 60 гривень за підписний лист, щоб замаскувати свої дії, збирали підписи на підтримку відразу семи претендентів.
Центральна виборча комісія ще в період парламентських виборів довела свою лояльність Кучмі.
Цього разу на підставі такої великої кількості фальшивих підписів, поданих за Мороза і Марчука, Центральна виборча комісія «змушена» буде відмовити в реєстрації цим обом претендентам. Саме таким чином Кучма, не без допомоги ЦВК, планує взагалі не допустити двох найсерйозніших для себе опонентів до виборів.
Але за цим усім проглядається цікава обставина: складається враження, що в оточенні Кучми є люди, які свідомо доводять ситуацію до абсурду для того, щоб у разі поразки Кучми сказати, що поразка — це їхня заслуга.
Не є секретом, що оточення Кучми завбачливо працює й на Ткаченка. А панічний страх перед опонентами навіть змусив їх піти на небезпечну для себе гру з Вітренко. Але все свідчить про те, що Вітренко вже давно веде самостійну від Президента гру, вміло використовуючи основний прорахунок останнього, а саме впевненість Кучми, що її, Вітренко, дії є контрольованими. Насправді вона лише очікує своєї реєстрації кандидатом у президенти, бо за відсутності реальної розгалуженої організаційної структури ПСПУ не спроможна самостійно зібрати необхідну кількість підписів. Тому саме структури Кучми будуть забезпечувати необхідний збір підписів за цю надреволюційну «прогресистку». Реальне ставлення Вітренко до Кучми, якого вона вважає повною бездарністю, що не раз вона ніби-то «необережно» підтверджувала, свідчить про болюче усвідомлення своєї принизливої ролі іграшки і провокатора, яку визначила для неї людина, котру вона глибоко зневажає. Тому після своєї офіційної реєстрації ніяких домовленостей з Кучмою Вітренко дотримуватися не буде. Як і не піде на дозвіл, у разі своєї (теоретично) перемоги, на виїзд Кучми за кордон. Повторення ситуації, коли Кучма дозволив виїхати за кордон П. Лазаренку, не відбудеться, бо демагогічність Вітренко, як і неспроможність її впоратися з соціально-економічною ситуацією змусять останню піти на крайні кроки. Як свідчить історичний досвід, ті, хто знаходився у такому ж принизливому стані, як Вітренко, в усіх випадках у разі перемоги знищували насамперед своїх колишніх господарів.
Участь у президентській гонці Ткаченка ні для кого не була несподіваною. За час його спікерства якось сталося, що український парламент наздогнав за корумпованістю й уряд, й оточення Президента. Його захопленість здобутою владою, до зворушливості щира віра в свою винятковість та право на повчання всіх і вся призвели до помітної деградації законотворчої діяльності парламенту й довели неспроможність Ткаченка захистити Верховну Раду, вершиною чого стало відключення радіо- та телетрансляцій сесійних засідань.
Домовленість між Кучмою та Ткаченком про участь спікера у виборах як кандидата в президенти була, напевно, зініційована Кучмою. Але сподівання Кучми на те, що Ткаченко буде грати за його сценарієм є абсолютно помилковими, бо Олександр Миколайович прийняв пропозицію Кучми не для того, щоб віддячити останньому за підтримку у виборах на посаду голови Верховної Ради. «Ініціатива» Кучми збіглася з погано прихованим амбіційним бажанням самого спікера посісти найвищу державну посаду. Ось чому Ткаченко буде вести самостійну гру і йти до кінця в президентській гонці. Тим більше, що майже все оточення Кучми грає й на Ткаченка, небезпідставно вважаючи, що сьогоднішній Президент є лише пішаком у їхній грі.
Виторгувавши в Ткаченка для себе обіцянку щонайменше не переслідувати їх, а в кращому випадку зберегти можливість паразитування на економіці держави, «олігархи», усвідомлюючи мізерні шанси на повторне обрання свого «шефа», цілком здатні змусити Кучму призначити своїм спадкоємцем сьогоднішнього спікера.
Водночас з висуненням Ткаченка розпочнеться реальна боротьба між ним та Кучмою за голоси, здобуті через адміністративні важелі, що надзвичайно ускладнить всю процедуру фальсифікації виборів з боку Кучми і практично не дасть можливості Президенту набрати необхідну кількість голосів для подальшої боротьби. Не менш важливим є й те, що участь Ткаченка у виборах відтягне значну кількість капіталу від фінансування президентської кампанії Кучми, що ще більше послабить позиції останнього.
У лідера комуністів Петра Симоненка не буде проблем зі збиранням підписів. Однак вихід його у другий тур є проблематичним. Проте за «допомоги» Кучми, яка буде полягати у фальсифікації виборів, вихід у другий тур лідера комуністів разом з нинішнім Президентом може стати реальністю. І саме тут сценарій Кучми може дати збій. Оточення Кучми настільки «переграє», що перед другим туром не виключено об'єднання всіх антикучмівських сил на підтримку Симоненка. І це буде зроблено свідомо. Адже Петро Миколайович у разі перемоги буде змушений або скасувати посаду президента для виконання передвиборних рішень комуністів, або взяти всю відповідальність на себе і на Комуністичну партію. (Треба враховувати й те, що на комуністів та їхнього лідера ляже відповідальність за проголошення перемоги Кучми в тому разі, якщо адміністративний сценарій спрацює).
Правоцентристський табір останнім часом фактично очолив Євген Марчук. З урахуванням соціально орієнтованих програм цього кандидата, це неабияка сила, незважаючи на те, що правий політичний спектр України на сьогодні опинився в скрутному становищі. Це стало прямим наслідком заздалегідь спланованої Кучмою акції для знищення незалежної від Президента потужної правої сили. Свідоме розбиття правих і правоцентристських сил є безперечним доказом того, що Кучма ніколи не сповідував правої чи правоцентристської ідеї. Він став ініціатором і провідником побудови «бандитського капіталізму», який взагалі стоїть за межами політики і будь-якого політичного спектра. Об'єднати роздроблені патріотичні сили, надихнути нове життя в згублені Кучмою ідеї національної державності — в тому є велика історична місія Марчука.
Лідер лівоцентристських сил — Олександр Мороз. Проти нього команда Кучми також спрямовує зараз свою брехню, провокації та фальсифікації. Причин кучмівської люті декілька — від суто особистого несприйняття до несприйняття тієї політичної послідовності, яку виявляє Мороз на відміну від діючого Президента. Багато хто вважає особисте ставлення п.Кучми до Мороза досить ірраціональним і типовим для Президента, який у більшості випадків виявляється нездатним контролювати власні почуття.
Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку, що в першому турі ніхто з кандидатів, яких Кучма хоче використати в особистих інтересах, не буде дотримуватися досягнутих з ним домовленостей. Кожен буде вести самостійну гру. А після реєстрації Вітренко і Ткаченка кандидатами у президенти реальний вплив на перебіг виборів Кучма втратить і опиниться у ситуації війни проти всіх. А неминуча відставка уряду поставить під загрозу вихід Кучми навіть у другий тур.
Але для того, щоб це сталося, необхідне об'єднання всіх антикучмівських, антимафіозних сил для недопущення фальсифікації виборів. Те, що це можливо, довели кияни 30 травня під час виборів мера Києва.
