Що означає для Росії правонаступництво Радянського Союзу?

У Федеральному законі «Про реабілітацію жертв політичних репресій» написано, що його мета — відшкодування матеріальних збитків. Безсумнівно, держава зобов’язана відшкодувати матеріальні збитки жертвам політичних репресій, членам їхніх сімей.

Але крім зламаної під час обшуку й арешту табуретки, крім віднятої кімнати в комуналці були ще понівечена доля, забране життя.

Звісно, це нічим не компенсуєш.

Але держава зобов’язана визнати не лише матеріальний, а й моральний свій борг, провину перед мільйонами своїх громадян. І в законі обов’язково мають бути ці слова — про відшкодування саме моральної шкоди.

Адже це не просто два слова. І не просто система необхідних виплат і компенсацій.

Це ключове питання: чи здатна наша влада, наша держава взагалі визнавати свою неправоту — перед людиною, перед своїм громадянином? Нехай поки не свою, хоча б своїх попередників.

Чи влада завжди права? А держава поза моральною відповідальністю, поза мораллю?

За визначенням.

Росія — правонаступник СРСР.

Що означає це правонаступництво?

Місце в Раді безпеки ООН і право на закордонну власність? Чи все ж таки відповідальність?

А якщо держава не здатна визнати моральний борг перед своїми громадянами за жахливі політичні репресії — в минулому, чи може наша держава надалі нести відповідальність?

Ось з цією поправкою всього з трьох слів — про відшкодування моральної шкоди я й прийшов на засідання Комісії із соціальної політики Держдуми.

І це була вже не моя особиста ініціатива, й навіть не тільки «Яблука». Це ініціатива Московської думи, яку підтримали і «єдинороси», й комуністи.

Уряд за підписом заступника голови О. Жукова дав на законопроект негативну відповідь. Мотивування: такі виплати не закладено у федеральному бюджеті й відсутній сам механізм виплат.

Зауважу, що в першому варіанті поправок був розроблений нами механізм. Але ним знехтували. За підписом того ж О. Жукова.

Тому ми прибрали схему виплат. Схема — не головне. Нехай — вирішили ми — уряд сам визначить, яким буде обсяг і механізм таких виплат, одноразових чи регулярних.

Зміг же уряд Німеччини детально й ретельно розписати схему виплат усім жертвам нацизму.

А що стосується незапланованого збільшення витрат бюджету, то ті 13 трильйонів рублів на будівництво доріг, про які щойно заявив прем’єр-міністр В. Путін, теж не закладені в бюджеті. І це ніяк не завадить Держдумі затвердити ці витрати.

Звісно, бездоріжжя — біда Росії, але моральне бездоріжжя не менш небезпечне для нашого майбутнього.

Чи варто говорити, що при негативному висновку уряду Комісія із соціальної політики ДД під головуванням депутата Андрія Ісаєва не рекомендувала Держдумі не приймати цю поправку?

Чи варто переповідати всю довгу й плутану юридичну казуїстику, що намагалася обгрунтувати ці слова: не рекомендувати?

Навіщо? Адже якщо раптом буде дана інша рекомендація уряду, то і її підтримка буде тут-таки обгрунтована. Причому тими ж юристами.

До речі, в першій редакції закону, 1991 року, слова про моральну шкоду були. Але потім їх прибрали. І це, як написало в представленому висновку Правове управління Держдуми, «є концептуальною новацією згаданого Федерального закону».

Така в нас тепер концептуальна новація — знищення слів про моральний борг держави перед жертвами політичних репресій.

«Але тоді виникає й відповідальність перед репресованими громадянами не лише Росії, а й України, Грузії, Балтії. Ой, не до часу ця ваша ініціатива», — сказав депутат Держдуми на обговоренні.

Чомусь такі ініціативи в нас завжди не вчасно.

Держава, якщо вона при здоровому глузді й тверезій пам’яті, не може відмовлятися від моральної відповідальності перед своїми громадянами. Ні з яких міркувань.

«Хто хоче виступити?» — запитав пан Ісаєв. Ніхто не виступив.

Більшість проголосувала за відхилення поправки. Двоє утрималися.

Але це поки. Якщо не приймати таких поправок, то через деякий час усі будуть «за». За все.

Тих, хто утримався, а тим паче тих, хто проти, просто не буде.

Бо немає людини — немає проблеми. Так, якщо не помиляюся, казав глава тієї самої держави, яка розгорнула політичний терор проти мільйонів своїх громадян.

І не лише казав.

Держава в черговий раз відмовилася від визнання своїх моральних зобов’язань.

Правота держави — завжди й у всьому — залишилася аксіомою, що не потребує доказів. Що потребує тільки упокорювання.

Невипадково сьогодні незаконно репресовані взагалі є не федеральною, а регіональною категорією за соціальними виплатами. Ніби політичний терор і репресії проти своїх громадян розгорнула не влада, не держава, а окремо взята Рязанська губернія або Хабаровський край.

Що тут іще скажеш?

У Державній думі відбувається ювілейне, тисячне засідання.

У Москві реабілітованих і потерпілих від політичних репресій залишилося сьогодні всього 27 232 людини.

У Конституції РФ, на якій щойно клявся гарант, написано, що права потерпілих від злочинів і зловживань владою охороняються законом, причому кожний має право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади.