«Продюсери» і «гетьмани»

Вадим КАРАСЬОВ , політолог:

— Чому знову активізували питання про більшість? Це, по- перше, пов’язане з тим, що, виходячи зі співвідношення політичних сил як у країні, так і в парламенті, очевидно, що електоральний цикл парламентських виборів ще не закінчено. Тому питання про більшість і про конкретні конфігурації цієї більшості повинне формально закінчити парламентські вибори-2002 в Україні. Другий момент: йдеться не тільки про голосувальні більшості. Питання нинішні політичні еліти та різні їхні угруповання ставлять набагато ширше — про створення такої політичної більшості, яка змогла б стати опорою влади, змогла б стабілізувати політичну ситуацію і консолідувати всю українську політичну еліту. Тому більшість у цьому випадку слід розглядати не тільки як арифметичну суму голосів — проста, конституційна — але і як свого роду пакт «примирення» політичних еліт на поствиборний парламентський період і на передвиборний президентський. У нинішній розбалансованій ситуації українська політична система не має більш-менш чітких опор та інструментів стабілізації, не кажучи вже про динамічний розвиток. Якщо порівняти з Росією, то в Росії опорою політичного режиму є високорейтинговий президент. І під цю фігуру консолідовано, принаймні на певний період, велику частину політичних, регіональних еліт, політичний режим загалом. У порівнянні з Росією, в Україні ситуація і розстановка політичних сил складаються в іншому сценарному режимі. Тому питання про створення більшості може сприяти становленню такої опори в українській політиці. У зв’язку з цим питання про більшість має не тільки парламентсько-прикладне значення, але й значення з погляду своєрідної тимчасової стабілізації політичного режиму в Україні в період 2002- 2004 років.

Далі постає запитання, в яких формах та з яких конкретно політичних акторів i угруповань таку більшість може бути створено. Принаймні, у пресі аналітики, спостерігачі, журналісти досить докладно розібрали різні конфігурації можливих більшостей. Я би акцентував увагу на наступних моментах. Велика політична більшість може виникнути на базі лише двох сил — це «Наша Україна» В. Ющенка (плюс центристи) та Адміністрація Президента та її керівник, тобто СДПУ(О) (плюс центристи). Думаю, було б великою помилкою, якби більшість створювали під конкретні політичні фігури чи конкретні політичні сили. Думаю, що найприйнятнiшим результатом було б створення більшості як особливої політичної і структурної одиниці, принаймні на перехідний період до 2004 року. Це повинна бути, по-перше, більшість більшості (про ідеї та модель такої більшості я вже писав, у тому числі й на сторінках газети «День»), і, по-друге, — це повинна бути за будь-яких умов лояльна до Президента більшість, формуючи своєрідний пояс лояльності як серцевину нинішнього перехідно-політичного режиму.

Третє запитання: жоден із політиків, якi претендують на роль вождя чи продюсера більшості, не повинен виступати з особистими ініціативами стосовно яких-небудь гарантій нинішньому Президенту й іншим політичним силам. Гарантії не тільки Президенту, але й політичній стабільності, повинна формулювати більшість як елітна коаліція на базі своєрідного політичного пакту, який би зафіксував визначений статус-кво на перехідний період.

Тепер щодо різних версій і сценаріїв, фігур, які у пресі розглядаються як основні ініціатори створення більшості; тут є наступнi цікавi моменти, на які хотілося б звернути увагу. По-перше, що стосується Ющенка. Не можна ігнорувати той факт, що у нинішній ситуації в коаліції Ющенка сфокусувалися інтереси і настрої частини «вулиці», частини еліт та низки політичних, у тому числі пропрезидентських, сил, що робить його позицію в створенні більшості цілком реалістичною і вагомою. На відміну від 2001 року, фігура Ющенка не несе сьогодні чинник паралічу політичних еліт.

