Робимо вигляд, що вибираємо

Але це скоріше характеристики побуту, хоча вони і впливають на відносини в соціальному й у політичному просторі, але недостатньо значущi в них.

Найбільш цікавими в соціально-політичному просторі залишаються пережитки соціалістичної системи, що виглядають досить парадоксально в системі ринкових відносин, до побудови яких активно прагне Україна. Один із найбiльш цікавих — здатність людини обманювати і готовність бути обманутим.

Джерела такого стану варто шукати в самому характері використовуваних критеріїв, стандартів оцінки соціальних процесів і подій, тобто діючого в наявних умовах нормативного поля людського існування. Причому критерії і норми, характерні для минулого (для СРСР), діють й визначають поведінку і дотепер. Радянська епоха декларувала нову, універсальну за своїм значенням і абсолютну по своїх джерелах (від імені і з доручення історичного прогресу...) нормативно-ціннісну систему. Формула «морально те, що корисно...» (у декларованих у ті часи формах — «трудовому народу», «справі комунізму» тощо, у реальному значенні — «те, що відповідає планам і вказівкам зверху») зводила в ранг закону сугубо утилітарну ціннісну систему. В реальності вона виявлялася множинністю критеріальних рамок — «великої» і «малої» правди, «істинного» і «належного», перспективних і нагальних інтересів і т.iн.

Одна з найбільш значущих особливостей цієї ціннісно-нормативної системи полягала в принциповій нездійсненності поставлених до людини (а точніше — до члена суспільства) вимог. Нікому не вдавалося «віддавати всі сили на виконання п’ятирiчного плану». Неможливо було виконувати грандіозні плани без приписок, блату, вибивання дефіцитних ресурсів і т.д. Звідси — формування людини, готової обманювати. І в той же час — готової закривати очі на обман іншого. Абсолютне насильство породжувало абсолютну готовність пристосовуватися до обману. Обман ставав природним атрибутом життя, існування. Позбавлена можливостей для опору, людина урочисто і мовчазно погоджувався з імперативними розпорядженнями — і наполегливо шукала лазівки, які б дозволили їх уникнути. У пасивній формі — для того, щоб вижити. В активній формі — ще і для того, щоб використовувати можливості такої системи у своїх власних інтересах — підвищення матеріального добробуту, соціального стану тощо.

В умовах загального обману виконання нормативних імперативів перетворюється в угоду — типу «робимо вигляд, що працюємо», «робимо вигляд, що платимо» і т.д. У таких умовах співіснують і взаємодіють різні нормативні поля зі своїми критеріями дозволеного-недозволеного, схвалюваного-несхвалюваного. Одне нормативне поле «знаходить», перетинається з іншим і тому неминуче їхні розмежування розмиті, змазані, не чіткі.

І в той же час критерії цих полів, як правило, виявляються умовними і розмитими, це не жорстко визначені імперативи, а скоріше рамки припустимого, відносно терпимого. Свідомість людини легко переходить умовні бар’єри, знаходить численні лазівки в розпорядженнях.

В наш час з руйнуванням авторитарних нормативних структур стає природною ситуація корумпованості всіх цінностей і нормативних систем суспільства на різних рівнях (включаючи й особистісний).

Така готовність людини бути обманутою і обманювати самiй яскравіше за все виявляється в політичному просторі, а більш конкретно — у ставленні до виборів. Моніторингові соціальні дослідження постійно фіксують недовіру до Верховної Ради, Уряду і, меншою мірою, Президента, а також значний рівень невір’я в чесність проведення виборів. І в той же час відзначається високий ступінь готовності брати участь у виборах.

Дані дослідження СОЦІС (опитано 1200 чоловік), проведеного відразу після виборів до ВР у квітні 1998 року, тільки підтверджують це.

Оцінка довіри Верховній Раді серед тих, хто брав участь у виборах (73,5% опитаних):

Оцінка довіри Верховній Раді серед тих, хто не брав участь у виборах (26,1% опитаних):

Рівень довіри чи недовіри оцінює суб’єктивний показник ставлення людей до суб’єктів політичного простору. А такий показник більш активного ставлення в політичному просторі як участь у виборах, тільки підкреслює парадоксальність ситуації, коли людина, не довіряючи, все ж таки бере участь у виборах. Іншими словами, попросту готова бути обманутою.

З іншого боку, ще один показник ставлення до виборів — оцінка чесності проведення минулих виборів серед населення України — як можна помітити, вона не висока:

Факт залишається фактом — значна частина населення не вірить у чесність проведення виборів.

Наявність у суспільній свідомості таких стереотипів стосовно людей, що займаються політикою, як «всі крадуть», «ми їх оберемо — вони будуть наживатися» забарвлює, обґрунтовує цю недовіру до всіх без винятку інститутів влади. І ще більш витончений варіант таких стереотипів — «краще обрати вже обраного раніш — він уже накрав» — тільки підтверджує готовність людей бути обманутими на рівні держави, представників влади.

Оцінка чесності чи не чесності проведення виборів серед тих, хто брав участь у виборах (73,5% опитаних):

Сама участь у виборах при невір’ї чи навіть сумнівах у їх чесному проведенні з боку влади вже викликає здивування. Адже якщо вибори проводяться нечесно, чи варто витрачати сили і час на голосування, якщо результати виборів будуть фальсифіковані, і людина в цьому впевнена? Але обман, неправда в цьому випадку (та й не тільки в цьому) не сприймаються як щось неприродне, неправильне. Це сприймається як необхідна складова життя, тло, на якому відбувається все, проходить життя.

І якби готовність бути обманутим характеризувала тільки пересічну людину, а точніше — не еліту (політичну в першу чергу), тоді ситуація не здавалася б такою парадоксальною.

Але представники влади, політична еліта — люди з тію ж «спадковістю», з того ж тіста — вони так само, як і проста людина, готові обманювати (у чому ми переконуємося на кожнім кроці, і до, і після кожних виборів) і в той же час готові бути обманутими так само, як і проста людина. Прикладом тому може слугувати ситуація, в якій опинилися практично всі кандидати в Президенти перед виборами в 1999 році. Тоді всі вони отримали від «незалежної» дослідницької компанії «результати» досліджень суспільної думки — представлені рейтинги давали підстави кожному вважати себе вже майже переможцем виборів. І найбільш несподіване, що вражає в першу чергу, всі вони повірили в реальність таких цифр. Нікому в голову не прийшло перевірити їхню правильність, порівняти з іншими аналогічними результатами досліджень інших, вже реально незалежних, дослідницьких центрів.

Стає зрозумілим, чому ті, хто займається проведенням політичних досліджень (і не тільки політичних), часто чують у свою адресу підозри в неякісності проведення досліджень (вважається, що результати не можуть не бути фальсифіковані). І дуже часто доводиться пояснювати необхідність реальних результатів, оцінки реальної ситуації для ефективної роботи. Чи можна використовувати цю особливість мислення людей при проведенні передвиборчої кампанії? Звичайно. Знання тих, кому адресована продукція, визначає форми піднесення продукту. Що, у кінцевому рахунку, і визначає ступінь ефективності.