Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Про два фронти, або Кому на війну, а кому на... вибори

Максим РОЗУМНИЙ: «Поки не можна сказати, що в країні визріла нова якість політичних сил»
15 вересня, 18:49
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Політичні сили і їхні лідери дуже поспішали. Вдень і вночі тривали закулісні переговори за місця в списках і боротьба щодо схем походу на вибори. 15 вересня був останній день для висунення кандидатів. Визначилися. Апогеєм стала неділя. Цього дня більшість партій провели свої з’їзди. На прізвищах не будемо зупинятися, всі вони вже є в ЗМІ. Які можна виділити тенденції? 

Перша. Оновлювати владу, звичайно, потрібно, бо цього, насамперед, вимагав Євромайдан. Але на фоні російської агресії, хоч і з так званим перемир’ям (тривають обстріли з боку бойовиків, гинуть наші військовослужбовці), занадто вже цинічною виглядала боротьба за місце під сонцем (у списку кандидатів партій). Можливо, такий формат і поведінка є сутністю влади... Заплачена дорога ціна, щоб продовжувати грати за старими правилами. Суспільство вимагає змін системи. А це на нинішньому етапі передбачало зміну підходів до формування тих, хто потім має представляти Верховну Раду. Виходячи з того, що побачила громадськість, підходи залишилися минулими. За виключенням деяких нюансів.

Друга. Ще на початках Революції Гідності ми в «Дні» неодноразово наголошували на необхідності оформлення енергії людей і зусилля громадських активістів в єдину структуру, яка б в подальшому втілювала нову якість в українському політикумі. Не сталося. Самі громадські активісти наголошували — нереально, тому що, мовляв, занадто ми різні. Хоча різниця між ними полягала в тому, що багато хто з них бачив лідером саме себе. В результаті, після Євромайдану як гриби після дощу виросли різні партії та об’єднання. Можливо, це добре, але... На цьому етапі вони теж казали, що «перед виборами, не буде іншого виходу, ми обов’язково об’єднаємося», — Юрій Дерев’янко. Знову не сталося.

ПЕРША Й ДРУГА ПАРТІЙНІ ОПОРИ ПОРОШЕНКА / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

І ось сьогодні, молоді лідери опинилися чи не в кожній партії вже існуючих основних гравців. Хтось зауважить — це все одно краще, ніж старі. Так, але чи буде ефективною розпорошеність? Змінювати систему, коли ти стаєш її частиною, набагато складніше ніж привносити нові правила зі своєю партією. Є, звичайно, виключення: «Самопоміч», «Сила людей»..., хоч і тут не без питань, але чи подолають бар’єр? Щодо останнього, громадські лідери, які наразі прагнуть стати депутатами, програли ще до початку перегонів. Вони так і не змогли дотиснути нинішніх носіїв мандатів змінити виборче законодавство. А отже зараз змушені грати за правилами, які писалися ще в Адміністрації Президента Януковича, і які не дуже поривалася змінювати вже нова влада, хоч обіцяла перед президентськими виборами.

Третя. Особливістю нових списків партій, безумовно, є присутність в них комбатів добровольчих батальйонів. В умовах російської агресії — логічно. Тут поки не будемо поспішати давати оцінку, побачимо як працюватимуть як народні обранці. Аналогічна ситуація із журналістами. Цього разу їх в списках як ніколи багато. Часто це дисонує з тим, про що і про кого вони писали, критикували... Як вже було підкреслено, якщо не йти зі своєю партією, то ти стаєш частиною іншої.

«ЖЕРТВУЄМО ПЕРШИМ МІСЦЕМ?» / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Решта тенденцій нам знайомі: міграція політиків з однієї партії до іншої, повернення іменних блоків, формування на скору руку партій для походу на вибори, зірки і спортсмени в списках, експерти на не прохідних місцях чи в непрохідних партіях... Нова Рада могла би задавати тон для суспільства, але з такими підходами і списками, вона продовжить агонію олігархічної системи. Начебто маємо багато нових облич, але новизна не відчувається.

Про тему з’їздів в інтерв’ю з завідувачем відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Максимом РОЗУМНИМ.

Нині добігають перші 100 днів президентства Петра Порошенка. Як ви оціните виконання головою держави своїх обов’язків та передвиборчих обіцянок?

— У Президента був висловлений намір «жити по-новому». А на порядку денному стала ситуація в Донецькій та Луганській областях. І в цьому плані чинний Президент відображає очікування переважної більшості населення України, які прагнуть припинення війни. В цьому сенсі його дії були достатньо ефективними — це стосується як його зовнішньополітичної діяльності щодо залучення підтримки країн ЄС та США, так і взаємодії з основним контрагентом — Володимиром Путіним — в контексті «мінських домовленостей».

