Прощання по-швейцарськи

У п’ятницю від швейцарських ЗМІ з’явилась інформація про те, що спеціальний представник голови ОБСЄ в Україні, посол Хайді Тальявіні не буде виконувати свій мандат. Спочатку про причини такого рішення самої Тальявіні не повідомлялося, офіційних коментарів не було, натомість прозвучало припущення, що жінка просто стомилась. Подейкують, що такий намір вона мала давно і неодноразово заявляла про те, що ситуація на Донбасі занадто затягнулась, зайшла в глухий кут і не має розв’язки. «Вона не вперше порушувала таке питання, перемовини тяжкі, кінця-краю їм не видно, людина морально і фізично стомилася», — заявило джерело в ОБСЄ. Очікується, що Тальявіні все ж таки проведе ще дві Мінські зустрічі, які призначені на 16 і 23 червня.

Нагадаємо, в червні 2014 року Тальявіні призначив на посаду спецпредставника по Україні тодішній голова ОБСЄ Дідьє Буркхальтер. Саме тоді світ побачив колишнього президента України Леоніда Кучму, кума Путіна Віктора Медведчука, представника ОБСЄ Хайді Тальявіні та бандитів із Донбасу разом за одним столом. Було зазначено, що пані Хайді знаходила спільну мову з усіма сторонами конфлікту і має схильність до діалогів із місцевим населенням. Що може сказати місцеве населення на Донбасі представникам ОБСЄ, яких воно вперто плутає з «американцями», можна лише здогадуватись. Українці згадують місію Тальявіні під час війни в Грузії. А саме її висновок, згідно з яким провину за розв’язання війни 2008 року було покладено на Тбілісі. Росія, по суті, в тому конфлікті вийшла сухою із води. Їй просто пригрозили пальцем. Прикрий досвід Грузії, яка піддалася на провокацію Росії й мало не втратила державність (російські «миротворчі» війська прямували до столиці країни), примусив минулого року Україну зайняти позицію очікування, що так саме призвело до втрат позицій. Отже, із усього видно, що коли окупант вирішив розпочати агресію, то він її все одно розпочне. Висновок, зроблений ОБСЄ 2008 року, лише дав зрозуміти Кремлю, що занепокоєна світова спільнота готова заплющувати очі на формули вторгнення Кремля.

З одного боку, втому Тальявіні можна зрозуміти. З іншого — цю втому варто пояснити. Чи це втома від складних перемовин, чи це втома від тиску, який здавна чинить Росія на представників цієї організації, примушуючи загал зі скепсисом ставитися до їхніх висновків. До речі, днями місію ОБСЄ вкотре було обстріляно з міномета поблизу Луганська під час замірів глибини й діаметра воронок після подібного обстрілу. Представники ОБСЄ дійсно перебувають у перманентній небезпеці, а минулого року деякі з них навіть потрапляли до полону бойовиків. Голова Луганської військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль нещодавно дуже різко висловився з приводу ролі ОБСЄ на Донбасі, розповівши про те, що останні більше відпочивають у ресторанах у зоні конфлікту, ніж займаються фіксацією фактів російського вторгнення. Фото з білими джипами ОБСЄ біля фешенебельних ресторанів «блокадного» Луганська кілька разів облітали Інтернет. Зі свого досвіду минулого року можу сказати, що нарікання на те, що місія ОБСЄ в Луганську дивилась на події під час окупації крізь закопчене скло, справедливі. Щоправда, за рік представники цієї місії мінялись, і за деякими даними така ротація пішла на користь.

Про відставку Тальявіні шкодує як Київ так і буцімто бойовики, відзначаючи, що процес перемовин якщо не ускладниться, то затягнеться. Хоча сказати, що самі перемовини відлунюють якимись конкретними перспективами, складно. Проблема не лежить у площині перемовин. Вона лежить у площині намірів агресора, який використовує на користь свого наступу все — від псевдоугод і «перемирій» до зухвалих провокацій. Мінськ-2, який із самого початку був радше відволікаючим моментом, аніж повноцінними переговорами, з методою дійти до певних результатів, після нещодавніх подій у Мар’їнці остаточно нівелював своє значення. Результатів зустрічей контактних груп зовні ми наразі не бачимо, що свідчить про виняткову складність ситуації. Схоже, що такі зустрічі мають характер розмов зі скаженим биком, щоб якщо не зупинити його, то принаймні відчувати його наміри, які в стратегічному плані давно зрозумілі. У цих планах наступу і намагання зруйнувати українську державність всіма засобами і методами, безумовно, місця пошуку компромісів залишається дедалі менше.

