Щоб керувати кризою, її спочатку треба побачити

У той же час варто звернути увагу ще на один аспект ситуації, а саме: вести змістовну розмову про кризу можна тільки в тому випадку, якщо у влади досить мужності побачити в нинішньому конфлікті контури загальнонаціональної політичної кризи.

1. Отже, щоб забезпечити керування кризою, необхідно, передусім, визнати наявність кризи. У нас поки проблеми з визнанням. Давайте наведемо ряд ознак кризи, передусім, політичної кризи:

— порушення звичайного режиму функціонування всіх державних інститутів в значенні надмірного використання їх ресурсів у якому-небудь одному напрямі;

— розпад звичних зв’язків між політичними силами, що знаходяться в ситуації рівноваги в некризовий період, розмежування політичної спільності з якого-небудь питання і протистояння, що доходить до крайніх форм;

— інформаційна війна між сторонами протистояння (новини містять надмірну кількість інформації на одну тему і носять явно ангажований під яку-небудь iз сторін конфлікту характер);

— погіршення загальної політичної ситуації, її непередбачуваність і висока динаміка зміни ситуації;

— нездатність сторін протистояння адекватно реагувати на виклики своїх опонентів, нездатність до адекватної оцінки ситуації;

— криза є системною, коли відбувається розпад системотворних елементів (у цьому випадку системи влади — в кризу втягнуті всі гілки влади, йдеться про зміну її найвищого рівня: не тільки найвищої особи, але й усіх керівників силових підрозділів);

— нарешті, криза відбувається найбільш гостро саме тоді, коли за всіма попередніми ознаками вона є, а її ще й відмовляються визнавати.

Таким чином, політична криза в країні в наяності. Це третя в історії незалежної України системна політична криза (перша, як ми пам’ятаємо, закінчилася достроковими президентськими виборами, друга — укладенням конституційної угоди між гілками влади).

Після визнання нинішньої ситуації системною кризою, з нею треба працювати системно. Керування кризою принципово відрізняється від керування звичайною штатною ситуацією. Керування системною політичною кризою відрізняється також і від керування простою політичною кризою (яку, до речі, за певних умов, дійсно можна не помічати і намагатися ліквідувати за рахунок додаткових ресурсів).

Йдеться про те, що в умовах системної кризи треба не просто визначити пріоритетні області життєдіяльності і відкинути все неживе, щоб забезпечити виживання системи, як діють в некризовій ситуації, а ще й швидко трансформувати всю систему влади в систему з новою конфігурацією, тобто, по суті, змінити політичний режим в країні.

2. Причини нинішньої політичної кризи більш глибокі, ніж кадрові претензії до влади чи боротьба деяких політичних сил за владу. Боротьба за владу — інструмент цілей, для яких влада тільки засіб.

Пан Почепцов пише, що причина нинішньої політичної кризи — боротьба різних колишніх і нинішніх представників влади за владу. На наш погляд, причина більш глибока: опір партійно-корпоративних груп спробам інших політичних сил змінити нинішній політичний режим в країні. Цей режим можна називати по-різному — олігархічний, тіньовий, монопольно-державний і т.д. Таким чином, причина системної політичної кризи — незадоволення досить впливових політичних сил наявним політичним режимом, а не владні амбіції деяких політиків.

Влада за певних умов готова визнати нинішнє протистояння кризою, але не готова визнати його системною кризою, оскільки наслідки реагування на системну кризу пов’язані з потенційною втратою впливу на владу деяких нечисленних партійно- корпоративних груп, чого вони допустити не хочуть. Вихід з кризи неможливий навіть у разі звичайної практики тіньових угод (домовленостей сторін внаслідок переговорів влади і опозиції).

Якщо ж внаслідок переговорів влади і опозиції буде досягнута сепаратна угода з умовою введення мораторію на обмін протидіями влади і опозиції або станеться зміна прем’єр-міністра з посиленням впливу партійно-корпоративних груп на уряд, то криза через деякий час розгориться з новою силою. Тільки ліквідація політичного режиму, вирішальну роль в якому грають нечисленні партійно-корпоративні групи, допуск на великі сегменти ринку нових гравців, ряд рішучих дій Антимонопольного комітету, можуть привести до зміни ситуації і ліквідації кризи.

3. Інформаційна війна в ситуації нинішньої політичної кризи є прямим наслідком такого стану справ, коли засоби масової інформації працюють всередині проектів політичного впливу, а не є самостійним бізнесом, орієнтованим на аудиторію, як головне джерело прибутку.

Поки в країні телебачення будуть фінансувати великі партійно-корпоративні групи (і держава, як одна з них), поки телебачення не перетворять в самостійний бізнес, орієнтований на телеаудиторію і тому зацікавлений в подачі всіх поглядів на події, а не тільки одного, поки телебачення не перестане розглядати населення як об’єкт інформаційних маніпуляцій, будь- яка політична криза буде перетворювати новинні інформаційні телепрограми в джерело стічних вод.

Мене, як глядача, не влаштовує ситуація, коли великі і впливові телеканали працюють в режимі «це все про нього»: на УТ-1 — про одного політика, на «Інтері» — про іншого, а на СТБ — все про опозицію. Зараз, щоб отримати об’єктивну інформацію, треба: 1) подивитися УТ- 1; 2) подивитися СТБ; 3) скласти все в одне ціле і провести складний аналіз з диверсифікації сильно забрудненого інформаційного поля кожної події.

Тому у нас відсутня не «чіткість інформації», і головний вихід полягає не в розвитку «підрозділів з інформаційної боротьби» (хоч це і треба само собою), а в тому, щоб створювати канали об’єктивної інформації, орієнтованої на телеглядача, було економічно вигідно. Сьогодні за постачання інформації на телебачення платять або держава, або партійно-корпоративні групи. Зробіть так, щоб за інформацію платили телеглядачі (рекламодавці) і телеканал жив тільки на ці гроші, і забудьте про цю проблему.