Що ж стосується внутрішньополітичної ситуації, то у Президента була обіцянка домогтися переобрання Верховної Ради. Він висловлювався за обрання парламенту на нових засадах, і неприйняття нового виборчого законодавства можна записати йому в мінуси, хоча союзні до Президента фракції та депутати голосували за новий виборчий закон. Але такі речі не готуються за декілька тижнів, особливо якщо говориться про складну виборчу модель, до якої мають бути готові громадяни, політичні сили, а також виборчі комісії всіх рівнів.

ЗНОВУ «ФРОНТ». ЗНОВУ ВИБОРИ... / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Щодо введення Президентом військового стану, то зараз існує багато аргументів проти цього, адже він не дає ніякого стратегічного чи тактичного виграшу. Натомість, після його введення скасовується проведення виборів, обмежується постачання зброї, кредитів, заморожується багато зовнішньополітичних можливостей. Окрім цього, влада на місцях передається військовим комендатурам, вилучаються транспортні засоби — це не те, що вирішує долю країни на сході.

Як ви оціните кадрові рішення Президента за цей проміжок часу?

— Я погоджуюсь з критиками, які говорять, що кадрові рішення закриті, адже Президент не пояснював своїх призначень. І в цьому сенсі у нього немає великих успіхів. У суспільстві не відчувається, що щось суттєво змінюється, що приходять люди з новими підходами, баченнями та правилами. Можна сказати, що команда Президента тільки формується, а «лава запасних» адміністративної, військової і іншої еліти у Порошенка невелика. Зараз не вистачає відповідальних публічних осіб, які б закривали певні ділянки державної політики. Та це не знімає відповідальності з Президента, який демонструє бажання проводити реформи, вигравати війну, досягати успіхів на міжнародні арені, — і все робити це одноосібно. Це, можливо, і об’єктивно обумовлена, але хибна стратегія.

Порошенка часто критикують за призначення Валерія Гелетея на посаду міністра оборони, але в експертному середовищі не можуть однозначно назвати кандидата, який би відповідав цій посаді. Що ж стосується Адміністрації Президента, то багато людей було призначено із бізнес-еліти — Ложкіна, Косюка, Шимківа — це гарний крок, адже він ламає практики урядування, які склалися в цьому політичному середовищі, привносить нові підходи. Але цим людям ще варто усвідомити складність та багатовимірність тих процесів, якими вони взялися керувати. І зараз є певні об’єктивні передумови для України, коли відбувається пошук хороших рішень, і хоча їх небагато, все ж вони є.

Тож, чи бачите ви політичну волю нової влади до зміни системи, волю до реформ?

— На мою думку, воля до збереження системи на сьогоднішній день домінує. Але в нинішніх обставинах я схильний її виправдовувати — в ситуації, коли держава затягнута в серйозну кризу, охоронна та консервативна позиція в багатьох питанням диктується інстинктом самозбереження. «Турбулентність» в системі також посилюється передвиборчою політичною конкуренцією, адже дестабілізацію ситуації багато політичних сил сприймають як шанс для себе. Відповідно, у Президента та його команди це викликає реакцію до стабілізації та консервування. Але дуже важливо, щоб цей рефлекс не задавив всі інші. Якщо не буде запропонована альтернатива щодо динамічних змін та бачення перспективи розвитку країни в ході цих виборів, то будь-які кроки зі стабілізації будуть забуті і вся довіра народу до влади буде втрачена. Зараз вирішальний момент переходу зі стабілізаційної доктрини до розвитку, реформ та до того, щоб «жити по-новому».

Та чи повинен цей рефлекс збереження системи поширюватись на військове командування, в якому існує багато прикладів зрадництва, саботажу та непрофесіоналізму?

— Що стосується очищення Генштабу. Сьогодні говорять про нову армію на основі добровольчих батальйонів. Це звучить доволі романтично, але сучасна армія із великою кількістю технологій — це не справа для дилетантів, які керуються якимось імпульсами. В армії мають бути підготовлені люди з серйозною школою, які можуть взаємодіяти між собою. Та чи є вони в Генштабі та українському генералітеті? — це сумнівно, адже армія останні 23 роки не збиралася воювати, а цими людьми вирішувалися інші питання.

Президент намагається виходити з цієї ситуації, призначаючи одних та звільняючи інших, СБУ із Генпрокуратурою проводять розслідування. Та чи могло це проходити більш динамічно та принципово? — мабуть могло б, адже цього вимагає ситуація. І, скоріше, тут спрацьовує рефлекс тримати все під власним контролем та не ламати стару державну машину, яка ще хоч якось працює.

Як ви оцінюєте «мінські домовленості»? Адже терористи продовжують обстріли українських позицій та намагаються закріпитися на загарбаних територіях.

