Сезонна робота
Нове — добре забуте старе. Актуальність цих слів стосовно нашої поведінки щораз зростає. Нам все менше хочеться прикидатися європейцями, ми вже не робимо спроби організовувати фуршети, а одразу розставляємо столи із закусками, щоб нормально посидіти. Так і в політиці — все менше бажаючих зненацька організовувати масові прояви народного гніву, тим більше, що це коштує все дорожче. Якщо у часи соціалізму нам особливо кортіло вийти на вулиці і організованими колонами подякувати рідній партії за щасливе життя саме у дні 7 листопада і 1 травня, то і у часи демократії своє незадоволення «правлячим режимом» ми будемо регулярно і організовано висловлювати восени і навесні. Осіння дата ще «плаває» десь поміж вереснем та жовтнем, ризикуючи перетнутися із традиційними «днями міст», які організовуються в регіонах з різною силою щедрості і розмаху. А щодо весняної, здається, вже визначились. Уже вдруге у нашій найновішій історії 9 березня визначається об’єднаними комуно-націонал-демократами для проведення «акцій протесту».
Вибір дати цілком логічний, бо саме ім’я Тараса Шевченка, день народження якого припадає на 9 березня, волею ідеологів десятки років «працювало» як на комуністів, так і на «демократів». Саме комуністична влада ще у сталінські часи канонізувала образ Шевченка, саме вірними сталінцями були свого часу поставлені монументи навпроти університету в Києві і на Чернечій горі в Каневі, до яких прийнято ходити 9 березня. І сама дата дуже зручна з огляду на сучасну практику проведення місцевих і парламентських виборів у березні, коли народ ще не розбігся по присадибних ділянках. У рік виборів масштабні акції 9 березня не проводяться, так само, як в рік Олімпійських ігор не проводяться чемпіонати світу.
І самі організатори акцій, і учасники, і ті, проти кого вони будуть спрямовані, дають собі звіт у тому, що революції в результаті не відбудеться. Ніхто не піде у відставку, ніхто не перепише бюджет, ніхто не оголосить дострокові вибори. Тому головною проблемою для тих, хто виводитиме професійних демонстрантів на ще холодні березневі вулиці, є означення мети. Не дивно, що, погодивши в основному дату «масових виступів», ні КПУ, ні соціалісти з тимошенківцями, ні «Наша Україна» не оголошують конкретних гасел, під якими разом чи окремо водитимуть людей 9 березня. Не все ясно і з фінансуванням протестів.
Вже ніхто не приховує, що «масове обурення народу» оплачується. Причому «кидають» як організатори один одного, так і конкретних демонстрантів. Склалося так, що люди, у яких є можливість оперативно привезти і вивести на вулицю групу людей, які кричатимуть потрібні гасла, не завжди мають на це кошти, а ті, хто має кошти, не можуть знайти людей. З’являються всюдисущі посередники, і кожна нова акція супроводжується внутрішнім скандалом через те, що хтось комусь чогось не доплатив. Пригадується, після невдалих акцій у вересні минулого року близькі до Юлії Тимошенко медіа відкрито звинуватили Віктора Ющенка в тому, що той не дав грошей на акцію «Повстань, Україно!». Комуністи взяли, за інформацією з регіонів, курс на залучення до своїх рядів або, простіше, переманювання активістів «Батьківщини», з якими досі не розрахувались за осінню «роботу» їхні роботодавці. На зразок середньовічних баронів, які, вирушаючи у похід, рахували найманих ландскнехтів, опозиційні партії і блоки підраховують сьогодні свої можливості по виведенню демонстрантів 9 березня. Ближче до дати ці оперативні дані стануть вагомим козирем на засіданнях «координаційних рад», чи як там будуть зватися керівні органи протестних акцій.
Вплине на майбутній протест і те, чим остаточно завершиться, якщо завершиться, епопея перерозподілу влади, яку новий парламент ніяк не подолає з квітня минулого року. Пара-трійка керівних крісел чи рядок-другий у бюджеті цілком можуть перетворити 9 березня «стотисячний народний потік» у «групу шанувальників поезії» і навпаки. Навряд чи цього разу матимуть місце провокації, що призведуть до бійок чи якихось інших непорозумінь. У влади тепер достатньо досвіду. Хіба що одній із сторін цього буде дуже треба, або у протилежний табір проникне чужий. З останньою проблемою боротися неможливо, бо де серед наших політиків свої, а де чужі, не скаже сьогодні ніхто. Немає сумніву, що десяток- другий тих, хто був два роки тому біля пам’ятника Шевченку у президентській свиті, опиниться тепер серед протестуючих, і навпаки, за спиною глави держави ми побачимо не одного з тих, хто два роки тому відчайдушно кляв «режим». Будуть і такі, хто, за прикладом лідера «Нашої України», встигне побувати і там, і там. Це ж так по-нашому, по-українськи!..
Тому оргкомітети по проведенню акцій протесту 9 березня слід вже зараз організовувати на постійній професійній основі. Не виключено, що такими оргкомітетами стануть страйкоми та оперативні міжпартійні штаби, які намагаються створювати «під 9 березня» місцеві організації комуністів, соціалістів, тимошенківців та нашоукраінців. Аби за рік можна було без зайвих клопотів підновити сценарій, поміняти деякі портрети та гасла і ще раз успішно освоїти виділені на проведення акцій кошти.
