Рівень захисту

Підсумки голосування з урядової програми і виборчого закону, яке відбувалося у Верховній Раді минулого четверга, настільки привабили журналістів, що поза їхньою увагою (і, відповідно, увагою читачів і глядачів) залишилася інша важлива подія. Того самого дня депутатам не вдалося ухвалити Закон «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин». А тим часом питання це аж ніяк не другорядне. Адже ратифікації Хартії вимагає від України Рада Європи. Це одна з умов нашого членства у цій авторитетній міжнародній організації. Що перешкодило депутатам проголосувати за настільки потрібний нам закон? Про це розмірковує директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир МАЛИНКОВИЧ , який давно займається проблемами мов меншин в Україні:

— Передусім хочу нагадати, що Закон «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин» Верховна Рада вже ратифікувала в 1999 році. Той варіант закону цілком влаштовував представників практично всіх етнічних і мовних груп, але, на жаль, його не було належно оформлено. Здавалося б, що простіше? Треба ще раз подати цей самий законопроект, але вже від імені Президента України, як того вимагають правила. На жаль, цього не зробили. У четвер відбувалося голосування відразу з двох законопроектів, жоден із яких не влаштовував більшість депутатів, а головне — виборців, які стоять за ними.

— Чому законопроектів було два? Адже наскільки я знаю, подібні проекти має право подавати тільки Президент.

— Так, це правда. Але Президент залишив на розгляд депутатам свій законопроект, який він вніс ще у жовтні минулого року, і водночас погодився підтримати законопроект, підготовлений спеціально створеною Робочою групою, яку очолюють Борис Тарасюк і Роман Зварич, якщо за нього висловиться більшість депутатів. У результаті більшості голосів не набрав жоден проект. На мій погляд, це добре. Обидва проекти далекі від досконалості й не можуть влаштувати переважну більшість із тих, хто розмовляє мовами меншин, оскільки належно не захищає їхні права.

— Чому?

— Річ у тому, що Європейську хартію приймали з метою збереження мов меншин та їхнього захисту від усього того, що заважає їм розвиватися. Тому Хартія покликана:

«сприяти використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі, у державному та приватному житті»;

«забезпечувати відповідні форми і способи викладання» цих мов на всіх рівнях;

гарантувати можливості вивчати їх «за своїм бажанням».

Жоден із законопроектів, за якими голосували у четвер, таких гарантій не давав. Що стосується проекту, підготовленого Робочою групою, то він захищав тільки кримськотатарську мову, та й то недостатньо, гагаузьку, ромську, а також мови, якi мало поширені і вмирають, такі як кримчацька, караїмська, румейська і урумська. Слів нема, потрібно зробити все, щоб збереглися і ці мови, але не можна ж абсолютно ігнорувати права мільйонів українських громадян, які розмовляють російською, молдавсько-румунською, угорською, болгарською, польською, німецькою та багатьма іншими мовами. Зварич перед голосуванням стверджував, що їхній варіант закону «Про ратифікацію…» передбачає захист 17-ти, а після приєднання вірменської — навіть 18-ти мов. Але це твердження — не більш ніж прийом, розрахований на те, що більшість наших депутатів знайомі з Хартією лише поверхнево.

У другій статті проекту Робочої групи сказано: «Регіональними мовами і мовами меншин в Україні визнаються такі…». І далі йде список із 17 чи 18 мов. Але! Для того, щоб ці мови були захищені, у законі повинен бути зовсім інший текст, а саме: «Європейська хартія регіональних мов і мов меншин в Україні поширюється на…», і потім перерахувати мови, на які повинні поширюватися положення Хартії. Зварич і його колеги по Робочій групі змінили формулювання. У Європейській хартії є дуже важлива стаття: «Щодо кожної мови, визначеної під час ратифікації, …кожна Сторона (тобто кожна держава, яка ратифікує Хартію. — В.М. ) зобов’язується застосувати як мінімум 35 пунктів або підпунктів із тих положень, які наведено в третій частині Хартії». Змінивши формулювання, Робоча група позбавила себе необхідності застосовувати третю частину Хартії щодо тих мов, які відзначено у ст. 2 їхнього законопроекту. А в ст. 4, як ми знаємо, сказано, що третя частина поширюється тільки на кримськотатарську, караїмську, ромську і чотири вмираючi мови. Важливо зазначити: третя частина Хартії — це «заходи, спрямовані на використання регіональних мов і мов меншин у суспільному житті». Іншими словами, ця частина Хартії забезпечує ту чи іншу форму захисту мови і гарантує конкретний обсяг прав їхнім носіям, тобто людям, які розмовляють цією мовою. Саме у цій частині Європейської хартії йдеться про освіту, використання мов у судовій і адміністративній системах влади, у публічному, економічному і суспільному житті, в культурі та засобах масової інформації. Без цієї частини Хартія не варта і того паперу, на якому її написано.

