Розвідки світу: і сьогодні живіші за всіх живих

Зовнішня розвідка - це надзвичайно складний апарат, який працює згідно зі встановленими в країні правилами (викладеними, найчастіше, в спеціальних законах), а робота її працівників рідко пов`язана з романтикою, і в більшості випадків є "чорновою" і непомітною. Для того, щоб читач мав уявлення про те, що являє собою справжня розвідка, подивимось, як вона організована в провідних країнах світу.

НА БАТЬКІВЩИНІ АГЕНТА 007

Отже, Великобританія, яка традиційно займає в НАТО одну з найбільш твердих і принципових позицій в галузі зовнішньої політики, спирається на високорозвинуту систему спецслужб, структура, масштаби і результати діяльності яких приховані від громадськості більш, ніж в інших західних країнах.

Основу цієї системи складають чотири служби - Таємна розвідувальна служба (СІС), воєнна розвідка, стратегічна радіо- і радіотехнічна розвідка і контррозвідка (МІ-5). Вони тісно співпрацюють з розгалуженою мережею інших організацій - державних і приватних, воєнних і громадських, утворюючи складний механізм для проведення спеціальних операцій за кордоном і у власній країні.

Загальне керівництво діяльністю розвідувальної спілки і координацію здійснює Комітет постійних секретарів у справах розвідувальних служб. Комітет очолює секретар кабінету міністрів, а його членами є постійні секретарі міністерств іноземних справ, внутрішніх справ, оборони, фінансів, торгівлі й промисловості.

Таємна розвідувальна служба, основна організація, яка веде зовнішню агентурну розвідку, є неофіційним органом міністерства закордонних справ Великобританії і покликана проводити нелегальні розвідувальні та підривні операції за кордоном. Разом з тим, вона, за необхідністю, здійснює такі ж акції й у власній країні, про що свідчить діяльність цієї служби в Північній Ірландії.

Як самостійна структура СІС сформувалася перед першою світовою війною, отримавши кодове найменування МІ-6 (МІ - англійська абревіатура слів "воєнна розвідка"). З кінця ХІХ століття всю систему розвідувальних спецслужб уряд Великобританії маскував під воєнну розвідку). Причому існування цієї служби в мирний час державою ніколи не визнавалося, а кожен новий її керівник проходить в офіційних списках працівників держапарату лише як "радник міністерства закордонних справ у справах співдружності".

Поглиблена інформаційно-аналітична діяльність СІС сконцентрована переважно на політичних питаннях зовнішнього, внутрішнього та воєнного характеру. В своїй діяльності СІС спирається на штат кадрових офіцерів, значна частина яких виконує завдання під офіційними прикриттями різних закордонних представництв країни, а також на розгалужену агентурну мережу. До забезпечення секретних операцій СІС також широко залучає державні та приватні організації або їх окремих працівників. При цьому гнучко використовуються різні форми матеріального та морального стимулювання. Аналогічним чином залучаються організації та громадяни третіх країн, які перебувають в державах - об`єктах розвідки. Для проведення та прикриття окремих операцій СІС спеціально відкриває в Британії та за кордоном приватні заклади, замасковані під торговельні, транспортні, юридичні, видавничі, туристичні та інші підприємства. Штат кадрових працівників СІС, за данними англійської преси, на сьогодні становить не менш ніж 3 тис. осіб, а річний бюджет служби - близько 150 млн. фунтів стерлінгів.

Розвідувальна служба міністерства оборони - єдина організація співтовариства, яка офіційно згадується в довіднику цивільної служби Великобританії з розкриттям організаційної структури. Вона виступає як головний інформатор та експерт уряду в сфері аналізу та узагальнення оцінок воєнних можливостей вірогідних противників.

Центральним органом стратегічної радіо- і радіотехнічної розвідки є штаб-квартира урядового зв`язку. Служба залишається одним з базових елементів глобальної системи радіоелектронної розвідки, створеної 1946 р. згідно з договором між Великобританією, США, Канадою, Австралією та Новою Зеландією. Сфера радіоелектронного контролю з британської сторони розповсюджується на всю територію Європи до Уральських гір, а також на територію Китаю, країн Азіатсько-тихоокеанського регіону та Африки.

Попри закінчення "холодної війни", розвідка Британії не тільки не знизила активності в східному напрямку, а й, навпаки, приділяє все більше уваги нестабільній обстановці в Росії, Центральній Азії, на Кавказі, у Чорноморському регіоні, вбачаючи в ній загрозу безпеці Великобританії та Європи в цілому.

ЦРУ ТА ІНШІ - ДОРОЖЧЕ НЕ БУВАЄ

На відміну від Великобританії, уряд США не тільки не приховує структури своїх розвідувальних агентств, а навіть рекламує їх діяльність, випускаючи масу журналів, проспектів та документальних фільмів, присвячених їх діяльності.

Уперше про необхідність створення окремої організації, яка б займалася збиранням та обробкою розвідувальної інформації, американці заговорили після трагедії 1941 року в Перл-Харборі, коли японська авіація застала зненацька Тихоокеанський флот США і знищила майже всі його кораблі.

