Про децентралізацію й місцеві ініціативи

Невелике — трохи більше 7 тисяч населення — містечко Іваничі, від якого до Луцька 89 кілометрів, є центром однойменного району. Голова районної ради «свободівець» Андрій БАДЗЮНЬ, без сумніву, є політиком, але при цьому, видається, не ставить суто політичні інтереси вище громадських або просто уміє знаходити між ними паритет.

З Андрієм Анатолійовичем мене доля, як кажуть, звела у печальні для Волині дні травня 2014 року: під Волновахою було розстріляно блокпост 51-ї бригади, котра базувалася у сусідньому з Іваничами Володимирі-Волинському. Серед загиблих був і мешканець Іваничівського району... Саме Бадзюнь, тоді голова Іваничівської райдержадміністрації, організовував і цей перший похорон солдата, а потім і всі наступні, возив на передову допомогу українській армії, фінансував разом з однодумцями встановлення в Іваничах стели пам’яті загиблих земляків у неоголошеній війні на сході... Та багато чого він робив, водночас керуючи і буденним життям району. Про те, що може зробити одна особистість у нинішніх українських умовах в окремо взятому районі, на кого спирається у своїй роботі, з ким все ж не знаходить спільної мови — наша розмова з Андрієм Бадзюнем.

— За радянських часів Іваничівський район був потужним аграрним регіоном із колгоспами-мільйонерами і людьми-героями праці. Що маємо нині від давньої слави? Як депутати, районна рада можуть нині впливати на розвиток регіону? Що вдалося вам зробити?

— Сьогодні на території району функціонує 12 сільськогосподарських агроформувань, які обробляють землю, виготовляють якісну продукцію. Особливої уваги заслуговує ТзОВ «Старий Порицьк», яке одним із перших на Західній Україні розпочало виробництво органічної продукції і вже шість років вирощує пшеницю, кукурудзу, сою, гречку. А також утримує 240 голів молочних корів основного стада із сучасними методами вирощування великої рогатої худоби та виробництва молока, роботою новітнього доїльного залу та системою управління стадом. Нещодавно тут відбулося і відкриття органічної сироварні ТОВ «Старий Порицьк», яка, без сумніву, в майбутньому стане одним із брендів Волині, прикладом того, як саме місцевий виробник розвиває виробництво.

Завдяки депутатському корпусу, на виконання Комплексної програми розвитку агропромислового комплексу Іваничівського району на 2015—2018 роки, передбачено часткове здешевлення вартості штучного осіменіння корів та телиць в ОСГ, на сьогодні сплачено 36,2 тис. грн та сформовано реєстри на сплату 12 тис. грн. Депутати зрозуміли, що через свої повноваження вони можуть впливати на ситуацію на місцях. Живе спілкування з виборцями, вивчення і розуміння проблем, що є у кожному населеному пункті, — то й є перспективний план кожного депутата і депутатського корпусу в цілому. Бо на сьогодні мешканці з сільської місцевості більше розуміють, якою має бути якість життя. Тому нам вдалося залучити кошти не тільки з районного бюджету, а й з обласного. Наприклад, на перекриття дахів шкіл, заміну вікон на енергозберігаючі, ремонт приміщень у селах Старосілля та Заставне під дошкільні навчальні заклади, а основне і болюче питання — це ремонт доріг.

— Ви — активний у соцмережах, і навіть стороння людина може завдяки «Фейсбуку» дізнатися, як часто ви буваєте серед людей. У жителів завжди є питання до влади, а тим більше місцевої. Ви не боїтеся спілкування? Як це допомагає в роботі?

— Я завжди відкритий для людей. І не секрет, що крім офіційного щопонеділкового дня за найменшої можливості щоденно приймаю громадян, які звертаються з різними проблемами. Завжди наголошую: двері у мій робочий кабінет відкриті для всіх. А в роботі це, звісно, допомагає — так ти ближчий до людей, до своїх виборців. Я не обіцяв «золотих гір», тому і не боюся зустрічей з людьми. Єдине, що я обіцяв, — це завжди бути на боці простого люду, на захисті їхніх інтересів. І для цього я завжди знайду час та сили.

— В Іваничівському районі традиційними є Дні добросусідства з сусідньою Республікою Польщею, з якою ваш район має спільний державний кордон. Що ці Дні дають району?

