Що заважає українській владі перемагати?

Російські війська та її бойовики продовжують вбивати людей на Донбасі і руйнувати інфраструктуру регіону. Після короткого так званого перемир’я, а насправді перегрупування особового складу і доукомплектування військовою технікою, Кремль прогнозовано знову пішов у наступ. За словами речника АТО Андрія Лисенка, за добу з 15 на 16 лютого в зоні проведення антитерористичної операції загинули 5 військових, ще 25 дістали поранення. Це не кажучи про жертв серед мирного населення.

На фоні такого перемир’я «по-кремлівські» абсолютно відірваною від реальності виглядала вчорашня заява глави МЗС Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра про те, що «потрібно продовжити зусилля для (реалізації домовленостей) «Мінськ-2» і ввести в дію наступну фазу з відведенням важких озброєнь». Виходить, коли російська армія наступає, українські Збройні Сили ще і мають відвести свою техніку?... Відверто слабка заява представника країни, підпис глави якої стоїть під Мінськом-2.

Перед тим як, дати наказ — припинити вогонь 15 лютого, Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко зокрема заявив: «Скажу одне — отримавши удар по одній щоці, іншу ми підставляти не будемо». Але проблема в тому, що по одній щоці росіяни ударяють вже давно і зупинятися не планують. А як все-таки збирається діяти українська влада на очікувані дії Москви? Напередодні звучало і про воєнний стан, і про те, що Президент свідомо не говоритиме, що буде робити Україна у випадку, коли мирний процес буде зірвано... На цю тему говоримо з директором Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентином БАДРАКОМ:

— Певною мірою сьогоднішні дії Росії були прогнозованими — вони розраховували грати на слабкості європейських лідерів і за рахунок цього йти в наступ на Україну. Але тут варто підкреслити, що з боку української влади відбуваються певні позитивні речі. Перед переговорами в Мінську було прийнято держоборонзамовлення та налагоджено поставки, в тому числі, нової техніки. Так, ЗСУ та Нацгвардії були поставлені модернізовані бронемашини «Спартан» з ракетами типу «Стугна». Це свідчить, що певні тектонічні зсуви у сприйнятті вищим військово-політичним керівництвом відбуваються — з’являється розуміння, що без належної підготовки оборони будь-які досягнення в дипломатичній площині неможливі.

Але відбулась і низка негативних подій. Багатьох стурбувала інформація головного військового прокурора про масштаби дезертирства. Це означає, що влада не розробила і не впровадила мотиваційні чинники для військовослужбовців. Досі не обрано курс на професійну армію. Окрім матеріальної винагороди за підбиту техніку, не запроваджено жодних кроків щодо формування армійського ядра. Існує незадоволення вищим військовим керівництвом як з боку військовослужбовців, так і з боку частини суспільства. Незадоволення також викликає кадрова політика та повільне комплектування військових підрозділів — немає жодної повністю укомплектованої бригади, готової до ведення війни. Це все є суттєвим ризиком для влади та держави.

Безумовно, треба пришвидшувати перехід діяльності уряду на РНБО на роботу в умовах фактичної війни, щоб рішення приймалися швидше та жорсткіше. Я погоджуюсь із необхідністю посилити можливості командного складу щодо впливу і застосування певних заходів по відношенню до тих військових, які відмовляються коритися в зоні бойових дій, а також до тих, хто не виконує або повільно виконує держоборонзамовлення.

Звісно, є проблема України на міжнародній арені, пов’язана із певними розбіжностями між США та головними європейськими гравцями — Німеччиною і Францією. Останні під час переговорів у Мінську фактично спасували і підіграли Кремлю та відкрили Путіну коридор для подальших рухів. Тому нашому керівництву потрібно активно працювати в юридичній площині та готувати документацію щодо офіційного визнання Росії агресором та країною, яка підтримує тероризм, визнання «ЛНР-ДНР» терористичними. В Україні це відбувається дуже повільно і я не бачу чітких та синхронних зрушень владних кіл в цьому напрямку. По-друге, треба активізувати дипломатичну роботу, щоб міжнародні структури, суди посприяли покаранню Росії. Може йтися про конкретні речі, про які минулого тижня говорив старший віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас, — судовий розгляд щодо «Газпрому» та багатомільйонні компенсації в суді Гааги, які могли б бути стягнуті з РФ.

Що ж до американського «поля бою», то треба нагадати нашим партнерам, що російська сторона не виконує угоду. Нам потрібно стимулювати Вашингтон втрутитись в цю ситуацію, доводячи це нездібністю європейців її владнати. Треба продемонструвати, що українська сторона більше не сподівається на можливість «нормандського формату», який себе вичерпав. Сьогодні варто казати, що нам потрібна всебічна допомога Заходу — не тільки фінансова, а й військова і військово-технічна. Інерція від рішення до реальних речей є дуже сильною. І саме вона не дозволяє Україні реагувати швидко, в той час як Росія активізує свою діяльність. Я погоджуюсь із фахівцями, які висловились, що РФ буде поспішати пришвидшувати дії, бо вона сама не готова до довготривалого протистояння. В той же час, короткострокові дії можуть принести Кремлю успіх. Тому нам треба швидко використовувати ситуацію, у тому числі всіх тих конкретних політиків США, які висловлювались на підтримку України.