На чолі розвідувального співтовариства стоїть Директор національної розвідки (ДНР), посаду якого за сумісництвом займає директор ЦРУ. Він відповідає за підготовку й подання Конгресу єдиного бюджету, що покриває всі складові національної програми зовнішньої розвідки. ДНР також відповідає за представлення міністерству оборони та голові Комітету Начальників Штабів координованої розвідінформації, а в разі кризи або конфлікту - розвідінформації для командувачів видами збройних сил, в частині, що їх стосується.

ЦРУ сьогодні вже не є ядром розвідувального співтовариства й основним постачальником розвідінформації, на нього покладено лише функції зі збору агентурних даних, а також виконання спеціальних операцій за кордоном тільки за наказами президента.

Розвідувальне управління міністерства оборони є провідним розвідувально-інформаційним органом, який очолює та координує військову стратегічну розвідку. Його директор керує всіма розвідорганами міністерства оборони, що добувають та обробляють інформацію. Він відповідає за збір, оперативну та аналітичну обробку військової інформації та представляє її міністру оборони та в Комітет начальників штабів.

Агентство національної безпеки керує всією системою радіо- і радіотехнічної розвідки США та забезпечує безпеку систем урядового зв`язку. Діяльність управління охоплює всі аспекти: здобуття інформації, криптоаналіз закритих перехоплень, розшифрування телеметричної інформації, слідкування за пусками ракет, розробку систем захисту ліній зв`язку.

Національне управління повітряно-космічної розвідки займається експлуатацією розвідувальних штучних супутників Землі в інтересах всього розвідспівтовариства та координує роботу зі створення нової космічної техніки. Офіційно воно входить до складу міністерства оборони, однак, маючи особливий національний статус, воно значною мірою є автономним.

Такими є основні американські установи, які безпосередньо займаються розвідкою. Останнім часом її існування важко назвати безхмарним. До вже відомих провалів на Кубі, в Гватемалі та Ірані додалася ще й невдача в Іраку, коли було розкрито ретельно підготовлений заколот антисаддамівської опозиції й усі його організатори, фінансовані ЦРУ, потрапили за грати чи були розстріляні. Все це, разом із виявленням в структурах розвідспівтовариства декількох російських агентів, призвело до зміни його керівництва й дало поштовх початку кардинальних реформ, що тривають й досі.

НІМЕЧЧИНА: ДОБРА СПАДЩИНА НДР

Об`єднання ФРН і колишньої НДР в одну державу, припинення протистояння двох потужних блоків - НАТО і Варшавського Договору - обумовили зміни мети, завдань і методів розвідувальної роботи, яку виконують спецслужби Німеччини. Однак ці зміни, за оцінками фахівців, не послабили німецьку розвідку. Навпаки, отримавши в "спадщину" від МДС і військової розвідки колишньої НДР частину високопрофесійних кадрів, технічні засоби розвідки й агентуру як на території Німеччини, так і за її межами, вони значно посилили її потенціал. За оцінками експертів, розвідка Німеччини сьогодні входить у четвірку найсильніших, поряд з американською, російською та ізраїльською.

Федеральна розвідувальна служба (БНД) була заснована 1956 року й є головним розвідувальним органом країни. Штат БНД - близько 5 тисяч осіб, а підпорядкована вона безпосередньо канцлеру Німеччини. На цю організацію покладено такі основні завдання: добування інформації про політику, воєнно-економічний потенціал в збройних силах іноземних держав, здійснення активних заходів за кордоном, захист економічних інтересів Німеччини, боротьба з міжнародним тероризмом і ввезенням в країну наркотиків, контррозвідка серед робітників БНД і персоналу представництв Німеччини за кордоном.

Загальні принципи організації та діяльності військової розвідки Німеччини визначені спеціальним статутом про розвідувальну службу збройних сил. Згідно з ним, завданнями військової розвідувальної служби (включаючи контррозвідку) є добування та обробка інформації про воєнно-політичний стан іноземних держав, а також про стан безпеки, морально-психологічних стан особового складу Бундесверу та населення Німеччини.

На військову розвідку покладені, головним чином, аналітичні функції й в обмеженому обсязі - оперативні. Агентурна розвідка проти іноземних держав віднесена до компетенції БНД.

ГОЛОВНА ФРАНЦУЗЬКА РОЗВІДКА - АРМІЙСЬКА

Загальне керівництво розвідувальною діяльністю у Франції здійснює прем`єр-міністр. Йому підпорядковані міжміністерський комітет з розвідки, спеціальний комітет з контррозвідки, який координує та спрямовує діяльність контррозвідувальних служб, та міжміністерська група зв`язку, яка координує прослуховування міжнародних телефонних переговорів.

Управління військової розвідки є найголовнішим у французькій розвідці. Воно складається з п`яти відділів: агентурного, радіо- та радіотехнічної розвідки, інформаційного центру розвідки, інформаційного центру радіорозвідки, центру аерокосмічного спостереження. Воно підпорядковане начальнику штабу збройних сил і призначене для добування інформації військово-політичного та військового характеру за межами країни. До функцій УВР входить організація взаємодії органів військової розвідки, планування, постановка завдань, розробка та обгрунтування бюджету військової розвідки. Під керівництвом начальника штабу збройних сил управління спрямовує та контролює діяльність військових аташе за кордоном.

