Роботу над помилками

За прогнозами урядовців валовий збір зернових у цьому році очікується на рівні 38 млн. тонн (за даними Мінагрополітики на 10 вересня вже зібрано і намолочено 37,79 млн. тонн зерна). Не можна сказати, що такий врожай виявився цілком несподіваним. Ще навесні керівники Мінагрополітики публічно заявляли, що планують у цьому році зібрати біля 40 млн. тонн. Можливо, вони й самі не дуже вірили у цю цифру, інакше вже тоді перейнялися б питаннями: що робитимуть з таким врожаєм, і як вплинуть великі обсяги зерна на ринкові ціни? Тобто, вже тоді треба було розробити стратегію регулювання зернового ринку, щоб зерновиробники не були змушені продавати зерно за демпінговими цінами, як це відбувається зараз.

Але тодішньому складу уряду, мабуть, було не до цього, тож цілий ряд проблем зараз доводиться вирішувати у спішному порядку. І найголовніша з них — це ціни, які внаслідок значного перевищення пропозиції зерна над попитом, різко впали. Наприклад, якщо залишки минулорічного врожаю у лютому- березні продавали по 850—900 грн. за тонну пшениці третього класу, то вже перші партії цьогорічного йшли за ціною 600—650 грн./тонна. Однак і ця ціна протрималася лічені дні. По мірі збільшення пропозиції ціни почали стрімко падати. Наприкінці серпня та ж сама пшениця йшла вже за 450—500 грн./тонна, а на сьогоднішній день є господарства, які готові віддати її за 350 грн./тонна. До закликів уряду не продавати саме зараз вирощене зерно і не перенасичувати ринок, а притримати його до стабілізації цін на рівні 650—700 грн./тонна мало хто з селян прислухається. І справа не в тому, що наші сільгоспвиробники не розуміють найпростіших основ ринкової економіки. Причиною появи на ринку великої кількості зерна є наближення термінів повернення кредитів, які господарства взяли ще навесні. Саме необхідність вчасно розрахуватися за них змушує реалізовувати зерно.

Залежність сільгоспвиробників від кредитів зумовлює специфіку вітчизняного зернового ринку: якщо на світових ринках пропозиція і, відповідно, ціни протягом року доволі сталі, то в Україні більше двох третин врожаю реалізовується у серпні-листопаді. Таку тенденцію можна переломити лише у тому разі, якщо господарства матимуть достатньо обігових коштів. Але проблема їх нестачі навряд чи буде вирішена за умов жорсткої монетарної політики.

Викликає тривогу й те, що внутрішні ціни на зерно виявилися нижчими від світових на 35—40%. А це може призвести до ситуації, яка була восени позаминулого року, коли великі партії зерна були скуплені за ціною $60—70 за тонну і вивезені за кордон. Потім навесні довелося імпортувати зерно, але вже по $140—150 за тонну. Щоправда у цьому році пропозицій зерна, принаймні на європейських ринках, теж достатньою, що не в останню чергу зумовлено сприятливими погодними умовами і непоганим врожаєм зерна у країнах Східної та Центральної Європи й у Росії. За прогнозом компанії «УкрАгроКонсалт» експорт пшениці становитиме 3,5 млн. тонн, Іван Кириленко теж прогнозує реальний експорт зерна у обсязі 3—4 млн. тонн.

Перевищенням пропозиції над попитом прагнуть скористатися зернотрейдери. Вони не спішать купувати зерно на агробіржах (торгівля зерном на них практично не велася більше місяця), а їздять по господарствах і скуповують зерно напряму, пропонуючи «живі» гроші. Цікаво, що прогнози трейдерів щодо кінцевих обсягів врожаю розходяться. Начебто задля подальшого зниження цін вони зацікавлені підтверджувати прогнозні цифри уряду, але на думку ряду маркетологів, валовий збір зерна не перевищить 32—33 млн. тонн. Пояснюють вони це як об’єктивними причинами (усихання та очищення зерна), так і суб’єктивними, зокрема, бажанням Мінагрополітики завищити показники. З іншого боку, деякі оператори зернового ринку дотримуються версії, що офіційні дані про збір врожаю занижені із-за старої хвороби — небажання господарств показувати у звітах усе зібране зерно.

За прогнозами ж «УкрАгроКонсалту», пропозиція пшениці в Україні у 2001/2002 році становитиме 18,9 млн. тонн, у той час, як споживання буде на рівні 17 млн. тонн. Перевищення пропозиції над споживанням складе 11,1%, що є найвищим показником за останні чотири роки. У структурі загального врожаю пшениці продовольче зерно складає 45%, що дало змогу міністру аграрної політики Івану Кириленку запевнити населення, що воно буде споживати більш якісний хліб. (Не секрет, що у останні два роки на виробництво хліба подекуди йшла навіть пшениця п’ятого класу).

Що ж стосується цінових прогнозів, то на ціни впливатиме кон’юктура на внутрішньому і зовнішньому ринках. Оскільки на внутрішньому ринку масових закупок продовольчої пшениці великими партіями ще не було, то, на думку експертів, слід все ж очікувати зростання цін у вересні-жовтні до 550 грн./тонна і ще на 12—15% у листопаді-грудні. Така ж тенденція очікується й на світовому ринку зерна, але експерти сходяться на думці, що різкого зростання цін не буде. Цьогорічний врожай плюс накопичені запаси пшениці гратимуть роль стримуючого чинника.

Які ж заходи здійснює зараз держава для вирівнювання і стабілізації цін на рику зерна? По-перше, уряд провів переговори з комерційними банками, які кредитували виробників зерна, щодо пролонгації наданих кредитів принаймні до кінця поточного року. По-друге, на місцях введено контроль за закупівлею і переміщенням великих партій зерна. По-третє, зараз вишукуються додаткові кошти для закупівлі продовольчого зерна ДАК «Хліб України» і Держрезервом, як це було визначено у серпневiй постанові Кабміну. Відомо, як обережно ставляться комбанки до фінансування урядових програм, але, судячи з останніх повідомлень із урядових кіл, банки готові виділити на зазначені цілі біля 1 млрд. гривень. При цьому, з метою підтримки сільгоспвиробників, зерно планують закуповувати за ціною від 550 до 650 грн. за тонну. Натомість пропозиція Мінагрополітики ввести адміністративне регулювання цін на зерно — 750 грн. за тонну пшениці третього класу — підтримки не знайшла.

Виникає запитання: чому держава вдається до таких заходів і втручається лише тоді, коли треба припинити загрозливе падіння цін, і спокійно спостерігає (як це було у позаминулому і минулому роках), як вони зростають? Це вже нагадує політику подвійних цінових стандартів: виробника рятуємо, а про споживача забуваємо. До речі, й зараз, при зниженні цін на зерно нового врожаю майже удвічі, хліб у магазинах подешевшав лише на 5—10%, та й то не в усіх областях. Тобто на внутрішньому ринку відбувається перерозподіл прибутку за рахунок виробників зерна і споживачів. Зрештою, чи не припустились ми помилки, відмовившись від держзамовлення, і чи не час подумати про відновлення державних закупівель продовольчого зерна хоча б для потреб населення, які складають 6 млн. тонн на рік?

Поки ж ми у черговий раз пересвідчилися, що, за умов відсутності стратегії та чітких критеріїв державного регулювання зернового ринку, мало зерна — погано, багато зерна — ще гірше.