Різкий старт

У новому парламенті відчувалося певне «свіже повітря». Ранок у Верховній Раді розпочався з того, що обраних в депутати кандидатів від «Батьківщини» Олександра та Андрія Табалових не пустили в сесійну залу. Хто? Не складно здогадатися, партія «Свобода», лідер якої Олег Тягнибок ще напередодні заявляв, що у місцях, які їм відвели біля вхідних дверей, є свої плюси: «Щоб запускати народ до Верховної Ради, якщо цей парламент буде неправильно себе поводити». У даному випадку така можливість була використана, щоб не впустити двох «тушок». Звідки вони взялися?

Це батько і син Табалови, які обралися від «Батьківщини» за квотою партії «Фронт Змін» Арсенія Яценюка. Олександр Табалов (батько) пройшов до парламенту за списком Об’єднаної опозиції (№49), а Андрій Табалов (син) переміг в окрузі №99 у Кіровограді. У місті земляків Табалових знають добре — вони крупні бізнесмени: володіють низкою підприємств агропромислового комплексу, зокрема, «хлібними» заводами. Табалов-старший очолює групу компаній «Формула смаку». Також він є відомим колекціонером творів мистецтва.

Про те, що в наступному парламенті не має бути нових «тушок», не говорив тільки лінивий: опозицію застерігали від цього ганебного явища. «День» неодноразово писав, що формування списків відбувається непрозоро. Головним чином це стосувалося «Батьківщини», яка обпікшись, втративши в шостому скликанні третину своїх «штиків», мала б зробити висновки. Але...

«Олександр Табалов реалізував абсолютно комерційний проект «Гроші в обмін на мандат», — пише головний редактор кіровоградської газети «Україна Центр» Юхим Мармер на власному блозі (uc.kr.ua). Партнер — Арсеній Яценюк. Людина заплатила величезну суму за себе і за сина, у зовнішній частині виборчої кампанії практично участі не брав, нічого нікому з виборців не обіцяв. Гадаю, між партнерами була навіть домовленість: термін дії договору закінчується після оголошення рішення ЦВК. На тому і начебто попрощалися. А далі один із партнерів кинув іншого, що в бізнесі аж ніяк не рідкість...».

Звичайно, учора Арсенієві Яценюку, лідеру фракції «Батьківщина», у Верховній Раді довелося виправдовуватися. «Ми як опозиція складали присягу перед народом України, Богом і Біблією про те, що кожен із членів майбутньої фракції «Батьківщина» шануватиме кожного українця, який голосував за нього. Кожен, хто переміг на виборах, зокрема на мажоритарних округах, повинен вступити у фракцію «Батьківщина». Але сталося так, що двоє членів нашої команди — сім’я Табалових — порушили присягу, не боячись ні людей, ні Бога, і вирішили, що можна просто так наплювати на вибір українців. Уся вина за те, що ці люди опинилися у списку, і за будь-кого іншого, хто є у списку, лежить особисто на мені. Моя провина в тому, що повірив людям, які клянуться на Біблії. Сьогодні ці двоє не склали присяги, відповідно до ст. 79 Конституції України, тому вони не можуть мати статус народних депутатів. Це великий урок для нас усіх. Я хочу подякувати й «УДАРу», і «Свободі», які зголосилися не впустити в зал зрадників. Що ж до дальших дій, то обов’язково потрібно ухвалити Закон «Про відкликання народних депутатів».

Позиція сторін щодо історії з Табаловими більш-менш зрозуміла. А от як реагуватиме суспільство, наприклад ті люди, котрі голосували за цих кандидатів? З одного боку, зрозуміло: вони — зрадники, із другого — громадяни знають, що у списки кандидатів брала опозиція, яка потім достатньо грубо виштовхала їх із сесійної зали. Не захищаючи нікого, можна сказати, що на наших очах розгортається певна психологічна драма. «Щодо сьогоднішньої ситуації з «тушками» у суспільства можуть бути три позиції, не враховуючи четвертої — байдужості, — зазначає доктор психологічних наук Вадим Васютинський. — Більш-менш завзяті прихильники опозиції, мабуть, висловлять схвалення. Друга частина суспільства — поміркованіша, стриманіша, яка голосує за опозицію не тому, що любить її, а тому, що проти влади, — сприйме це як легкий несмак. Бо ця ситуація — із тих, які не прикрашають опозицію. І третя частина суспільства (це опоненти опозиції, прихильники Партії регіонів і комуністів) із задоволенням за всім цим спостерігатиме, у дечому справедливо зауважуючи: «Це ж ваші люди, ви їх висували, вибирали, а тепер робите це проблемою всього суспільства».

Треба віддати належне опозиції: старт вдалий. Усі три опозиційні сили діяли в унісон, захищаючи право на регламент. Здавалося б, після того, як Табаловим не дали прийняти присяги, вони не є депутатами. Проте після урочистого відкриття було оголошено, що присягу прийняли 444 народні депутати, крім Євгена Мармазова, який перебуває на лікарняному. «Я вважаю, що ми не повинні починати з порушення Конституції. Усі присутні журналісти й депутати бачили, що два депутати не брали участі у складанні присяги», — першим заявив лідер партії «УДАР» Віталій Кличко. Зал зустрів його виступ оплесками. Далі аналогічну позиції висловили Арсеній Яценюк та «свободівець» Олег Махніцький.
Була реакція і регіоналів. Але Михайло Чечетов зі своєю заявою виглядав дещо карикатурно: «Якщо є проблеми у фракції «Батьківщина», то це ваші проблеми. Ви розберіться, хто делегував, хто стоїть за цими людьми... Це не проблеми Верховної Ради».

