Щоб «притиснути» корупцію, у землі має бути ціна,

— У Криму земельні питання з початку перебудови вирішувалися за так званим телефонним правом. А сьогодні там працюють в основному гроші і корупційні механізми. Ціна землі на Південному березі доходить до 10—15 тисяч доларів за сотку (приблизно половина вартості аналогічної ділянки на Лазурному березі у Франції). Але на основі статистичного аналізу діяльності місцевої і республіканської влади можна стверджувати, що до кишені держави, тобто до бюджету, при цьому потрапляє не більше нiж 5% реальної ринкової вартості цієї землі. Так продавалися землі в Алушті, Алупці, Симеїзі та інших містах Криму. Про це і без прокурорських перевірок усі знали...

— Тепер ситуація зміниться?

— На мій погляд, арешти, що відбулися, ще не можуть свідчити про бажання вищої влади півострова навести тут порядок. Як мені здається, тут інша гра: внизу сваволять, не узгодивши «параметри дій» з керівництвом, і саме це викликає його реакцію. Інакше правоохоронці помітили б й інші кричущі факти, скажімо, забудови у Нікітському ботанічному саду. Але там рішення приймалися, мабуть, на більш високому рівні. Тому ніхто нікого не перевіряє, за руку не хапає, і процес триває, як і раніше. Ще як приклад можна навести санаторій «Форос», який Крим (руками колишнього глави Верховної Ради Грача) років зо три тому передав Державному управлінню справами. Недавно (чи то наприкінці минулого, чи то на початку цього року) частину цього санаторію було якимось чином (факт той, що абсолютно не прозоро, як мовиться, «втемну») чи то продано, чи то передано у спільну діяльність одній київській структурі. Який подаруночок?! Але настрій новим власникам псувала одна обставина: на одній із скель тут 60 років тому було поховано героя-прикордонника, що захищав перевал на шляху до Севастополя. І ось у середині липня невідомі люди під покровом ночі розкрили могилу, склали рештки героя у поліетиленовий мішок і перепоховали за межами цих «володінь», склавши при цьому акт про вiдповiднi урочистостi. І лише у серпні, тобто заднім числом, було видано розпорядження Кабміну про перепоховання.

— А я ось знаю інший приклад, коли місцевий житель, з усіма необхідними документами на руках, не міг отримати у власність буквально клаптик землі, на якому мало не сто років стоїть його будинок. Чим це пояснити?

— Це стандартна ситуація. Як правило, місцеві жителі не можуть нічого отримати, тому що їхнi ділянки і будинки вже давно заплановано до продажу. Є такі приклади в Алупці, Симеїзі, коли влада разом з новими покупцями просто вичавлює людей із землі. Роблять так, що будинок стоїть посеред проданої, огородженої території, що охороняється, і людина має виписувати перепустку, щоб потрапити до себе додому. До неї не тільки гості, але і швидка допомога не може потрапити... Таких прикладів можна знайти десятки, просто пройшовши вулицями Алупки. Так що у місцевих жителів практично немає шансів. Безкоштовно сьогодні землю у південнобережної влади отримати неможливо. Хіба що два квадратнi метри на кладовищі. Так що я повністю розділяю обурення вашого читача.

— Що робити?

— Усі країни, що мають унікальні природні ресурси, аналогічні кримським, рано чи пізно приходили до ідеї функціонального зонування територій. Вони мають розподілятися на зони житлової забудови, курортно-рекреаційні, заповідні, а також зони, де розвивається туристичний бізнес. Є також і зони, розташовані поза межами міст. Їх особливість у тому, що там обмежується будівництво. Якщо, наприклад, ділянка менше нiж 25 соток, то на ній взагалі не можна будувати — можна лише вирощувати квіти. За цією межею будувати можна, однак з обмеженнями. На такій невеликій ділянці не можна побудувати будинок площею понад тисячу квадратних метрів — так говорить закон. А є місця, де не можна забудовувати навіть і ділянки менші вiд п’яти гектарів. Парк — будь ласка! Таким чином зберігається природний ландшафт і створюються природні оази.

У нас традиційно інший і явно помилковий підхід. Всі пам’ятають, що за радянських часів забудовнику виділялося шість соток, а у Криму навіть і чотири. При цьому чиновники, що мали можливість тими чи іншими шляхами обійти цю норму, а потім притягувалися до відповідальності, запевняли: так у мене всього чотири сотки... Таким чином громадянам втлумачувалася думка: мало — це добре. Насправді якраз навпаки. Якби у союзні часи людям виділяли не чотири, а, скажімо, 24 сотки, то зараз житлова проблема у країні не була б такою серйозною. На цих ділянках вже були б нормальні, придатні для житла будинки. А те, що ми маємо тепер, — практично курені на городиках, де жити неможливо, а знести — собі дорожче.

Багато санаторіїв у Криму сьогодні розбито на дачні ділянки і вже просто припинили існування як платники податків і роботодавці, що створюють робочі місця для місцевого населення. Ці «дачі» сьогодні обнесено триметровими огорожами, за якими і моря не видно. А місцеві жителі, чиї будинки розмiщенi, як правило, вище нижньої ялтинської дороги, просто відрізані від моря. Люди не тільки втратили роботу, але і доходи від мешкання так званих «дикунів», яким тепер до моря потрібно добиратися на маршрутках. У результаті місцеве населення на грані вибуху... Окремі вияви невдоволення вiдбуваються майже кожного дня, і не дай Боже, щоб вони збiглися у часі.

