«Росія як сусід»

Один з парадоксів нашого суспільного життя: комісія Верховної Ради з питань майбутнього має статус... тимчасовою. А от у Фінляндії в парламенті над майбутнім працює не комісія, а повноцінний комітет. Минулого тижня фінські парламентарі, які входять до його складу, були гостями українських колег.

«У Фінляндії є кілька державних аналітичних центрів, які займаються питаннями майбутнього, а також приватних організацій, - розповідає секретар комітету Паула Тііхонен, - з якими ми співпрацюємо». «Крім того, члени нашого комітету, - продовжує вона, - працюючи одночасно в інших комітетах парламенту, мають можливість залучати експертні можливості колег». За словами пані Тііхонен, комітет з майбутнього започаткував серйозний проект «Росія як сусід», до роботи над яким  підключилися й інші парламентарі. «Ми також зробили модель провідних технологій, - доповідає вона, - яка характеризує їхній нинішній стан та можливість впливу на майбутнє нашої країни». «Члени нашого комітету започаткували конкурс для романістів, які пишуть про майбутнє. Їхні художні розвідки дуже важливі, тому що вони формують у фінського читача, фінських громадян розуміння майбутнього, його вірогідну картину», - говорить секретар комітету.

Голова комісії українських парламентських футурологів Олексій Скрипник пояснює гостям, що тимчасова комісія через рік роботи має разом з усім парламентом визначитись, чи їй припиняти роботу чи переходити у формат постійного комітету з питань майбутнього. Однак впевненості у другому варіанті для комісії у нього немає. «Люди, народні депутати не розуміють, - говорить Скрипник, - що проблеми, які маємо зараз, розпочалися двадцять років тому. А якби ми ще тоді замислилися про майбутнє, задумалися над тим, що буде, якщо, наприклад, залишити тільки російську пропаганду в Донбасі та Криму, що буде, якщо дозволити тільки російське телебачення у східних регіонах і не розвивати українське, не приділяти уваги українській освіті й культурі, то ми б зрозуміли, що станеться те, що ми зараз маємо».

Скрипник відзначає, що українські парламентарі мислять в рамках коротких часових перспектив, заглядають вперед максимум на рік. Відтак і законодавчі акти, які ними ухвалюються, працюють в основному на популярність, публічність, тобто на наступні вибори, які в Україні проводяться надто часто. Інформаційні бомби, інформаційні шоки часто вважаються у нас важливішими, ніж покрокова робота задля розвитку країни.

Комісія з питань майбутнього, зі слів її голови, багато працює з громадянським суспільством. Вже проведено три конференції, присвячені питанням майбутнього, а за кілька днів відбудеться ще одна – з питань безпеки. Крім того, повідомляє Скрипник, ми займаємося питаннями освіти, економіки і цінностей – це найважливіше, що має зараз обговорюватися в українському суспільстві.

«День» нещодавно мав можливість побувати на конференції, влаштованій комісією з майбутнього. Одну з найцікавіших доповідей виголосив український філософ Сергій Дацюк, в доробку якого, зокрема, стаття «Нариси для комісії з питань майбутнього». «Усякий раз, коли ми хочемо поговорити про майбутнє, - говорить Дацюк, - ми не маємо права оминати таку просту річ: треба зайняти правильну позицію, з якої це майбутнє видно. Це позиція, з якої ми здатні конструювати майбутнє, яке нам безпосередньо не дано, бо до нього треба якось доступитись».

Він вважає, що майбутнє приходить так швидко, що мало хто може до нього пристосуватись, і це може викликати в суспільстві футурошок. При цьому філософ посилається на технічний прогрес і конкретно на те, що ще років п`ять тому в Україні не було електромобілів. І раптом з`являється відповідний ринок, який робить виклик усім видобувачам нафти і газу. Як наслідок, у значної частини еліти усієї планети виникає своєрідний шок. «І тільки тоді, коли настає футурошок, ми починаємо працювати з майбутнім. В інших умовах ви користуєтесь старими словами, старими практиками, наявними інститутами та засобами».

Дещо інший підхід до майбутнього продемонстрував банкір з Литви Вітаутас Бучюнас, який живе в Україні лише півроку, але вже став справжнім патріотом нашої країни. Відзначивши, що «середня температура по лікарні з людським капіталом в контексті завдань, що стоять перед Україною, досить сумна», він поставив питання про те, які лідери потрібні майбутній Україні. Бачюнас вважає, що слід говорити не лише про знання, навички та дипломи західних вишів. На його думку, люди, які визначатимуть майбутнє країни, повинні сміливо брати на себе відповідальність. До того ж вони мають бути продуктами не горизонтального, а вертикального зростання, пов`язаного з трансформацією мислення, зростанням рівня свідомості, коли людина розуміє цей світ і себе в ньому.