4. Держава не може бути джерелом розв’язання політичної кризи, суб’єктом економічних перетворень доти, поки монопольний вплив на всі його гілки влади має вузьке коло партійно-корпоративних груп. Примушення опозицією влади до переговорів є наслідком не того, що на владу впливають якісь партійно-корпоративні групи, а того факту, що коло, яке впливає на владу, виявилося закритим для проникнення в нього нових бізнес-груп. Як тільки це сталося, аутсайдери відразу заявили про свої претензії.

Тому боротьба за владу має своєю метою не просто одноразовий діалог влади з опозицією, а розширення такого діалогу на постійній основі і створення процедур легального лобіювання своїх інтересів бізнес-групами, які сьогодні є аутсайдерами політичного впливу. Необхідне, по-перше, розширення складу партій і бізнесменів, з якими влада хоч би радиться. По-друге, необхідне введення процедур широких суспільних консультацій влади з новими бізнес- групами.

Поки це не буде зроблено, держава не зможе приборкувати ситуацію кризи, оскільки криза весь час породжується за межами державних інститутів, впливати на які можуть одиниці. Якщо держава утворить навколо себе закрите коло впливових партійно-корпоративних груп, всі її навколишні інші партійно-корпоративні групи негайно стають джерелом кризи.

5. Проблема вузького кола партійно-корпоративних груп, якi впливають на державу, не «далека від народу», а безпосередньо його стосується. Сьогодні кожний бізнесмен мріє стати олігархом. А треба, щоб він мріяв про цивілізований вплив на владу. Народу потрібно легко і просто починати свій бізнес, мати можливість робити його легально, не потерпати від свавілля податківців і міліції, поменше тратити на хабарі (краще взагалі їх не давати, але будемо реалістами). І нарешті, народу потрібно, коли бізнес його найбільш успішних представників доростає до державних масштабів, через прості і зрозумілі процедури мати можливість лобіювати свої інтереси на державному рівні.

Ми всі зацікавлені в тому, що коли підростають нові бізнес-групи і хочуть чесно лобіювати свої інтереси на рівні влади, вони не повинні стикатися з монополією в цьому питанні, не повинні бути вимушені організовувати опозицію влади і влаштовувати революцію. Вони повинні мати можливість легально отримувати вплив на владу як в парламенті, так і на рівні виконавчої влади.

6. Нарешті, одна з головних причин політичної кризи, яку наполегливо не називають і не розглядають аналітики, — це нездатність судової влади бути владою. Пан Почепцов пише, що «моральний акцент виходить на передній план, оскільки юридичний план слабо здійснюваний», і він не бачить в цьому проблеми. На мій погляд, судова влада в нинішній ситуації пережила майже повну поразку як з погляду відсутності незалежності, так і з погляду повного непрофесіоналізму. Наведемо аргументи.

По-перше, якщо судова влада діє з погляду інтересів іншої гілки влади, вона сама владою не є (оскільки обслуговує їхнiй інтерес). Судова влада завжди повинна стояти на позиції інтересів громадян, а не влади, розглядати конфлікт їх інтересів з погляду справедливості на основі закону, а не шукати шляхи, як за допомогою закону можна обслужити інтереси інших гілок влади.

По-друге, звертання в Росію, Європу, ФБР і в інші судові структури з проханням незалежного розслідування — це ганьба для держави. Коли Президент країни запрошує ФБР, то за цим повинні, як мінімум йти дві речі: 1) проект судової реформи в країні; 2) загальна перепідготовка всього персоналу судової влади, яка, як виявилося, взагалі навчалася ще в радянський час, і що таке сучасна теорія права, не знає.

7. Перспектива виходу з кризи не може бути результатом тактичних міркувань, а тільки стратегічних. Кризу не можна розглядати з погляду гри, нехай навіть геополітичної. Таку відмінність інтересів у грі Георгій Почепцов називає «географічним неспівпаданням інтересів». Одна сторона протистояння вирішила натиснути «вулицею» і «Західною Україною». Інша сторона вирішила натиснути «силовими органами» і «Росією». Але у нашої країни є свої інтереси, і про них треба постійно собі нагадувати. Наші інтереси полягають у тому, щоб всі партійно-корпоративні групи домовилися, щоб розширилося коло партійно-корпоративних груп, якi легально впливають на владу. Наша зацікавленість полягає в тому, щоб вибудувати прозорі схеми у всіх секторах ринку і створити умови відвертості влади для публічного лобіювання, можливості входу на державний рівень нових бізнес-груп.

У нас сьогодні з аналізом зовнішнього геополітичного впливу на кризу існують серйозні проблеми. Цей вплив визнають під виглядом «роботи іноземних спецслужб». Але кризу в жодному разі не можна розглядати, як вияв змови чужих спецслужб. І не тому, що нам в цьому випадку дістається дуже принизлива роль, а тому, що ми свідомо позбавляємо себе суб’єктності. Як тільки ми визнаємо, що сама криза і дії під час неї були спланованими, підготовленими і організованими ззовні, ми відразу ж виявляємося неспроможними аналізувати і планувати власні дії. Позитивний розгляд сьогоднішньої політичної кризи як такої, що має виключно внутрішні причини, більш виграшний для влади і для опозиції, оскільки залишає їм психологічну можливість розглядати себе як суб’єктів.

Тому треба розглядати внутрішні причини кризи, внутрішні ресурси її подолання і шукати потенційних лідерів для такої роботи.