Ще одне порушення, про яке говорили під час своїх виступів Яценюк і Махніцкий: згідно з нещодавно зміненим регламентом (до речі, постаралася сама ПР), партія, яка не має жодного мажоритарника в парламенті, не може створити власну фракцію. Обговорення цього питання закінчилося новим скандалом — депутати пішли на перерву. «Пам’ятаю, 2007-го не було легше, — коментує «Дню» представник фракції Партії регіонів Олег Зарубінський. — А сьогодні ми маємо два полюси: лівий і правий. Між ними вже є проблеми. Але незалежно від фракційної належності нерадикально настроєних депутатів — більшість. Багато людей хоче проводити законодавчу роботу, а не мітингарську. На мою думку, комуністи мають право створити фракцію. У регламенті є положення, яке трактують, хто як хоче. Там зазначено, що політичну фракцію створюють ті політичні сили, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр і мають депутатів у мажоритарних округах. Але це не імперативна норма. Якби було сказано, що не може бути створено політичну партію, де немає хоча б одного мажоритарника, тоді це імперативна норма».

Отже, на вечірньому засіданні таки було створено фракції, Комуністичної партії в тому числі. Отже, фракція Партії регіонів. Кількість — 210 народних депутатів. Голова фракції — Олександр Єфремов. Перший заступник — Михайло Чечетов, заступники — Бандуров, Воропаєв, Клюєв, Тігіпко. ВО «Батьківщина». Кількість — 99 депутатів. Голова фракції — Арсеній Яценюк. Заступники — Сергій Соболєв, В’ячеслав Кириленко, Сергій Сас. «УДАР». Кількість — 42 депутати. Голова фракції — Віталій Кличко. Заступники — Віталій Ковальчук і Віктор Пинзеник. «Свобода». Кількість — 37 депутатів. Голова — Олег Тягнибок. Заступники — Андрій Мохник, Руслан Кошулинський. Компартія. Кількість — 33 депутати. Голова фракції — Петро Симоненко. Заступники — Адам Мартинюк та Валентин Матвєєв.
Окремо хотілося б зупинитися на новачках у парламенті — «УДАРі» та «Свободі». Про перші враження говоримо з представниками цих політичних сил.

«Нинішня Рада сильно відрізнятиметься від Ради попереднього скликання, — каже представник «УДАРу» Володимир Куренний. — Тут буде реальна опозиція. Інша річ, як вона діятиме, які у неї будуть протиріччя... Але опозиція в будь-якому разі буде серйозною силою. Влада не зможе на неї не зважати. Ще на засіданнях підготовчої групи було зрозуміло, що Партія регіонів йтиме методом бульдозера, тобто ігнорувати регламент, закони, реальну ситуацію, необхідність досягнення компромісу. На першому засіданні парламенту ми це також бачили».
«Робота в органах місцевого самоврядування дає хорошу школу, — коментує «свободівець» Юрій Міхальчишин. — Зараз просто вищий рівень відповідальності, державно-бюрократичного престижу. Звичайно, велика кількість віп-персон, журналістів, але це лише задає атмосферу. У мене, наприклад, є ряд законопроектів, які хочу зареєструвати у Верховній Раді і лобіювати їх. Звичайно, з першого дня своєї роботи ми хочемо продемонструвати професійність, фаховість і здоровий прагматизм, не втрачаючи свого радикалізму, безкомпромісності, здорового наступального духу».

Щодо «Свободи» — великі очікування. І вона одразу взялася їх реалізовувати. Учора в парламенті ми побачили чимало силових протистоянь, в яких головним чином брали участь «свободівці». Так, вони — бійці, але, можливо, варто себе стримувати? Чи не дискредитує така поведінка цю політичну силу? Ті, хто співчуває «Свободі», можуть напевне приєднатися до слів академіка Івана Дзюби (інтерв’ю «Радіо Свобода», www.radiosvoboda.org): «Поки що тут багато тривог виникає. У них (ВО «Свобода». — Ред.) багато такої емоційності, хлоп’яцтва, але вже настає зовсім інший етап. Парламентська діяльність вимагає продуманості й раціональності. Звісно, не йдеться про поступливість чи пристосуванство, а йдеться про продумане відстоювання чіткої лінії. На мою думку, ВО «Свободі» треба вчитися й намагатися виражати інтереси суспільства, а не якихось там крайніх груп».

І ще. Вирішуючи певні, хай навіть правильні, речі, поза увагою можуть залишитися глобальні речі, що може в цілому дискредитувати побудову демократії. «Якщо подивитися загалом, то опозиція — й у попередньому складі це теж було помітно — буває галасливою й активною, але часто ця активність концентрується трохи не на тих проблемах, — продовжує Васютинський. — Часом опозиція любить «роздути» якусь дрібничку, пропустивши натомість якусь важливу річ. Це така, трохи істерична, поведінка, яка спочатку справді здається яскравою й спрямованою на захист народних інтересів, але, коли інцидент вичерпується, виявляється пустою. Коли ситуація загострюється — це природно: кинутися в бій, наробити крику, всіх вивести на чисту воду. Але чим більше такої істерики, тим більш соромно буває потім. І навпаки, — під час напруженої ситуації стримана й гідна поведінка може здаватися недостатньою та неефективною, але, коли ситуація вичерпується, саме таку поведінку сприймають як правильну».