На жаль, за варіант Робочої групи, наприклад, проголосували у повному складі фракції «Трудової України» і «Регіонів України», чиї виборці переважно проживають в індустріальних центрах сходу і півдня України і розмовляють переважно російською. Цікаво, чи знають жителі Донецька, Харкова чи Криму про те, як голосували обрані ними депутати? Добре було б, коли б дізналися.

— Але в початковому президентському законопроекті, якщо не помиляюся, йдеться якраз про поширення положень Хартії, у тому числі і її третьої частини, на всі ті мови, які там записано. Чому ж ви і цей проект вважаєте незадовільним?

— Президентський проект справді поширює дії Хартії на всі згадані там мови (щоправда, мов цих могло б бути більше). Головний недолік цього проекту в тому, що він не передбачає диференційованого підходу до різних мов. Російській мові, якою розмовляє половина жителів України і яку, за даними останнього перепису, вважають своєю рідною 30% громадян нашої країни, у цьому проекті гарантують такий самий рівень захисту, як, наприклад, гагаузькій. Причому спільний для всіх мов рівень захисту дуже низький. Наприклад, президентський законопроект передбачає гарантії рівня освіти і виховання, який може забезпечити лише часткове навчання мовою тієї або іншої меншини в дошкільних закладах, викладання цих мов як складової частини навчальної програми у школах і «створення умов для вивчення цих мов як окремих дисциплін» у вищих навчальних закладах. Для будь-кого, хто уважно вчитається в текст законопроекту, стане очевидним: він аж ніяк не забезпечує охочих отриманням освіти рідною мовою, якщо тільки ця мова не є українською. Тобто він не гарантує існування шкіл із викладанням російською, молдавською, румунською, угорською, кримськотатарською, болгарською й іншими мовами навчання. Зокрема російські школи, які поки ще існують в Україні, можна буде закрити. Принаймні Хартія, якщо приймуть цей проект, не дасть гарантії того, що ці школи не закриють. Що вже казати про вищі навчальні заклади! Очевидно, що такий варіант цілком може влаштувати націонал-екстремістів, але навряд чи він підходить тим, хто хотів би бачити Україну багатонаціональною демократичною європейською державою.

— То яким ви бачите вирішення цієї проблеми?

— Вирішити проблему, на мій погляд, не дуже складно. Слід внести такі зміни до вже існуючого і зареєстрованого президентського законопроекту, які відповідали б духу і букві Європейської хартії. Майже у кожній статті третьої частини Хартії йдеться про необхідність враховувати «місце кожної із мов» у країні, яка ратифікує документ. Зрозуміло, що російська мова займає в усіх сферах соціального, економічного, політичного і культурного життя України не таке місце, як, скажімо, мови ромська або румейська. З урахуванням цього потрібно статтю 4 президентського проекту доповнити пунктами, які визначали б різний рівень гарантій для різних мов.

Пункт 4.1 визначав би заходи, спрямовані на використання російської мови як мови, якою у нас розмовляють десятки мільйонів людей. Він повинен передбачати максимальний рівень захисту, який надає Хартія. Пункт 4.2 давав би гарантії для мов, кожною з яких розмовляють сотні тисяч чоловік, — молдавської, румунської, кримськотатарської, угорської і болгарської. Рівень захисту тут був би дещо нижчим, ніж для російської мови, але достатнім для забезпечення потреб носіїв цих мов. Пункт 4.3 захищав би всі інші «живі» мови (рівень захисту міг би бути таким, як у нинішньому президентському проекті). І, нарешті, пункт 4.4 передбачав би заходи із захисту тих мов, які знаходяться під загрозою зникнення. Бажано було б збільшити перелік мов, які захищає Хартія, скажімо, до двадцяти, і ввести статтю, яка гарантувала б, що нинішня ситуація з мовами меншин не гіршатиме. Ось, мабуть, і все. Впевнений, якщо такі доповнення внесуть до президентського законопроекту, парламент його прийме без жодних ускладнень.