— Європейські Дні добросусідства сприяють активізації міжнародних відносин на прикордонних територіях. Також вони дають поштовх розвитку транскордонної співпраці. Тим самим ми намагаємося довести, що таки потрібно створювати додаткові переходи на західноукраїнських кордонах. Є можливість налагодити бізнесові, культурні, наукові контакти. Між українським селом Кречів нашого району та селом Крилів у Польщі Грубешівського повіту, кордон між якими позначає смугастий стовпчик ч. 835, цьогоріч увосьме прийшов фестиваль. Щоправда, переходу тут досі немає, бо наголошують, що для його спорудження потрібно учетверо більше коштів, аніж, скажімо, у сусідній Львівщині, де не потрібно будувати річковий міст. Я вважаю, що все ж таки і міст, і перехід у Кречові потрібні. До Другої світової саме в цьому місці існував міст, котрий об’єднував жителів сіл Кречів та Крилів. З його руйнацією тісні зв’язки були втрачені. Нині, щоб дістатися протилежного берега річки, необхідно подолати великий шлях. Це абсолютно не сприяє співпраці навіть у туристичній галузі обох країн. Відкриття переходу Крилів — Кречів вирішило б цю проблему, як і проблему збільшення кількості місць для перетину кордону. Адже цей куточок нашого регіону, з погляду локального туризму, є дуже привабливим.

Це також сприяло б розвиткові прилеглих територій, їх інфраструктури і, знову ж таки, основному — відкриттю додаткових робочих місць. І поки уряд займається великою політикою, яка не завжди сприяє обопільним інтересам, прості українці й поляки шукають порозуміння, вчаться дружити, разом їдять морозиво, дегустують пиво і національну кухню, зокрема нашу прибужанську, слухають пісні двох народів, насолоджуються мистецтвом танцювальних колективів, ведуть торгівлю виробами народних ремесел.

— Чи знаєте про досвід сусідньої Польщі з децентралізації та як ставитеся до її проведення в Україні?

— Не один раз бував у гміні Мірче Грубешівського повіту, адже саме з цією гміною ми уклали угоду про співпрацю. Між нами існують серйозні відмінності: в Польщі реформі передували кількаетапні періоди реформування. Польща не потребувала укрупнення територіальних громад, не принциповим був і розмір повітів, а головним було забезпечення повноважень та ресурсів, а не чисельність і площа. Укрупнення потрібне було вже на рівні воєводств. Я вважаю, що кожна країна має йти своїм шляхом. Польська ж реформа була успішною тому, що її добре підготували, — швидко і комплексно. Тому польський досвід цілісно не може бути перенесений в Україну. Головні перешкоди — інший адміністративний поділ, нестабільна соціально-економічна та політична ситуація, непідготовлена законодавча база, відсутність кваліфікованих кадрів, корупція та ін. Якщо поляки у кілька етапів розвалювали свій соціалістичний режим, то українці, на жаль, сформували успішну олігархічно-кланову економіку. Тому я вважаю, що варто все-таки це ще раз добре переглянути і не лише говорити про свої бажання та поспіхом створювати «реформу», а спершу хоча б на крок наблизитися до польської моделі, яка дозволила країні стати втричі багатшою, ніж до того.

— Ви були ініціатором проведення у районі благодійного депутатського заходу «Традицій не забуваймо, про милосердя пам’ятаймо». Депутатський, бо відомо, що до нього залучили депутатів усіх рівнів. Тоді зібрали понад 37 тисяч гривень, які розподілили між родинами загиблих в АТО, для допомоги землякам, які повернулися з війни... Мало який район може похвалитися подібним масштабним благодійним дійством, та й, врешті, у вашому районі — особлива увага до учасників АТО та їхніх родин. Чому ви це робите?

— Так склалося, що коли хлопців мобілізовували, я обіймав посаду голови Іваничівської РДА. Я з кожним із мобілізованих з нашого району мав телефонний зв’язок майже щоденно. Зустрічався з родинами — з батьками, матерями, дружинами. З самого початку організовував збір гуманітарної допомоги нашим воїнам у так звану зону АТО (не люблю цього визначення, бо ж не АТО це, а справжнісінька війна). І найчорніша сторінка — це... дивитися в очі матерям, дружинам, діткам, коли від болю стискається серце і не вистачає слів сказати: «Ваш син — Герой»... Знову ж таки, як голова РДА я організовував похорони, сам особисто їздив забирати наших героїв-земляків... Також моя ідея — спорудження пам’ятної стели нашим воїнам-героям. Тому це для мене дуже болюча тема.

Коли пішов із посади голови РДА, все одно не втрачав зв’язку з родинами загиблих. Піклуватися про них — це мій святий обов’язок. Через те і визріла ідея провести таку благодійну акцію. Вдячний депутатам за розуміння і підтримку! Нам це направду вдалося. Зараз думаємо про спорудження пам’ятника Небесній Сотні та воїнам, які загинули на сході нашої країни. Поки що на це виділили з районного бюджету 70 000 гривень.