Процес пішов і у зелених
Керівники 16 регіональних організацій заявили про свої розходження з верхівкою партії. 3 квітня у Львові відбулося засідання центральної координаційної ради ПЗУ, котра, окрім іншого, запропонувала голові партії В.Кононову і голові секретаріату О.Шевчуку «скласти вже сьогодні, до з'їзду ПЗУ» свої повноваження — «в ім'я збереження єдності ПЗУ». Рада також підтвердила повноваження і легітимність голів шести регіональних організацій, до цього усунутих на проведених керівництвом партії конференціях, визнаних цим рішенням Ради нелегітимними.
Керівництво партії, у свою чергу, вважає засідання Ради у Львові неправомочним і рішень її не визнає. «Я не вважаю, що збиралася Центральна Рада, — сказав кореспонденту «Дня» Віталій Кононов. — Це люди, які фактично не керують своїми організаціями. Там пройшли конференції і вибрали нових керівників».
Однак претензії, які «низи» висувають «верхам», не здаються одкровенням — внаслідок своєї очевидності, що вже відмічається аналітиками. «Керівництво ПЗУ зараз турбується тільки про свої інтереси, і фактично на базі парламентської фракції ПЗУ намагається створити нову партію, яка не визнає партійної дисципліни. Голова ПЗУ здав, по суті, новоявленим зеленим бізнесменам цілу партію, і замість її розбудови, займається боротьбою з нами...» — це із заяви керівників-регіоналів. І далі: «...ми бачимо лукавство партійних керманичів, здійснення політичної діяльності ПЗУ виключно під керівництвом «партії влади». Яскравим прикладом тому є участь низки партійців у форумі «Злагода», де В.Кононов і голова херсонської організації Г.Романенко були обрані членами Координаційної Ради цього об'єднання... Це ж стосується і голосування фракції ПЗУ з питань обрання голови Верховної Ради, відставки уряду та вступу України в МПА». Окремим рядком «низи» сигналять про те, що в партії «практично втрачено основні позиції демократичного самоврядування, передбачені статутом і програмою ПЗУ...»
У всьому цьому є щось настільки знайоме, настільки впізнаване, що можна було битися об заклад аналогічно: коментарі самого керівництва партії полягатимуть не у спробах проаналізувати сумні тенденції української партрозбудови, а в пошуках — «хто бабцю убив?» Розмова з лідером партії Віталієм Кононовим підтвердила: парі можна було виграти.
— У чому причина конфлікту — «верхи» не можуть відмовити владі, низи не хочуть «лягати» під владу?
— Якщо ця інформація йде від вас — отже, ви знаєте більше, ніж я. Можу сказати, що у нас у партії завжди є полеміка, у нас демократія, і всі мають право на висловлювання. Деякі регіональні лідери мають свої точки зору на президентські вибори. Пан Янківський (Одеса) висловлюється в підтримку кандидата Марчука. Це його особиста думка. Має право. У партії має бути дискусія. Але з'їзд, який визначить нашу позицію — він і буде вирішальним.
— Ще раз. Тільки-но низи бачать, що їхні верхи мостяться під діючу владу, вони починають бунтувати?
— Але ми ж завжди казали, що хочемо залишитися збоку від виборів, бо, беручи участь на боці якогось претендента — партія програє.
— Тобто, позиція така: нехай тигри б'ються, а мавпи на дереві пересидять? То ви політична сила чи хто?
— Ми політична сила. Але ми вважаємо, що коли згідно з новим законом кандидатом має бути людина від партії — ми можемо висувати тільки зі своїх лав. Ми завжди це говорили. Я можу навіть більше сказати: деякі низи підживлюються певними кандидатами для того, щоб вони говорили певні слова. Тому я не виключаю, що, виступаючи, ці люди вже отримали аванс.
— Ну, докажіть вже до кінця, хто їх підживлює: Марчук, Мороз?
— У мене немає відомостей, я просто висловив припущення.
Вочевидь, не треба особливого дару прогнозиста, щоб припустити: саме в такій площині, в пошуках ворога буде розвиватися з'ясування взаємовідносин всередині партії і навколо неї. Сергій Курикін, ідеолог партії, котрий щиро і хворобливо переживає те, що відбувається, сказав кореспонденту «Дня»: «Судячи з усього, ми стаємо черговою жертвою в цій череді партійних і фракційних розколів, які прямо пов'язані з виборами президента. Є об'єктивні причини звинувачувати в деяких прорахунках керівництво партії, але ці причини не такі вагомі, щоб служити приводом для розколу». Розумний Курикін теж чомусь хоче бачити радше «демонічну силу» причиною партійних неприємностей, аніж природне бажання людей активно брати участь у вирішенні долі — своєї власної і країни, попри прагнення верхівки «пересидіти» час змін та ще й «злупити» щось у торгах iз владою. Хтозна, може основна суперечність полягає якраз у незгоді низів безтурботністю, так яскраво вираженої веселим членом фракції ПЗУ Фіалківським: «Ви розумієте, «зелених» цікавлять дві речі: екологія та економіка. Все решта нам абсолютно зелено!» Можна було б пригадати, звісно, відсутність зримих перемог на екологічному фронті і загальновідомий, вельми специфічний інтерес «зелених» до економіки. Але річ не у цім.
Якщо «все решта» — це політика, отже, в дію вступило залізне правило: «Якщо ви не хочете займатися політикою — вона займеться вами». Хоча бабцю, котра відходить природним шляхом, звичайно, все одно жаль...