МОССАД - ЦЕ МОССАД

За короткий час - від другої половини 40-х років - розвідувальні та контррозвідувальні органи Ізраїля перетворилися на міцну, високопрофесійну й ефективну структуру, яка займає одне з провідних місць серед спеціальних служб Заходу.

Особливості організаційного устрою системи ізраїльських спецслужб обумовлені характером та масштабами завдань і умовами їх реалізації, головними з яких є ідеологія та практика сіонізму як державної політики Ізраїлю і наявність ворожого йому арабського оточення.

Загальне політичне керівництво системою спецслужб здійснюється Комітетом безпеки Ізраїлю, до складу якого входять прем`єр-міністр, міністр оброни, міністр закордонних справ, міністр фінансів та начальник генерального штабу. Комітет безпеки - вищий військово-політичний орган країни, який визначає зовнішньополітичний курс Ізраїлю, завдання для державних і приватних організацій, завдання та спрямованість діяльності спецслужб, межі їх участі в реалізації цього курсу.

Оперативне керівництво і координацію усередині системи служб здійснює координаційний комітет, або комітет керівників спецслужб. До нього входять радник прем`єра-міністра з розвідки, керівники зовнішньополітичної розвідки - МОССАДу, військової розвідки - Аману, контррозвідки - Шабаку, генеральний інспектор поліції та директор Центру політичних досліджень та планування МЗС. Комітет працює під керівництвом директора МОССАДу, однак всі члени комітету мають рівний статус.

МОССАД займає в системі спецслужб Ізраїлю центральне місце як загальнонаціональний орган зовнішньополітичної розвідки. МОССАД підпорядкований безпосередньо прем`єр-міністру, який особисто призначає і контролює директора цієї служби, президента і парламент країни усунено від контролю. МОССАД координує закордонну діяльність інших спецслужб. Йому надано переважне право залучати до виконання своїх завдань будь-якого працівника будь-якої спецслужби Ізраїлю.

На МОССАД покладено також завдання зміцнювати (разом із МЗС) становище країни на міжнародній арені, перш за все у тих країнах, які бажають підтримувати неофіційні відносини з Ізраїлем, розповсюджувати ізраїльський контроль над європейськими общинами діаспори та протидіяти антиізраїльським тенденціям в них, протидіяти антисіоністським критикам, у тому числі серед євреїв, яких в Ізраїлі називають "зрадниками" єврейського народу.

Щодо організації МОССАД дотримується суворої конспірації, його управління мають умовні найменування, а підрозділи розташовані в різних районах Тель-Авіва та Єрусалима.

Щодо розвідки МОССАД виділяє три різновиди - збір секретної інформації - шпигунство; підривна діяльність та саботаж. Ці різновиди діяльності в його структурі представлені самостійними управліннями, що носять умовні найменування "Цомет", "Біцур" й "Кейсарія". Крім того, в організаційній структурі МОССАДу реалізовано принцип відокремлення інформаційно-аналітичної роботи від оперативної, а в оперативній роботі її організаційні аспекти відокремлені від роботи з агентурою.

Другим основним розвідувальним органом Ізраїлю є Розвідувальна служба генерального штабу міністерства оборони (Аман). Вона підпорядкована начальникові генштабу і, через нього, міністру оборони, а в оперативному відношенні в системі спецслужб координує свою діяльність в межах Координаційного комітету. На військову розвідку, окрім загальноприйнятих функцій з добування й аналізу розвідінформації та підривних дій проти армії противника, покладено функції контррозвідки, які вона здійснює в контакті з Шинбетом, а також забезпечення безпеки державних і відомчих шифрів та цензуру відкритих видань.

Отже, проаналізувавши інформацію про структуру та діяльність зовнішніх розвідок хоча б п`яти провідних (в цьому аспекті) країн світу, навіть неупереджений читач може помітити, що всі вони, незважаючи на відмінність, мають і деякі спільні риси. Всі ці країни не покладаються на результати діяльності тільки однієї розвідувальної структури, а мають як мінімум ще одну. З цих двох структур одна розвідка обов`язково є воєнною. В деяких країнах (США, Франція) вона є основною в загальній архітектурі розвідспівтовариства, в інших (Німеччина) другорядною, але з чітко визначеними завданнями.

Такий підхід має дві мети. По-перше, він створює здорову конкуренцію між розвідувальними організаціями, а по-друге, керівництво держави, отримуючи інформацію з двох незалежних джерел, має більше підстав для прийняття єдино правильних рішень з питань національної безпеки.

Ще однією спільною рисою є наявність в кожній країні апарату, що координує діяльність всіх служб, які складають розвідувальне співтовариство. Це, з одного боку, не дає змоги перерости конкуренції між ними в неоголошену війну, а з іншого - дозволяє запобігти дублюванню в їх діяльності.