Про «здатність продукувати нові культурні норми»

Будь-яка влада має турбуватися про свій кадровий потенціал. Це запорука успішного втілення наміченого політичного курсу держави. Особливо в нинішніх умовах, коли світ переживає нелегкі часи через економічну (а деякі експерти говорять і про цивілізаційну) кризу. В Україні кадровим резервом за 20 років не дуже й переймалися, а якщо й переймалися, то здебільшого на рівні теорії. Старі, по суті ще радянські, кадри себе вже не виправдовують, а нові так і не з’явилися (Олесь Довгий і подібні не враховуються). А якщо й з’являлися — молоді, освічені, професіональні, виховані люди, то через проблему доступу до влади вони не мали шансів.

Своєрідним проблиском можна назвати нещодавнє залучення людей з Facebook до кадрового резерву на посади державних службовців секретаріату Кабміну. Про це повідомив сам прем’єр Микола Азаров, який є активним користувачем цієї соціальної мережі. Й ось наступний крок. На початку цього місяця Президент Віктор Янукович видав Указ «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012—2020 роки». Серед завдань, передбачених Стратегією, є «утворення та формування Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» з метою залучення найбільш обдарованих громадян України до впровадження у державі економічних реформ, забезпечення підготовки таких громадян до роботи у пріоритетних сферах державного управління».

Ми звернулися до регіональних експертів із запитаннями: «З вашої точки зору, за яких умов може відбутися якісне оновлення еліт? Хто має представляти цю еліту? Якою має бути нова еліта?»

«ВТІЛЕННЯ ЦІЄЇ ІДЕЇ ПОТРЕБУЄ ЧАСУ І ЗУСИЛЬ»

Сергій ПАСІЧНИК, заступник голови правління Черкаської обласної організації «Комітет виборців України»:

— Якщо нова еліта буде набиратися з одного регіону та з урахуванням партійної приналежності, її можна буде назвати елітою з великим сумнівом. Загалом ідея дуже добра. Адже приклади Сінгапуру або ближчий — Грузії — показують ефективність цього методу. Проте його втілення вимагає певного часу, вкладень і зусиль — на навчання в елітних вишах, витрати на це навчання, достойний рівень оплати праці (про це дуже добре розповідає Лі Куан Ю), мотивацію і, звісно ж, антикорупційну складову. І тоді можна буде говорити про передумови для формування (тому що нинішній політикум важко назвати елітою) нової еліти.

«ДЕРЖАВНА ВЛАДА ПОБУДОВАНА ЗА ПРИНЦИПОМ НЕЗАЦІКАВЛЕНОСТІ В НАЯВНОСТІ МОЛОДИХ І ПРОГРЕСИВНИХ»

Степан БАРНА, громадський діяч, депутат Тернопільської обласної ради:

— Українську еліту мають представляти молоді кваліфіковані хлопці й дівчата, які на належному рівні отримали відповідну освіту. Але якісне оновлення може відбутися за умов виключення чинників панібратства і політичної доцільності. А допоки будуть кадрові призначення на основі родинної близькості до посадових осіб: до президента, прем’єр-міністра, міністрів і так далі, то перспективи з цього питання будуть досить туманними. Уже реалізовувалося чимало подібних проектів, які мали за мету оновити державну вертикаль новими висококваліфікованими людьми, але, на жаль, вони не мали успіху. Я був одним із учасників проекту, який називався — кадровий резерв «Нова сила України», якщо не помиляюся, 2000 року. Практично мало хто з тих молодих людей, які були дібрані, зайняли якісь успішні позиції чи місця у вертикалі влади. Більшість себе реалізували в сфері бізнесу, політики, але ніяк не у сфері державного управління. От у цьому є найбільша проблема — сьогодні не відчувається енергії молодих людей саме у тих сферах, які стосуються державної влади. Тому що державна влада сьогодні побудована за принципом незацікавленості в наявності молодих прогресивних людей.

«УКАЗАМИ СТВОРИТИ ПОЛІТИЧНУ ЕЛІТУ НЕМОЖЛИВО»

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки, ведучий політичних новин на FM-радіо «Луцьк»:

— Зміна якості життя в суспільстві можлива лише за умови зміни політичної еліти. А в Україні якраз і проблематично з оновленням політичної еліти. Тому що сьогодні цю так звану еліту сформовано переважно із «вчорашніх»: «червоних» директорів, партійних і комсомольських функціонерів, новоспечених молодих бізнесменів, які стали багатими і навіть олігархами не завдяки щоденній, багаторічній праці кількох поколінь, не завдяки діловим властивостям і розуму, як це ми бачимо у процвітаючих нині країнах світу, а завдяки «прихватизації», як про це каже народ. Доказом може бути те, що жоден олігарх, жоден із тих, котрі відносять себе і до політичної еліти, і просто до української еліти, не збудував ні заводу, ні фабрики. Вони скористалися важким економічним становищем держави й отримали «спадок» від Радянського Союзу.