— Що стосується останньої версії «мирного плану», підписаного в Мінську, цей документ окреслив у певних рисах те бачення майбутнього, яке б було прийнятним для більшості «стей-холдерів» — людей, які впливають на ситуацію. Цей план не деталізований, в ньому немає чіткої логістики, прийнятої всіма сторонами, але образ майбутнього в цьому документі окреслився. І якщо він реалізовуватиметься, незважаючи на локальні проблеми — одиничні обстріли блокпостів з будь-якого боку, — то це прийнятний варіант. Але сигналом для його скасування буде те, якщо підконтрольна тим чи іншими силам територія раптово зміниться.

В цьому «плані» є також кілька моментів, які самі по собі складні для виконання, важко співставляються один з одним, а їх послідовність не до кінця зрозуміла. Моменти, в яких кожна зі сторін має піти на дуже серйозні поступки, складають головну проблему цього «плану».

Найважчим для України є визнання «особливого статусу» окупованих територій та проведення там позачергових місцевих виборів. «Особливий статус територій» накладається також на внутрішньополітичну передвиборчу боротьбу, коли є багато критиків, і будь-які обмеження українського суверенітету на цих територіях будуть дуже гостро сприйматися в медійному просторі.

З російського боку проблема більш складна, адже для них постає питання допуску українських прикордонників і дозволу на облаштування пунктів пропуску та охорони контрольованої Росією території. Це також складно для внутрішньополітичної ситуації в РФ.

Щодо парламентських виборів. Після оголошення партіями своїх виборчих списків, які б ви означили тенденції українського післямайданівського політикуму? Які шанси на якісне оновлення Верховної Ради України?

— Найбільш симптоматичний феномен цьогорічної передвиборчої кампанії на етапі формування партійних списків — це присутність мало не в кожній з впливових партій польових командирів батальйонів, волонтерів, громадських діячів. Це вказує на одну сумну тенденцію: в українській політиці правила передвиборчої боротьби не змінилися. І ми впевнено рухаємося до системи, в якій «гостроконечники» боротимуться з «тупоконечниками», і в кожному партійному списку будуть свої «комуністи» і «націоналісти», «голуби» та «яструби». Це остаточно нівелює ідеологічний аспект цієї конкуренції. Все могло скластися інакше, якби ті ж активісти, лідери збройних сил зібралися в одному списку та запропонували серйозне бачення країни та політичну альтернативу. Це б означало, що в суспільстві визріла нова якість політичних сил. Поки що, на жаль, ми цього не можемо спостерігати.

Що ж до інших аспектів, то, зважаючи на нівелювання ідеологічних компонентів політичної боротьби, на перший план виходить критерій «за війну» або «проти війни». На полі тих, хто «за війну», дуже серйозна конкуренція — Ляшко, Тимошенко, Гриценко, Яценюк з Турчиновим. «Блок Петра Порошенка» репрезентує ідею мирного розв’язання конфлікту.

Якщо українське громадянське суспільство не визріло, не сконцентрувалося та не сфокусувалося, то політичні середовища продовжують стагнацію та деградувати в даній ситуації. В цьому є великий ризик, адже ми матимемо парламент незрілих політичних сил, які, згідно з новою Конституцією, отримають дуже широкі повноваження. На цю неоформлену, багато в чому цинічну та егоїстичну політичну масу покладаються серйозні виклики з державного управління. Тому ситуація розвиватиметься в контексті проблеми — чи зможе Президент знайти інструменти кристалізації, консолідації та мобілізації політичного класу на вирішення проблем країни. Бо немає жодних надій на те, що прийдуть колони партійних сил, які моментально утворять ефективну політичну структуру, запропонують кадри, програми та почнуть працювати.

У зв’язку з цим є великі ризики, оскільки партійний список «Блоку Петра Порошенка» ще не є сформованою командою, здатною реформувати країну. Поки що це зібрання людей з різними намірами. І кристалізація політичної структури, відповідальності та ефективної діяльності — це справа майбутнього, на яке можна тільки сподіватись.

Звичайно, в парламенті з’являться нові особистості, можливо, дещо зміниться конфігурація, не буде світоглядних зіткнень на ґрунті зовнішньополітичних векторів чи ідентичності. В Раді існуватиме більша консолідація, і є надія, що політичних клінчів, які траплялися впродовж попередньої каденції Ради, буде менше. Тому парламент і уряд зможуть працювати більш динамічно та ефективно. Але є й інша проблема, адже в парламент прийдуть нові публічні політики, зі спокусою голосно про себе заявляти та протиставляти власну позицію усталеним підходам. Це загрожує перетворити ВРУ із робочого органу на піарно-презентаційний майднчик. Але це не критично, якщо паралельно будуватиметься ефективна структура державної влади та реалізовуватимуться завдання та пріоритети державної політики.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати