Про Республіку великих амбіцій

Є така притча. Спекотний день. Каменоломня. Вервечкою, зігнувшись, люди носять важкі брили. Запитують одного: «Задля чого ви оце надриваєтеся?» — «Маю сім’ю, дітей, їх треба годувати». Питають іншого: «А ви задля чого?» — «Храм будую». За 20 років ми так і не розібралися, задля чого працюємо, проводимо всілякі реформи, переживаємо: чи задля того, щоб годувати Сім’ю (і не одну), чи заради будівництва величного Храму — Україна. Те, що з’являється все більше спроб намалювати контури цього Храму, дати відповідь на це питання, обнадіює.

У кожного архітектора своє бачення майбутньої будови. І кожен вважає, що його модель найкраща. Є безліч проблем, які потрібно вирішувати вже сьогодні — ЖКГ, енергозбереження, адміністративна, медична, пенсійна реформи тощо. З кожного питання в нас є достатньо фахівців, які знають, як їх вирішувати в інтересах суспільства. Так, щоб кожна вирішена проблема була органічною частиною, пазлом майбутньої України. Потрібна візія, бачення майбутнього. Хочу акцентувати увагу наступних розробників моделей України XXI століття до деяких факторів (вже не геополітичних), на які, як мені здається, варто звернути увагу.

ПЕРШИЙ. Конституція України в ст. 3 проголошує:

«Людина, її життя і здоров’я... визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Підкреслюю: соціальною, а не державною. А «зміст і спрямованість діяльності держави» визначають «права і свободи людини та їх гарантії». Необхідно, щоб головним змістом і спрямованістю держави було саме життя і здоров’я людини. І саме вони мають визначати рамки прав і свобод людини як соціальної особи. Є невтішні прогнози ООН про значне зменшення населення України. Є прогнози про те, що може зникнути одна з прибалтійських країн, оскільки перестане існувати її народ. Згідно з деякими прогнозами, в Латвії може залишитися 10% корінного населення. Чия це буде держава? Чиї права і свободи вона буде обстоювати? Здоров’я народу — це проблема існування держави. Конкретна форма, в якій будуть реалізовуватися поняття «життя і здоров’я», має бути зрозумілою і прийнятною для кожної людини безвідносно до місця проживання, до рівня освіти, до політичних уподобань.

Як говорять фахівці, наше здоров’я, а отже, й наше життя, лише на 10% залежать від медицини. А 90% — це стан довколишньої природи й рівень нашої культури.

Був колись час, коли наші предки обожнювали дерева, річки, каміння, звірів-тотемів. Для них Природа була не майстернею, а Храмом. А у храмі не плюють, не паскудять, не нівечать його красу.

Культура — це коли люди будуть оберігати, прикрашати лісок, парк, садочок, в якому вони відпочивають, не будуть нівечити старі й нові архітектурні й скульптурні прикраси міст і селищ, коли людині на вулиці стане зле, її не обійдуть стороною. Життя складне, але коли в ньому переважають позитивні емоції, «індекс кращого життя» (BetterLifeIndex), започаткований у 2011 році ОЕСР, підвищується.

Україна може бути першою серед розвинених країн, визнавши життя і здоров’я людини головною метою і визначальним показником успішної діяльності держави. Так само, як і гарантія прав і свобод людини. Міняється функція держави. Не кількість чавуну та сталі, ракет та літаків, тракторів та комбайнів мають бути кінцевим результатом діяльності всіх інститутів влади. Увійшовши до Європейського Союзу, Україна може привнести до європейської спільноти не тільки свій природний і інтелектуальний потенціал, а й головне — нові смисли, нову філософію існування держави.

ДРУГИЙ. Нова держава з новою філософією вимагатиме нових людей. Саме людей, а не окремої людини, як, наприклад, часто згадуваний Лі Куан Ю. Так, ні його, ні інших позитивних авторитарних лідерів у нас немає і не передбачається. Тому глибокодумні публікації про неможливість військового заколоту або диктатури взагалі — то пусте. А що замість них?

Згадуються слова генія ХХ століття Івана Марчука: «В жодній країні світу на 1 кв. км не народжується стільки талановитих людей, як в Україні».

Колись у газеті «День» була опублікована така інформація: в січні 2005 року 300 українських магістрантів і аспірантів з університетів Європи та Америки, скоординувавшись через Інтернет, звернулися до Президента і прем’єр-міністра України з пропозицією віддати свої знання і енергію на благо України. Жоден із них, на жаль, відповіді не отримав. Але ж вони живі й здорові, і десь тепер набувають досвіду.

У квітні 2013 року відбувся міжнародний студентський конкурс «Глобал Менеджер Челендж» зі стратегічного планування та управління. Брали участь команди з 28 країн Європи, Америки й Азії. Перемогу отримала команда Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Можемо!

І це лише два приклади.

Колись пророка Мухамеда запитали: «Хто самий великий полководець усіх часів і народів?» Пророк відповів: «Самий великий полководець усіх часів і народів сидить на базарі в Багдаді й продає перепічку. Але він цього не знає».

За 20 років в Україні не склалася система, яка б вимагала талановитих, енергійних і амбіційних людей, налаштованих на служіння суспільству. Для зміни ситуації потрібна не нова влада, а нова держава. Хтось називає її третьою республікою, Як на мене — четвертою, якщо почати з Богдана Хмельницького. Це повинна бути Республіка великих амбіцій. Нікколо Макіавеллі говорив: «Не будуйте скромних планів — вони не здатні схвилювати душу». Величні, але реальні й адекватні сучасним викликам плани можуть згуртувати навколо себе українських «лікуанюненьків». Достатня їх кількість зможе породити ту «політичну волю» ( евфемізм, який полюбляють журналісти ), яка введе Україну в клуб лідерів світового співтовариства.

ТРЕТІЙ (найскладніший). Заявлені пріоритети вимагатимуть серйозних змін у структурі економіки. Без революцій. Лише зміщення акцентів усередині країни. І враховуючи світові тенденції.

Головна з них — розвиток IT-технологій. Саме вони будуть визначати всі сторони сучасного життя. І всі країни їх активно розвивають. Досвід Кенії в грошових переказах із допомогою мобільних телефонів уже вивчають в інших країнах. В тій же Кенії в кінці 2013 року починають будувати місто Конза-Сіті, в якому будуть збирати талановиту IT-тішну молодь із країн Східної Африки. Україна має достатній потенціал у цій сфері. Але тут надзвичайно висока конкуренція. Потрібно, як на мене, звернути увагу на іншу світову тенденцію, яка, як кажуть фахівці, визначатиме світову політику, як мінімум, на 50—70 років. І яка максималізуватиме конкурентні переваги України.

На сьогодні в Африці (я — африканіст, тому часто посилаюся на неї ) живе трохи більше 1 млрд людей. До 2050 року їх буде більше 2 млрд. Особливо швидко росте середній клас. І всі вони захочуть їсти, й їсти добре.

Крім того — другу половину XXI століття називають «віком Африки». Зневажений нами Мальтус колись висунув теорію, що нібито населення росте швидше, ніж виробництво продуктів харчування. Життя, на жаль, цю теорію підтверджує. ООН постійно попереджає про світову продовольчу кризу. Олег Бахматюк назвав «українською нафтою» кукурудзу (маючи на увазі перспективи Китаю). То чи не варто при розробці моделей майбутньої України, враховуючи наше природне багатство, вписатися в цю тенденцію? Ще один бізнесмен — Петро Порошенко — на конференції в Ялті сказав, що років через 20 лідерство від країн «нафти й газу» перейде до країн «землі й води». Чому б нам і не стати цими лідерами?

Вибір за нами. Або будуємо Храм, або...