Про що говорить мовчання

9 листопада на сайті Президента України з’явилася інформація про те, що Віктор Янукович здійснить робочий візит до Російської Федерації. А далі — тиша. І це дає підставу для російської сторони використати згадану інформацію на свій розсуд. Починаючи від одіозного російського ведучого програми «Вести недели» Дмитра Кісельова, який у притаманному йому стилі повідомив, що Янукович не з’являвся у Москві і не проводив зустріч з Путіним. Закінчуючи ліберальним «Эхо Москвы», яке подає заяву голови опозиційної фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Арсенія Яценюка: «Якщо мова дійсно йде про таємні переговори з президентом іншої країни, то це є прямою підставою для імпічменту, оскільки йдеться про державну зраду».

А, власне, які підстави для таких тверджень? В першу чергу, мовчання української сторони.  

Отже, щоб покласти край чуткам, за остаточною та офіційною інформацією ми звернулися до прес-служби Президента України. Але відповіді протягом учорашнього дня так і не отримали. За них цю роботу зробив прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков. Він перервав інформаційну тишу і заявив, що в суботу таки відбувся короткий робочий візит Януковича до Москви, де вони з Путіним обговорили торгово-економічні відносини між Росією та Україною. Більше нічого.

«Спостерігається певна еволюція відносин між двома президентами, — коментує «Дню» ситуацію політолог Віктор НЕБОЖЕНКО. — Це дуже небезпечна тенденція, не прийнята в міжнародному співтоваристві. У нормальних країнах від тіньових, таємних, зустрічей ідуть до публічних і відкритих переговорів. Із точки зору міжнародної практики дипломатії, останні події свідчать про велику кризу російсько-українських відносин».

До чого це може призвести? «Пригадую,  2004-го, під час зустрічі на Азовському морі, несподівано з поля зору журналістів десь на добу пропали Кучма з Путіним... А коли знайшлися, Кучма так само несподівано вилучив із військової доктрини — «курс на НАТО»... Який, як ми пам’ятаємо, вдалося провести навіть через парламент. Так що це тривожно, коли пропадає Президент», — написала на своїй сторінці у «Фейсбук» головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА.

Політичний аналітик із Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир ГОРБАЧ навів інший приклад: «Можна згадати ближчий приклад. 2010-го була зустріч Януковича з Путіним і Медведєвим у Орєхово-Зуєво. Саме після цього з’явилися Харківські угоди. Оскільки ми не знаємо, про що вони говорять, бути може все — в будь-який момент і в будь-який бік».

Скільки енергії витрачено, щоб елементарно дізнатися про те, чи була зустріч. Головне ж питання — про що говорили, схоже, залишиться знову на рівні припущень.  

«Є чутки з приводу того, що Росія намагається активно переконати в останній момент Україну не погоджуватися на Асоціацію з Євросоюзом, — розповідає «Дню» незалежний журналіст (Москва) Семен НОВОПРУДСЬКИЙ. — Такі розмови ходять, але ніякої офіційної інформації немає. Сама закритість цих зустрічей, на жаль, вписується в політичну культуру, яка характерна як для української, так і російської влади. З боку російської сторони це — культура політичних розводок і спеціальних спецоперацій. Із української — це спроба максимального затуманення ситуації, тому що ми бачимо, що Янукович, на жаль, не прийняв для себе остаточного рішення».

Новопрудський вважає, що стратегічно навіть для самої Москви було б вигідно, щоб Україна потрапила в зону геополітичного впливу ЄС. «Зараз Росія нічого толком не може запропонувати Україні, враховуючи, що всі її бізнес-проекти, зокрема й газові, були спрямовані на те, щоб припинити використовувати Україну як країну домінуючого газового транзиту, — каже журналіст. — Росія сама почала відходити від стратегічного партнерства з Україною. Таємні зустрічі президентів говорять про те, що в української сторони немає принципової впевненості в остаточному рішенні, а в російської сторони є бажання всіма силами натиснути на Україну й змусити її в останній момент передумати».

