Причини поразок, шляхи до перемог

Напередодні Дня Незалежності України «День» поспілкувався із доктором політичних наук, конфліктологом, професором Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка Григорієм ПЕРЕПЕЛИЦЕЮ про витоки української незалежності та шляхи її збереження.

- Григорію Миколайовичу, на вашу думку, українська незалежність – результат розпаду радянської імперії чи логічний здобуток багатовікової національної боротьби українців?

- Відповідь на це питання не однозначна. Якщо подивитись на всю історію існування України, формування її як нації, яка намагалася протягом багатьох століть виборювати свою державність, то ця Незалежність була довгоочікуваною. Українці як нація розвивались в контексті всесвітнього історичного процесу, а на території Подніпров’я вона постала з певних племен та народностей. В цьому етногенезі українці сформувалися як спільнота. Згідно з концепцією Грушевського ми виникли на базі Великого Київського та Галицько-Волинського князівства. Російська ж концепція говорить, що це була «єдина давньоруська народність», ніяких відгалуджень не було, і з неї вийшла «слов’яно-російська нація». Але українці весь час виборювали незалежність та право на існування, і, безумовно, ця спільнота з народності намагалася перетворитися на націю, що неможливо без спільності політичного життя – державності. Тож Українська незалежність – це результат багатовікової боротьби українського народу за право становлення як нації.

Проте після Полтавської битви, коли український державний проект зазнав колосальної катастрофи, українська спільнота вирішила зберегти себе в рамках Російської імперії. Фактично, українці відмовились від ідеї побудувати власну державу, а намагатися розвиватися в якості «малоросійської спільноти» в рамках імперії. Але вижити в цих рамках було дуже важко, оскільки Росія претендує на територію України не тільки як на «русскую землю», а як на власний життєвий простір. Концепція «єдиного руського народу» Російської імперії не залишала можливості українцям вижити як спільноті із національною ідентичністю. Ця ж тенденція виживання українців продовжувалася і в рамках Радянського Союзу, що закономірно призвело до Голодомору. Бо народження українців як нації ставить хрест на росіянах як нації. Це ключове питання, чому Путін у сьогоднішній війні хоче знищити не тільки Україну як державу, а українців як націю.

Але саме виборювання незалежності та власної державності українцями в радянські часи не було національною ідеєю, бо на ментальному рівні існувала концепція національної ідентичності як української спільноти в рамках імперії. Вона перейшла в площину української культури, мови і літератури, щоб хоч у цьому осередку зберегти наші національні корені та пам'ять. Тож після поразки УПА боротьби як національної ідеї, яка б жила в національній свідомості українців, не було. Звичайно, українська національна еліта існувала, але переважно сиділа в таборах. І такого руху за національну незалежність, як в країнах Балтії, в Україні не було, оскільки ми були включені в імперію, яка пройшла ряд криз.

В 1991 р. «імперська скорлупа» СРСР розвалилася, а нова «скорлупа» відродження Російської імперії ще не відбулася. Україна ж не була покрита державністю, тому незалежність на нас впала сама по собі. Тобто, незалежність нам дісталася в силу розпаду радянської імперії. Але якщо говорити про генезу української нації, то незалежність стала результатом багатостолітньої боротьби.

- Але те, що російська агресія змогла відбутися нині, - це результат не лише агресивної політики Кремля, але й відсутності національної та історичної рефлексії з боку українського народу та владної верхівки, яка не змогла вибудувати сильну Україну.

- Фатальною помилкою української еліти після Полтавської битви було погодитись виживати в рамках російської державності. Українську національну ідентичність та корені весь час намагалися рубати в часи Російської та радянської імперії. Відповідно, в результаті цього в 1991 році ми отримали відсутність національної еліти. Звичайно, окремі її представники існували – в письменницькому середовищі, серед дисидентів і т.д. Але це були окремі постаті, а еліти як спільноти не існувало – був вакуум. Тому коли Україна отримала незалежність цю нішу у владі заповнила стара радянська партноменклатура. Так, деякі з них були національно свідомими українцями, але у більшості національна свідомість була на останньому плані. Тож як партноменклатура, яка керувала УРСР та боролася з українським націоналізмом та державницькими настроями, могла вибудовувати незалежну державу? Вона являла собою колоніальну адміністрацію з радянською ментальністю, а українська державність їм була потрібна як політичний інструмент привласнення економічних ресурсів. Номенклатурники та молоді комсомольці,  об’єднавшись з організованою злочинністю, створили «трансфер-клас», для якого державна машина потрібна лише для власного збагачення. Це колоніальна модель країни, яка була закладена в 90-і рр. в Україні.

До речі, сьогодні, на жаль, намагання наживи досі переважає в українській владі над національним та державотворчим інтересом. Це й відповідь на те, чому у нас досі немає глибинних реформ – нинішня еліта хоче не творити українську державність, а зберегти державні органи як інституту примусу та «віджиму» економічних та фінансових ресурсів. Відповідно, не потрібно змінювати ані прокуратуру, ані суди.

І лише в результаті Майдану та війни у нас народжується національна еліта, яка мислить державним інтересом. Ця еліта рано чи пізно прийде до влади – вона вже частково присутня у парламенті, і це велике досягнення, яке дісталося нам великою кров’ю.

- Зрозуміло, що основне завдання на сьогодні – стримувати агресора на фронті. Але що має відбуватися всередині країни, щоб незалежність України відбулась і наша держава отримала суб’єктність.

- Для цього потрібна зміна еліт. На плечах Майдану прийшов останній ар’єргард того трансфер-класу, який хоче стати олігархічним авангардом. Але, у порівнянні з ранніми часами Кучми та Януковича, це навряд чи вдасться зробити. По-перше, економічні ресурси країни вже вичерпані, і цього рівня можна досягати лише за допомогою перерозподілу чужих активів, що ми сьогодні і спостеріагаємо. Але багато в українських олігархів не відіжмеш. По-друге, суспільство стало принципово іншим, навіть у порівнянні з 2004-2005 рр. – у нас народилося потужне громадянське суспільство, і саме воно захистило країну, пославши волонтерів та добровольців проти агресії Путіна. Це те, чого не прораховували ані у Генштабі РФ, ані у Кремлі. Думаю, це також стало неочікуваним і для української влади. Цей громадянський рух, який мислить національними інтересами, не піддається контролю з боку влади, а скоріше навпаки. Тож, в результаті останніх подій, у нас народилася українська нація, яка захищає нашу країну і яка народить національну еліту, що прийде до влади і керуватиметься національними інтересами України. Зміна еліти може убезпечити нас від російської агресії, перебудувати українську економіку та забезпечити їй процвітання та добробут.