Розвінчання кумирів,

Початок виборчої кампанії, використання специфічних технологій у її проведенні ставить перед суспільством, експертами, журналістами і політиками цілий ряд запитань, з яких найбільш головними є: що насправді потрібно партіям для перемоги на виборах, і чи стануть результати виборів успіхом суспільства загалом? Відповісти на ці запитання на круглому столі «Партії і виборці перед вибором: що потрібно для успіху?» спробували провідні вітчизняні політологи, соціологи, представники громадських організацій.

На думку заступника директора Бюро політичного консалтингу «Пента» Володимира Фесенка, виборцям буде надто складно зробити раціональний вибір. Оскільки у більшості зареєстрованих ЦВК партій і блоків вони не зможуть знайти ідентифікуючих ідеологічних і партійних ознак. Це, зокрема і особливо, — вважає політолог, — стосується таких фаворитів виборчої гонки, як блоки «Наша Україна» і «За єдину Україну!». Ознайомившись з програмними документами першого, жодна розсудлива людина не зможе з’ясувати, наприклад, чи виступає цей блок за вихід України з НАТО чи за вступ до НАТО, не зможе зрозуміти, як ставляться «нашисти» до нещодавно прийнятого Земельного кодексу і т. д. «Трохи краще, — на думку В. Фесенка, — ситуація у блоку «За єдину Україну!». «І в цьому, — впевнений політолог, — провина не авторів програм — вони якраз підійшли до складення програми абсолютно професійно. Просто річ у тому, що головне завдання «Нашої України» — не відстрахати тих виборців, які вже «клюнули» на їхнього лідера. Якщо вони будуть чітко політично й ідеологічно ідентифікувати свій блок, то частина виборців може просто піти з їхнього електорату. Дещо інша ситуація у блоку «За ЄдУ!» — їм треба, навпаки, «спіймати» якнайбільше виборців, тому також не треба себе дуже чітко ідентифікувати». Найбільш чітка в ідеологічному плані ситуація, на думку В. Фесенка, у лівих, у СДПУ(о) (на цьому будується їхня виборча кампанія) і у ряду інших невеликих партій.

В.Фесенко, аналізуючи програмні документи вітчизняних партій і блоків, виявив ще декілька парадоксальних, з його слів, фактів. Наприклад, антипрезидентська опозиція, здавалося б, повинна чітко зафіксувати у своїх програмних документах антипрезидентську позицію. Але ні у програмах «Блоку Юлії Тимошенко», ні у соціалістів О. Мороза немає навіть натяку на їх антипрезидентську позицію, якщо, звичайно, не вважати такою пропозицію СПУ ухвалити закон про імпічмент, який, як передбачається, буде поширюватися не тільки на нинішнього Президента.

Продовжив «програмно- ідентифікаційну» тему експерт Міжнародного інституту порівняльного аналізу Ростислав Павленко. На його думку, відсутність чіткої відповідності політичних сил інтересам певних соціальних груп призводить до ситуації, коли партії, що мають значні фінансові і медіа-можливості, а також адмінресурс, розраховують на «успіх» на виборах на рівні 4 — 5%, максимум — 10%. У зв’язку з цим Р. Павленко нагадує, що успіх на виборах — це, як мінімум, 20%.

Разом з тим, директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова Ігор Жданов (і не він один, зрозуміло) вважає, що населення країни схильне голосувати не за партійні програми, а за харизматичних особистостей. Цим, на думку експерта, викликана поява великої кількості так званих «іменних» блоків. З цим же, на думку експерта Центру соціально-політичного проектування Вікторії Підгірної, пов’язане й те, що створення політичних «партій-клонів» спрямоване саме на дискредитацію лідера, а не блоку загалом. В. Підгірна вважає, що подібна ситуація є свідченням того, що в Україні формується особливий тип партійної системи, в якій будуть переважати партії «кадрового типу» — що не передбачають ні ідеологічної однорідності, ні необхідності постійної роботи з виборцем. У таких партій дуже мало реальних членів. А їх лідерами є, як правило, колишні держчиновники. До речі, звернувши увагу на деяких нинішніх відомих українських політичних лідерів, політолог зазначила, що всі вони раніше були державними чиновниками. Тобто, вважає політолог, «українські партії, які більше схожі на клуби, не є головним джерелом лідерів національного масштабу». Це в Україні, швидше, прерогатива державної влади. Саме її можна назвати політичною кузнею кадрів.

Ігор Жданов також проаналізував хід виборчої кампанії-2002 загалом. На його думку, відмінною рисою цих парламентських змагань стало використання некоректних способів політичної боротьби, серед яких — застосування новітніх інформаційних технологій для викидів компромату, блокування сайтів, електронних прес-конференцій конкурентів, а також політичне клонування. Кожен блок чи партія за рахунок своїх «двійників» може втратити 1 — 2% голосів виборців. Крім цього, вважає експерт, «народ, спостерігаючи за цією клоунадою, може розчаруватися у своїх кумирах».