КОМЕНТАРІ

«ПИТАННЯ В ТОМУ, ЧИ ДОПОМОЖЕ ВИРІШИТИ СИТУАЦІЮ В ДАНОМУ ФОРМАТІ ПРИСУТНІСТЬ НАВІТЬ НАЙФАХОВІШОГО ДИПЛОМАТА»

Сергій СОЛОДКИЙ, заступник директора Інституту світової політики:

— Моє припущення, що за відставкою Тальявіні може стояти проста втома, розуміння безперспективності переговорів або почуття, що вона здійснила все залежне від неї, але у російської сторони немає політичної волі діяти в конструктивному руслі. Ми бачимо, як РФ перманентно зриває будь-які переговорні зусилля, ми можемо остаточно хоронити сам мінський процес, оскільки я навіть не знаю, які ще потрібні докази причетності російської воєнної машини до нестабільності на Донбасі. Нещодавно весь світ спостерігав за драматичними подіями довкола двох грушників, а РФ, не боячись жодної критики, продовжує відправляти чергові КамАЗи «гуманітарного конвою». Порушують всі Мінські домовленості щодо відведення важкої зброї, що ми побачили під час подій у Мар’їнці. Всі у світі констатують, що зараз конфлікт на межі поновлення ескалації.

В останні 20 років ОБСЄ була слабкою, аморфною та дуже неефективною організацією. Це відображалося на багатьох прикладах, і навіть був суворий жарт: якщо ОБСЄ приходить врегульовувати конфлікт, то він обов’язково стане «замороженим». Тому поява ОБСЄ у врегулюванні конфлікту на Донбасі мала, з одного боку, втішати українську сторону, адже є хоч якийсь міжнародний актор, який намагається стабілізувати ситуацію. Та з другого, агресор Росія є частиною цієї організації, тому були дуже великі сумніви, що ОБСЄ зможе спрацювати ефективно. І переговірник Тальявіні була у дуже незручній позиції: з одного боку — більшість країн організації, які підтримують територіальну цілісність, з другого — Росія, яка на переговорах і на практиці підривала будь-які миротворчі потуги її та організації.

Всі, хто особисто спілкувався з Тальявіні та з її оточенням, підтверджували, що вона мала проукраїнську позицію, підказувала українській дипломатії, як читати звіти СММ ОБСЄ, щоб розуміти, наприклад, напрямки пострілів. Але деструктив, який вносила Росія, ми бачили, коли весною минулого року укладали мандат щодо Моніторингової місії ОБСЄ — РФ всюди вставляла свої «п’ять копійок», намагалася виокремити питання Криму, його підсуверенності Україні і т.п. Тому Тальявіні мала дуже незавидні позиції: українці мали всі підстави підозрювати її у грі на Росію, адже вона не могла відверто говорити все, що відбувалося насправді, бо була стримувана російською участю в ОБСЄ. З другого боку, в РФ також мали підстави її підозрювати, бо вона є представником Західного світу. Сама ж по собі вона виявляла весь трагізм ситуації з ОБСЄ, яка мала дбати про поширення поясу безпеки від Ванкувера до Владивостока, але перетворилася на «поїдача» бюджетних коштів, який не виправдовує своїх сервісних цілей.

Питання наступності представництва ОБСЄ у мінському форматі є дуже чутливим, бо в ньому має бути людина, яка влаштовуватиме всі сторони, а таку знайти важко. Я б персонально хотів бачити там Карла Більдта, але його не захочуть бачити представники ні «ДНР-ЛНР», ні Росія. Але питання в тому, чи допоможе вирішити ситуацію в даному форматі присутність навіть найфаховішого дипломата. Адже якщо РФ порушує всі домовленості, то який смисл тягнути цю лямку?

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День

«ТЕ, ЩО ВОНА ПІШЛА, БУДЕ ПРОБЛЕМОЮ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ВІДНОСИН МІЖ ЗАХОДОМ, РОСІЄЮ І УКРАЇНОЮ»

Андреас УМЛАНД, кандидат історичних наук, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії:

— Поки що причини, з яких пішла швейцарська дипломатка, невідомі. Можна припустити, що це пов’язано з недавнім загостренням ситуації в Східній Україні і новими військовими діями.

Після цього Мінські домовленості буде важко виконувати. Шанси на їхній успіх і раніше були невисокими, а у зв’язку з останнім загостренням вони виглядають ще похмурішими. Проте можна лише припустити, що відставка Тальявіні пов’язана з цим.

Якщо це пов’язано з політичними причинами, а не з особистими міркуваннями, то це, безумовно, — негативно. За останній рік Тальявіні завоювала собі досить добру репутацію одного з ключових дипломатів у російсько-українському конфлікті. Її відставка залишить пробіл у структурах, що займаються відносинами між Україною, Росією і Заходом.

Її політичні погляди я б не став однозначно оцінювати. Вона завжди прагнула зайняти дипломатичну позицію. У цьому й була її цінність у переговорах між Росією і Україною — вона не була прибічником якоїсь зі сторін. На тлі цього її відхід буде проблемою для       майбутніх відносин між Заходом, Росією і Україною.

Підготував Ігор САМОКИШ, «День»