Відповідно, ці люди не розуміють і не сприймають поняття «національна ідея». Для них ведення чесної, принципової політики, як це ми бачимо в країнах Європи, тій же Балтії чи навіть Польщі, є чужим і незрозумілим. Тому наша начебто еліта дбає тільки про приватні інтереси, інтереси свого оточення-клану, своєї політичної сили. Були спроби це змінити, був період своєрідного романтизму, коли у верховній владі та інших органах були присутні представники вчорашніх дисидентів, але їх дуже швидко змінила псевдоеліта, в якій не кращі представники нації. Ця псевдоеліта не є результатом тривалої політичної селекції розвитку суспільства. Тому хоч які б укази, інші акти видавав Президент, створити політичну еліту ними неможливо. Це тривалий процес, який має пройти все суспільство. Мені це нагадує безнадійні спроби раптом і назавжди заборонити хабарництво, щоб усі перестали красти тощо. На формування еліти мають вплив дуже багато чинників: історичні, духовні, релігійні, навіть освітянські. Еліту мали б представляти: 1) професіонали; 2) патріоти; 3) порядні люди. Поєднання цих трьох якостей необхідне. Але чи реальне воно в умовах сучасної України — питання риторичне. Негативний кар’єризм перемагає й у державній службі. Людина приходить сюди задля поліпшення власного життя. А не для того, на жаль, щоб поліпшити життя народу, збагатити державу. Еліту наразі можуть сформувати лише люди нової формації, молодого віку.

«ПОШТОВХ ЯКІСНОМУ ОНОВЛЕННЮ НАДАДУТЬ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ»

Ігор ТОДОРОВ, професор, незалежний експерт, Українська асоціація європейських студій:

— На мою думку, це типовий PR-хід. Про яку «нову еліту нації» може йтися під проводом чинної влади? Усі більш-меньш креативні представники молоді перебувають до неї в тій чи іншій формі опозиції. Тобто реалізація відповідного указу (безумовно, якщо до цього дійде) означатиме лише відтворення існуючого стану речей — коли владі байдужі національні інтереси й зберігається її ставлення до держави виключно як до власного бізнес-проекту. З другого боку, Україні як ніколи потрібне якісне оновлення еліти. І я певен, що воно таки відбудеться, але не за допомогою указів, а природнім шляхом. Можливо, поштовх цим процесам нададуть цьогорічні парламентські вибори...

«ПОТРІБНО СТВОРИТИ ФУНКЦІОНАЛЬНУ СИСТЕМУ, ОБ’ЄДНАНУ ФІЛОСОФІЄЮ УПРАВЛІННЯ»

Вадим СЛЮСАР, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:

— Така постановка питання не нова. Це робили й попередні президенти України. Подібні кроки необхідні й їх роблять у більшості країн світу, тому що державам потрібно компетентне керівництво. Державну службу представлено спеціалістами різних галузей, але держслужбовцем треба стати. Бути хорошим фахівцем у певній сфері не означає бути хорошим чиновником.

В Україні справді є потреба в створенні компетентного кадрового резерву, але дуже часто він у нас є номінальним. Потрібно не лише видавати подібні укази, а й створити функціональну систему, об’єднану філософією управління. За нинішніх умов це навряд чи реально. Причини такі. Обдаровані молоді люди легко знайдуть високооплачувану роботу, а заробітна плата держслужбовців невисока. Причому ситуація ускладнена нерівномірною градацією зарплат — керівник певного органу влади може отримувати в 5—10 разів більше, ніж рядовий службовець. Далі — зазвичай обдаровані та успішні мало цікавляться державною службою. Вони мріють про власний бізнес, роботу на Заході і таке інше. Обдарованість означає творче мислення, яке дуже не любить рамок, обмежень. А державна служба, як і військова, передбачає саме великі обмеження щодо цього. Умова, за якої може відбутися якісне оновлення, — формування національно свідомої еліти, народженої й сформованої вже в незалежній Україні. І коли політичну еліту очолюватимуть науковці-гуманітарії. Якщо керувати країною буде економічна еліта, то вона вестиме справи так, щоб мати вигоду для свого бізнесу. Політична еліта в Україні — це клани.

Також про оновлення можна буде говорити, коли еліта матиме такі риси. По-перше, — відповідальність. По-друге, — успішність: це мають бути люди, які вже досягли успіхів у певних сферах. Як, наприклад, Віталій Кличко. По-третє, — здатність до продукування нових культурних норм, зокрема в політичній сфері. Тобто представники науки, культури, мистецтва. Треба пам’ятати, що еліта — це не обов’язково управлінці, це поняття не можна зводити до державної служби. Навпаки, чиновники повинні підпорядковуватися культурній, науковій, економічній елітам. Сьогодні в Україні домінує економічна еліта, і тому будь-які укази не вирішать проблеми формування національної еліти. Можна було б сказати, що її представники мають бути націоналістами, щоправда, не в розумінні Липинського, Донцова.

Там, де постає національно свідома еліта, вона здатна інтегрувати спільноту навколо ідеї національного розвитку. Тому акцент на економічному розвиткові, який пропагується зараз, може привести до нетривалого підйому економіки. Але за деякий час країна зануриться в потужну кризу. За наявності плюралізму думок у суспільстві повинна бути орієнтація на концепцію розбудови держави. А це можливо лише навколо національної ідеї, яка об’єднує суспільство незалежно від соціальних станів і національностей.