Що стосується В. Медведчука, то сильний менеджерський, організаційний і політичний ресурс, як голови АП та лідера партії, сприймається частиною еліти як вагомий суперник та лідер подальших політичних розстановок. Інакше кажучи, українська політична еліта з тривогою, невмінням та побоюванням вирішує критичну для політології і реальної політики проблему лідерства. Вона полягає в тому, що еліти хочуть сильних лідерів, але не настільки сильних, щоб вони внесли істотні корективи, зміни внутрішньої структури у самих елітах. Тому так зване партійно-центристське болото, яке не може сьогодні самостійно ініціювати створення політичної більшості «емігрує» до того лідера, який дає якісь гарантії на нейтралізацію вуличної стихії, і водночас не володіє достатніми політичними ресурсами для того, щоб серйозно приєднатися до стратегії формування політичної еліти до 2004 року. Тим більше, що рейтинг Ющенка дозволяє не форсувати події і не налаштовуватися на радикальний сценарій.

У цій ситуації цікава позиція Президента. Якщо в 2001 році в розпал касетного скандалу влада була деморалізованою, але більш консолідованою, то сьогодні вона більш мобілізована, але менш консолідована. У нинішній ситуації і масовий протест не носить такого радикального характеру, і влада показує професіоналізм, уміння працювати з протестною вулицею, апелювати до юридичних, інституційних ресурсів. Проте, влада не є консолідованою. Грубо кажучи, в 2001 році надпартійного Президента підтримали партійні центристи, нейтралізувавши загрозу і стабілізувавши ситуацію. У нинішніх умовах, у 2002 році, партійні центристи не дуже хочуть іти на зближення, тим більше на приєднання до коаліції тих партійних сил, які стоять близько біля Президента. Тому і маємо парадоксальну ситуацію: очолюючи Адміністрацію Президента, перебуваючи в близькому колі президентської влади, позиції СДПУ(О) та її лідера — керівника АП — є менш сильними, хоч за всіма формальними і ресурсними ознаками вони могли б бути більш прийнятними для того, щоб очолити ту політичну більшість, яка б сформувала опору влади та консолідувала всю еліту.

Сергій ТЕЛЕШУН , доктор політичних наук, президент фонду «Співдружність»:

— Можна говорити про те, що існує від 4 до 5 варіантів створення більшості. Від того, хто буде основним менеджером створення більшості, залежатиме подальша розстановка виконавчої влади, зокрема йдеться про Кабінет Міністрів і кандидатуру прем’єра. Природно, йде конкурентна боротьба між домінуючими силами: «Нашою Україною», СДПУ(О), а також групою фракцій, які в сумі мають значну кількість депутатів, але не можуть формувати більшість на своїй основі. Така конкуренція створює конфігурацію з 4-5 варіантів. Дійовими особами можуть бути Ющенко, Медведчук (хоч він і голова АП), Литвин, Тігіпко, представники Партії Регіонів тощо. Говорити про стабільність такої більшості не випадає, тому що її створюють на період так званого коаліційного уряду. Говорити про те, що це вічна більшість, складно, бо ситуація зміниться якраз через рік, коли розігруватимуть уже президентські вибори.

Більшість також може змінитися в процесі призначення на посади: коли почнуться розмови, хто гетьмануватиме, більшість може змінити конфігурацію.

Володимир МАЛИНКОВИЧ , політолог:

— Думаю, на цей момент створити більшість у парламенті неможливо. Всі переговори, які, на мій погляд, Тiгіпко веде за власною ініціативою, не представляють насправді єдиної позиції центристських партій. Про це свідчить хоча б той факт, що лідер «ПППУ-ТУ» відмовився від участі в «дев’ятці» на користь союзу з Ющенком, — людиною, яка одночасно підписує угоду з партією влади і документ, що перекреслює її. Очевидно, що ця двурушницька позиція проявлятиметься і надалі, а тому ніякої стабільної більшості та коаліційного уряду з активною участю «Нашої України» бути не може. Тому я думаю, що всі розмови про союз з Ющенком — це блеф. Крім того, проблема стабільної більшості не вирішиться до проведення політичної реформи. Найперше потрібно прийняти закон про партії та внести зміни в закон про вибори на користь пропорційної системи, і лише після цього вносити конституційні зміни, які б закріплювали інший характер взаємовідносин в трикутнику «Президент — парламент — уряд». Повторюю, допоки не буде внесено таких змін, в парламенті по багатьох питаннях більшість буде лише ситуативною. А щодо уряду, то наразі немає необхідності в його зміні.