 — Якою має бути реакції України на посилення військових дій з боку Росії?

— Якщо Путін продовжуватиме війну 3-го покоління — наземні зіткнення, то навіть за умов дуже потужної артилерійської допомоги з боку Росії, стримування силами України можливе. Але якщо Путін вдасться до застосування більш серйозної зброї — літаків покоління «4+», «4++» та гелікоптерів покоління «4+», то українським військовим важко буде щось протиставити. Тим паче, ведення бойових дій в умовах ночі ще є проблемою для ЗСУ.

Американські фахівці, які відвідують Україну, дорікають нашій владі, що та просить у Вашингтона зброю, проте сама діє лінійно, повільно реагуючи на розвиток ситуації. Так, наприклад, можна було б у інших країн, в тому числі Сінгапуру, придбати тепловізори, налагодити спільне виробництво з європейською країною, наприклад, Францією. Це реально. Окрім цього, не розпочалась масова модернізація гелікоптерів, щоб Мі-24 могли воювати вночі, щоб могли отримати ті ракети, які розроблені в Києві. У нас є зброя, просто все дуже повільно відбувається. Якраз повільність рішень та їх впровадження дуже дратує західних союзників. Вони постійно цим докоряють: «Ви просите про допомогу, проте самі собі дуже повільно допомагаєте».

Можливо, українська влада працює в умовах постійного браку часу на ці сектори, але якщо вона готує дипломатичні заходи та комбінації, то не можна залишати поза увагою військовий чинник. Всі визнають, що суто військовим важелем цей конфлікт владнати неможливо, але ситуація виглядає так, що і без нього цю війну зупинити не можна. Тому потрібна комбінація заходів, пов’язаних і з дипломатією, і з новими санкціями, і з удосконаленням позиції української влади у військовій площині. Це і було одним із головних викликів у Мінську: європейські лідери довели, що Європа дуже важко йде на подальше застосування санкцій проти Росії, які сильно б’ють і по самих європейських країнах. Це треба розуміти і це має посилити ідеологію української влади у військовій сфері.

— На вашу думку, чи надасть США Україні зброю? Якою може бути реакція заходу на невиконання Мінських угод Росією?

— Після Мінська риторика Заходу щодо Путіна стала більш жорсткою. Але від риторики до рішень дуже велика відстань. Я передбачаю, що відбудеться посилення Європи у бік об’єднання зусиль, адже Путін своїми діями тільки підштовхує до цього. Розгерметизація ситуації відбудеться, коли США першими почнуть надавати нам зброю. Я думаю, що одного дня ми таки отримаємо летальну зброю — системи прямого ураження. Але побоююсь, що це може відбутися занадто пізно — коли країна вже буде виснажена. Тому потрібно обов’язково поєднати активізацію на дипломатичному фронті та демонстрацію, що влада дуже активно посилює сектор оборони.

Одним з ключових моментів залишається проблема захисту людей. Не можна спиратися лише на патріотизм та необхідність захищати країну. Треба зробити системні кроки для створення нової армії — щоб люди були захищені і припинилися великі втрати. Це виснажує психіку народу та слугує Путіну психологічною зброєю проти України. Подолати це можна саме посиленням захисту особового складу, щоб найвище керівництво продемонструвало, що воно цінує своїх солдатів. У нас було чимало випадків, які свідчать про неналежне ставлення до людських життів з боку військового керівництва.

— Кадрова політика, зокрема, що стосується військових, — одна із слабких ланок нинішньої влади. Чому, адже існує багато інститутів, радників Президента, професіонали часто ігноруються?

— На сьогодні влада і Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко призначає людей, яким він особисто довіряє. Щоб вирішити кадрові питання він має піти на ризиковані кроки. Чому б не призначити молодих офіцерів, які показали себе як активні та серйозні лідери. Потрібно посунути низку генералів та керівників вищої військової ланки саме на користь молодих офіцерів. Такі призначення не відбуваються, бо ці командири часто є дуже відвертими у критиці командування. На сьогодні є багато свідчень, що кадрова політика — це глибинна проблема, яка майже не рухається через особисті побоювання чи прихильності Порошенка. Але йому потрібно йти на ризик у кадрових рішеннях, бо проблема військового керівництва загострюватиметься.

 — Чого, на вашу думку, слід очікувати від Кремля найближчим часом? На яких напрямках, окрім Дебальцевському, можливі атаки?

— Безумовно, РФ намагатиметься відібрати Дебальцеве, про що відверто заявляють ватажки російсько-терористичних угруповань, які озвучують кремлівські плани. Я не виключаю намагань прорубати коридор до Криму або навіть до Придністров’я — такі плани у них ніхто не відміняв. Але це питання не буде миттєво реалізовуватися — тут є і проблема самих російських військ, де не все в повному порядку. Як свідчать джерела, морально-бойовий дух в армії РФ не той, щоб Путін міг розраховувати на реактивну лінійну атаку. Скоріше, варто очікувати виснажливих бойових дій, метою яких є нанесення якомога більшої шкоди та втрат як українській армії, так і серед мирних громадян.