«Ситуація доволі абсурдна, смішна й трагічна водночас. Так поводяться геополітично самотні суб’єкти (Україна) — вони намагаються продати себе якнайдорожче в усіх напрямах, — вважає Горбач. — Але закінчиться така гра тим, що і Захід, і Росія зроблять усе для того, щоб режим Януковича збанкрутував. Шкода, якщо це відбудеться разом із банкрутством всієї України».

А от, на думку політолога Небоженка, є й певний позитив. «Проблема полягає в тому, що Росія завжди наполягала, щоб Україна з’ясовувала відносини з Митним союзом. Нинішні ж зустрічі говорять про те, що Росія визнала — Україна має право домовлятися, торгувати й співпрацювати не з МС, а з самою РФ. На зустрічі вже не запрошують Лукашенка і Назарбаєва — це дуже важливо. Ясно, що одна з повісток дня під час таємної зустрічі — бажання Росії відговорити Януковича від підписання Асоціації. Але річ у тім, що це публічна дискусія, і такі питання неможливо вирішувати таємно. Не може ж Путін обіцяти золоті гори Януковичу, а в цей час публічна дипломатія Росії та ЗМІ ведуть величезну психологічну війну проти України. Президент Путін не настільки наївна людина, щоб не бачити, що Захід надто серйозно взявся за Україну, і вже її не відпустить».

Проте ми знаємо, що умовою Євросоюзу до України є вирішення «питання Тимошенко». Учора саме з цього приводу засідала парламентська робоча група щодо проекту про лікування ув’язнених за кордоном. Але результату це не дало. 

«Будь-яке рішення Верховної Ради щодо цього буде скандальним, — продовжує Небоженко. — Парламентська більшість в особі Партії регіонів робить все, щоб не вирішувати цю проблему, яку, немов гарячу кулю, кинув їм Янукович. Депутати від ПР завжди ненавиділи Тимошенко й вважають: якщо це — ключ до асоціації, він повинен бути в самого Януковича. ВР в особі парламентського ядра саботує бажання Януковича скинути з себе політичну відповідальність у цій справі. Оскільки договір у Вільнюсі підписує Янукович, а не ВР, важко буде йому, а не парламентаріям. Останні можуть дозволити собі спокійно обговорювати питання Тимошенко ще два роки своєї каденції. А Янукович — ні».

«Лікування Тимошенко ніяким чином не стосується теми вибіркового правосуддя, — коментує Горбач. — Це вже фактично гуманітарна місія Кокса — Квасневського для того, щоб просто вивезти її за кордон й вивести з-під контролю чинної української влади. Це розуміє Юлія Тимошенко та опозиція, тому вони погоджуються на всі необхідні кроки до останнього. Але це чудово розуміє й Президент Янукович та його оточення, які цього бояться, й роблять усе можливе, щоб не допустити звільнення».

На жаль, на тлі останніх подій експерти все більше говорять про можливе непідписання Угоди з Євросоюзом.

«Мій прогноз розвитку ситуації такий, — припускає Горбач. — До Вільнюса Тимошенко звільнена не буде, вона не покине меж України, на саміті Асоціацію підписано не буде, ЄС парафує угоди з Молдовою та Грузією, а в декларації скаже, що Україна теж багато чого зробила, але не вирішила питання вибіркового правосуддя, тому українському керівництву дається час для того, щоб подумати й вирішити цю проблему. Підписання ж відбудеться, якщо Україна виконає цю вимогу, наприклад, навесні 2014 р. до виборів Європарламенту. Зрозуміло, що паралельно жодної фінансової допомоги, кредитів МВФ до цього не буде — це буде серйозним економічним тиском». 

Хто нестиме відповідальність за можливий зрив Угоди? Днями прем’єр-міністр Микола Азаров назвав — європейці. «Азаров швидше розважається, ніж серйозно стверджує, що європейські політики винні в тому, що Україна не справляється зі своїми обов’язками. Виходить, що в поганій роботі Кабінету Міністрів — дипломатів, економістів, непрофесіоналів — винен хто завгодно, крім самого Кабміну. І так уже три роки», — дивується Небоженко.

«Звісно, розуміючи, що гра може закінчитися поразкою, тобто непідписанням  Угоди, влада намагається превентивно перекласти відповідальність на Європу, українську опозицію. Але це — пошуки винного, замість пошуку виходу», — підсумував Горбач. Останні слова експерта є дуже влучними, адже сьогодні справді і влада, й опозиція навипередки намагаються покласти відповідальність за можливе непідписання Угоди. Дарма стараються. Винними будуть усі. До речі, європейська сторона — також. Вони вже стали заручниками того, що долю всієї країни поставили в залежність від долі однієї людини... Проте сподіваємося все-таки, що збудеться оптимістичний прогноз.

ДО РЕЧІ

Учора спочатку російські ЗМІ, зокрема Gazeta.ru, а згодом і українські («КомерсантЪ»), із посиланням на The Financial Times, повідомили, що Американський інвестиційний фонд Franklin Templeton викупив державні облігації України на суму п’ять мільярдів доларів, що становить 20% від зовнішнього боргу України. Видання також повідомили, що вже почалися переговори про подальшу співпрацю між Україною та Фондом. Так, зокрема, перший віце-прем’єр України Сергій Арбузов і міністр фінансів Юрій Колобов вже провели ряд зустрічей у Каліфорнії.

Український уряд ніяк не відреагував на ці повідомлення у ЗМІ: на сайті Кабміну немає ні спростування, ні підтвердження цієї інформації. Тож «День» звернувся з відповідним запитом до прес-служби Кабміну. Крім того, наразі ми перевіряємо інформацію у прес-служби самого Фонду. Але на час виходу матеріалу в номер відповіді в редакцію ще не було.

Є щонайменше три аргументи, які підіграють цьому повідомленню — навіть якщо це дезінформація, спрямована на підривання рейтингу влади у суспільстві. Перше, сукупний державний борг України  Державний і гарантований державою борг України, відповідно до останнього повідомлення Міністерства фінансів України, склав 69 мільярдів доларів. При цьому Кабмін прогнозує до 2015 року збільшення держборгу до 31% ВВП. А його нема чим виплачувати: переговори з основними кредиторами (МВФ зокрема) зайшли в глухий кут. По-друге, перший віце-прем’єр Сергій Арбузов минулого місяця справді літав із «робочим візитом» до США. Але з ким він там зустрічався, які питання обговорював та з яким результатом повернувся — таємниця: жодного  повідомлення на офіційному сайті Кабміну, жодного коментаря самого Арбузова. І по-третє, Американський інвестиційний фонд Franklin Templeton, який  був заснований в 1947 році в Нью-Йорку американським брокером Рупертом Х. Джонсоном-старшим, справді має практику викупу державних боргових паперів. Зокрема, пише  Financial Times, у його активі є акції Ірландії.

Тож і в цій історії, так само як і з «фантомним» візитом Президента, багато запитань до влади, а особливо до її інформаційної політики, а відповідей — нуль. І це, власне, ще одне запитання: чому влада обрала таку тактику поведінки зі своїми громадянами? Звичайно, вона не бачить у них тих, на кого може сподіватися у боротьбі з дірками в бюджеті, зважаючи на те, як та ж таки влада сама їх «проїдала»... Але не пояснювати свої дії, особливо, коли вони стосуються майбутнього країни (адже борги віддаватимуть діти та онуки) щонайменше налаштовує ворожо. Ще не вщухли обурення повідомленнями про «китайський кредит» під заставу землі, територією в три області України, після якого міністрові агарної політики та продовольства довелось чи не кожному ЗМІ на диктофон повторювати: три мільярди доларів Китай дає нам під... кукурудзу? А чи вірив йому хтось? І чи зараз вірить?

Алла ДУБРОВИК, «День»