— Як кримська влада реагує на всі ці речі?

— Сьогодні ми є свідками кампанії, нібито спрямованої проти земельного свавілля. Але можна передбачити, що у тих, кого сьогодні намагаються притягнути до відповідальності, незабаром знайдуться покровителі (саме ті, кому й оформлялися земельні ділянки), і все заспокоїться. Проблема посилюється ще і тим, що у Криму до всього цього додаються міжнаціональні відносини. 12% населення складають кримські татари, які перебувають, у значенні соціальних благ, в істотно гіршому стані, ніж середній кримчанин. І коли вони бачать, що хтось отримує по два, три, а то і більше гектарів, дізнаються про будівництво нових вілл ледве чи не кожного дня, то у них з’являється думка: а чому нам не можна? Це проста людська логіка. І вони йдуть на акції непокори і навіть самозахоплення землі. Але якщо можна їм, то чому не можна іншим 88% кримчан? І чим закінчиться, якщо і вони почнуть керуватися подібною логікою?

Тому я бачу вихід єдино у тому, щоб отямилися ті, хто сьогодні ділить кримську землю. Все має відбутися публічно і згідно з законом. Однак до сьогоднішнього дня у Криму не було проведено жодного земельного аукціону. Хоча перше положення про них уряд затвердив ще років вісім тому. У чому справа? У нас не хочуть створювати прецеденти для ринкового ціноутворення, не хочуть мати реальну вартість землі. Адже у цьому випадку всі ті, хто сьогодні продає землю за хабарі, опиняться в ускладненій ситуації.

Багато зробили для недопущення утворення прозорого ринку землі деякі кримські політики. Ще у 1994 році у Криму, вперше в Україні, було прийнято програму створення єдиного цифрового територіального кадастру. У той час мало хто взагалі розумів, що це таке, а у побуті це слово сприймалося як щось нецензурне. Насправді це дійовий інструмент управління землею. Введення земельно- реєстраційної системи і системи реєстрації прав власності на основі кадастру означає автоматичну «засвiтку» господарів усіх тих земельних ділянок, що були «прихватизовані» за останні роки на ПБК. Крім того, проблеми землекористування виникають також через недосконалість методів виміру землі, що використовувалися минулими роками, коли сама земля до того ж не мала взагалі нiякої вартості й точні її кордони (все одно все державне) нікого не цікавили. А зараз кожен квадратний метр — це чималенька сума. І я можу передбачити, що у найближчі кілька років адвокати, які займаються земельними питаннями, у зв’язку з кількістю потенційних конфліктів будуть забезпечені не тільки хлібом з маслом, але й ікрою.

Такий кадастр має бути створено не тільки у Криму і у Києві, де земля найдорожча, а по всій країні. Але сьогодні активно працює чорний земельний ринок, і багато кому не вигідно, щоб з’явився такий інструмент обліку, як кадастр. Проблема дуже нагадує ситуацію з приватизацією. Чи ж важко провести інвентаризацію власності і залишки пред’явити народу і гласно приватизувати? А так щось весь час дістається із засіків — інформація непрозора. Так само і з землею. Ми бачили ці проблеми, коли був пік розпаювання у сільській зоні. Було безліч зловживань. І те, що за задумом було основним інструментом земельної реформи, перетворилося на знаряддя для створення соціальної напруженості, оскільки дуже багато селян було просто обдурено. А ще, зокрема у Криму, були факти, коли хтось отримував доступ до інформації про надра під тією чи іншою ділянкою. Тим самим вартість придбаних такими людьми (за ціною як для городів) ділянок різко зростала. Але цього б не трапилося, якби діяв єдиний кадастр.

І, повертаючись до ролі політиків, я хочу нагадати, що у Криму при уряді було створено дирекцію iз створення єдиного кадастру, якій вдалося сконцентрувати достатні кошти і закласти матеріальну базу цієї справи. Але колишній кримський спікер шість разів намагався і таки провів через парламент рішення про ліквідацію цього держоргану. Весь комплекс будівель системи єдиного кадастру (технічний центр з оптико-волоконними лініями зв’язку і комп’ютерним обладнанням) передали для розміщення УБОЗу. Організованої злочинності, як ми бачимо з недавніх прокурорських перевірок, менше не стало, але кадастр у Криму на цьому закінчився. І лише після вказівки Президента місцева влада знову про нього заговорила. Але, будемо об’єктивними, у ході нинішньої кампанії з наведення порядку, створити його неможливо...

— Ситуація здається вам безвихідною?

— Аж ніяк. Треба примусити Крим провести перший земельний аукціон, а потім повторити їх у всіх наших містах. З’являться публічні індикатори вартості землі. І тоді чиновникам вже не можна буде продавати її за безцінь, кладучи при цьому величезні суми до своїх, а не до державних кишень. Можливості безбожно красти обмежаться, а бюджет наповнюватиметься. А ще треба провести інвентаризацію земель, причому насамперед там, де вони найдорожчі, тобто у нас — це велика Ялта. І по кожній з виявлених проблем влада має ухвалити публічне рішення. Якщо ми цим не займемося, вакханалія з землею продовжуватиметься.