Реалії окупації
Володимир РУБАН: «За перетину кордону з РФ або лінії розмежування приводом опинитись «на підвалі» можуть стати навіть пости в соціальних мережах чи інформація в телефоні»
Тоді як світ і зокрема українці з тривогою спостерігали за виборами в США, в географічному центрі Європи на очах у того ж світу коїться етноцид українців на їхній землі. Йдеться не лише про агресію російської армії проти Збройних сил України. Це можна назвати війною. Йдеться саме про системне винищення всього українського на Донбасі, будь-яких носіїв нашої ідентичності.
Людські душі в даному випадку стали ще й так званим обмінним фондом. При безпосередніх бойових зіткненнях джерелом цього «фонду» ставали військові. І варто уточнити, що ЗСУ в цьому плані випереджають окупанта, адже кинуте на амбразуру (як це було, наприклад, в Дебальцевому) гарматне м’ясо з «бойових бурятів» пачками потрапляло в полон. Коли ж бойові зіткнення, як правило, стосуються періодичних обстрілів на відносно сталій лінії розмежування, російським бандитам не залишається нічого, окрім як ловити «диверсантів» серед цивільних осіб. Цим займаються російські бандити на окупованій території так само, як такої ж практики дотримується офіційний Кремль.
На тлі Романа Сущенка, який перетнув кордон із РФ і потрапив до кремлівських казематів, на інший план відходять історії з юнаками — представниками фанів луганського футбольного клубу «Зоря» — які наївно, але щиро фотографувалися в Луганську з українським прапором на тлі міста. Тоді в соціальних мережах патріоти зі всієї України радісно перепощували ці знімки, та не всі писали хлопцям прохання бути більш обережними. Складалось враження, що в центрі окупованого міста дійсно можна з легкістю розгорнути український прапор. Небезпечна ілюзія, яка зламала долі вже багатьом. Саме цих чотирьох юнаків затримали окупаційні поліцаї і навіть не стали вигадувати старі формулювання про шпигунство. Причина тримання хлопців «на підвалі» — факт фотографування з українською символікою в Луганську. Докази? Роздруковані чорно-білі зображення з символікою полку «Азов», наліпки та книга Василя Шкляра «Чорне сонце».
Два роки тому окупанти українцям відрізали руки з тризубом, зараз маємо прецедент позбавлення волі за фотографування з національним прапором. Між цими подіями — тисячі вбитих українців і окуповані території — чи не привід для підняття питання щодо агресії РФ проти України не лише за територіальною, а й за етнічною ознакою? Нагадаємо, що до цього на початку листопада окупанти затримали звичайного викладача української мови з м. Первомайськ Луганської області за те, що він продовжував викладати історію за програмою, яка була складена до окупації. «Прокурор» російських поліцаїв Давид Кац так і повідомив, що «в ході проведення моніторингу інтернет-ресурсів і соціальних мереж (!) співробітниками прокуратури Перевальського району у вересні цього року в соціальній мережі «Однокласники» на сторінках деяких користувачів з міста Перевальська були знайдені тривожні повідомлення про викладання вчителем української мови школи №12 навчального матеріалу антипатріотичного характеру». І додав: «У ході проведення перевірки співробітниками Перевальської прокуратури встановлено, що в школі №12 міста Перевальська учням 11 класу дійсно викладається українська мова з використанням планів-конспектів для російськомовних шкіл, що не рекомендовані навчально-методичним центром розвитку освіти «ЛНР». Так вчитель із Первомайська потрапив до лещат сатрапів, знову ж таки, лише за висловлені думки. Знову ж таки — хтось у вільній Україні на офіційному рівні, разом із політичними заявами про агресію, на базі згаданих випадків підняв питання етноциду? Підкреслимо, що поки що від влади ми маємо саме політичні заяви, а не розвиток юридичного фронту боротьби.
Нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація про затримання судді Апеляційного суду Луганської області, який вимушений був поїхати на окуповану територію в м. Краснодон Луганської області на похорон свого батька. До речі, його поїздка, за словами радника СБУ Юрія Тандита, відбувалась за умов гарантій безпеки, які, відповідно, бойовики порушили. Результат — суддя Віталій Руденко був затриманий бойовиками. Є інформація про його катування і, за офіційними даними, він перебуває в списках на обмін. Таких випадків безліч. Інформація про одні затримання потрапляє в Інтернет і ЗМІ, інші покриті мороком. На окремих сайтах російські бандити навіть не соромляться оприлюднювати свідчення про власні злочини. Так, наприклад, вбита окупантами влітку 2014 року сімейна пара луганчан (радіоведучої Олени Корольової (Куліш) та її чоловіка), значиться на їхніх сайтах, як «ліквідована».
Але, звичайно, вояжі колишніх ув’язнених, а нині народних депутатів, до Москви створюють додаткову ілюзію безпеки. Мовляв, вирушати до агресора можна, якщо треба. Для депутатки Савченко таке турне до столиці агресора закінчилось вечерею в ресторані. Для згаданого Сущенка — казематами. То чи достатньо чітко українська сторона артикулює небезпеки контактів із РФ і їхніми поліцаями на окупованих територіях? Зрештою, як дотримуватися безпеки тим, хто вимушений повертатись на свої рідні землі?
Володимир РУБАН, керівник Центру зі звільнення полонених ГО «Офіцерський корпус»:
— Щодо перетину українськими громадянами кордону з РФ, то треба усвідомлювати, що у нас нині взаємно неприязна риторика. Росія не визнає власну причетність до збройного конфлікту на Донбасі. Офіційно вони дотримуються позиції мінських переговірників. Але ми усвідомлюємо, що зараз, в умовах гібридної політики, спецслужби обох країн працюють зовсім не за Мінськими домовленостями. Тим більше, не дотримуються умов Мінських домовленостей спецслужби, які представляють Луганськ і Донецьк. Наприклад, під час перетину кордону з Кримом ФСБ затримало мене на сім годин. Небезпека може бути як за перетину кордону чи лінії розмежування, так і вже на самій окупованій території. Якщо ви переконані, що ви ніде не робили відвертих заяв, не перебували в тих чи інших загонах, то можна, звичайно, покластись на це. Але треба усвідомлювати, що на кордоні у вас можуть перевірити навіть мобільний та просто зайти в соцмережу, щоб подивитись, які пости ви там публікуєте. Це може закінчитись кількамісячним перебуванням «на підвалі». Існують також ситуації, коли неприємності були у родичів тих, хто чітко демонстрував свою проукраїнську позицію. Окрім того, навіть якщо ви ніде нічого не публікували і у вас в телефоні немає фотографій «візиток Яроша», то треба розуміти, що на вас на місці можуть сусіди написати донос. Такі випадки існують.
