Сім років після російського вторгнення

Минуло вже сім років від початку російсько-грузинської війни, від початку відкритої військової агресії держави — постійного члена Ради Безпеки ООН проти сусідньої незалежної держави.

Але насправді російська агресія проти Грузії почалася ще в 1990-х, коли, у відповідь на прагнення Грузії до незалежності, побудови демократичної, вільної держави і повернення в європейську сім’ю, Росією були інспіровані військові конфлікти в Абхазії і Цхінвальському регіоні/Південній Осетії, що завершилися загибеллю тисяч людей, масовим етнічним чищенням і переміщенням тисяч етнічних грузинів та інших національностей із цих регіонів.

Після завершення військових дій Росія, формально ставши миротворцем і зобов’язавшись сприяти розв’язанню конфліктів, продовжила практично відкрито надавати військову й економічну допомогу сепаратистській владі Абхазії і Цхінвальського регіону/Південної Осетії. Водночас не припинявся політичний і економічний тиск (зокрема «енергошантаж», включаючи вибухи газопроводів і лінії електропередач) на Грузію, метою якого була зміна зовнішньополітичного вектора, спрямованого на європейську і євроатлантичну інтеграцію і повернення на орбіту Росії.

ПРО СПРАВУ «ГРУЗІЯ ПРОТИ РОСІЇ»

Тиск досяг апогею 2006 року, коли Росія ввела торгівельне ембарго на експорт грузинської продукції і почала масову незаконну депортацію громадян Грузії з Росії. У зв’язку з цим Європейський суд із прав людини, розглянувши справу «Грузія проти Росії», ухвалив рішення, в якому підтверджені чисельні факти порушення прав людини. Зокрема суд встановив, що з порушенням Європейської конвенції з прав людини з Росії було видворено 4634 громадина Грузії, незаконно затримано  і видворено 2380, з них троє загинули в ув’язненні. Суд зобов’язав Росію виплатити компенсацію за вказані порушення 70,3 млн євро для відшкодування морального збитку постраждалим.

Не досягнувши своєї мети політико-економічними інструментами, Росія підсилила агресивну військову політику, яка досягла кульмінації на початку серпня 2008 року, коли було здійснено добре підготовлену військову агресію проти Грузії. Москва виправдовувала вторгнення, здійснене з грубим нехтуванням норм міжнародного права, абсурдним аргументом захисту своїх т.з. громадян, заздалегідь незаконно роздавши російські паспорти жителям Абхазії і Цхінвальського регіону/Південної Осетії.

12 серпня 2008 року за посередництва Президента Франції Ніколя Саркозі, який діяв від імені Євросоюзу, було досягнуто домовленостей про припинення вогню між Росією і Грузією, що зупинило подальше вторгнення Російської Федерації. Угода передбачала відмову від застосування сили, припинення військових дії, вільний доступ до гуманітарної допомоги, повернення збройних сил Грузії на місця постійної дислокації, виведення збройних сил Росії на позиції, передуючі початку бойових дії і початку міжнародних перемовин щодо умов безпеки і стабільності в Абхазії і Південній Осетії.

Унаслідок п’ятиденної війни 20% територій Грузії було окуповано, спалено десятки грузинських сіл в Цхінвальськомурегіоні, в результаті масового етнічного чищення грузинського населення майже 140 тис. етнічних грузинів вигнані зі своїх осель і поповнили лави біженців і внутрішньо переміщених осіб.

АГРЕСІЯ РОСІЇ — ВІДПОВІДЬ НА ЄВРОПЕЙСЬКІ І ЄВРОАТЛАНТИЧНІ ПРАГНЕННЯ ГРУЗІЇ

Російська Федерація 26 серпня 2008 рокуз кричущим порушенням угоди про припинення вогню, яку підписав Президент Росії всього за два тижні до цього, й інших міжнародних домовленостей визнала незалежність двох регіонів Грузії. Таким чином Росії вдалося встановити повний контроль над Абхазією і Цхінвальським регіоном і «легітимувати» нелегальну військову присутність. Переважна частина міжнародного співтовариства не визнає так звану незалежність окупованих регіонів Грузії (Росію підтримали тільки Венесуела, Нікарагуа і Науру) і виступає за гідне  і безпечне повернення біженців і внутрішньо переміщених осіб на місця постійного проживання.

Ще раз слід підкреслити, що масштабна військова агресія Росії проти Грузії була прямою відповіддю на європейські і євроатлантичні прагнення Грузії, особливо після Саміту НАТО в Бухаресті. Пізніше, 2011 року, Президент Росії Дмитро Медведєв зробив заяву, що російська військова агресія проти Грузії була спрямована на протидію амбіціям Грузії щодо вступу в НАТО і проти суверенного вибору інтегруватися в євроатлантичне співтовариство.

У звіті незалежної міжнародної місії щодо встановлення фактів серпневої війни (так званий звіт Гайді Тальявіні) заявлено, що російська військова операція 2008 року була добре спланована і російські регулярні військові частини і найманці незаконно увійшли до Грузії до 8 серпня, поки тривав обстріл грузинських сіл до початку військових дії. Більше того, звіт підтверджує, що чищення «етнічних грузинів, практикувалося і під час і після конфлікту в серпні 2008 року». В цілому звіт підтверджує, що події, які мали місце в ніч з 7 на 8 серпня, були частиною великого конфлікту і точкою кульмінації довгого періоду зростаючої напруженості, провокації і інцидентів з насильством.

У жовтні 2008-го, відповідно до Угоди про припинення вогню від 12 серпня, були введені Женевські міжнародні дискусії з безпеки, стабілізації і повернення внутрішньо переміщених осіб і біженців під співголовуванням ЄС, ООН і ОБСЄ і за участю представників США. На сьогодні проведено 32 раунди дискусій, на жаль, без будь-якого відчутного результату.

«РФ ПРОДОВЖУЄ ІГНОРУВАТИ СВОЇ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ...»

Сьогодні, у сьому річницю російсько-грузинської війни, Російська Федерація продовжує ігнорувати свої зобов’язання, узяті Угодою про припинення вогню від 12 серпня 2008 року. Замість того, щоб вивести свої війська на довоєнні позиції, РФ підсилила свої військові бази, які нелегально розміщені на окупованих територіях Грузії, збільшивши число військового персоналу і розвернувши там важке наступальне озброєння, зокрема ракетні системи С-300, «Смерч» і «Точка У». Враховуючи дальність дії цих озброєнь, їхнє розгортання несе загрозу не лише Грузії, але і всьому регіону.

Ситуація, що склалася на окупованих територіях, викликає особливу заклопотаність, враховуючи, що жоден із міжнародних механізмів моніторингу там не працює з тих пір, як 2009 року Росія наклала вето на мандати ООН і Місії спостерігачів ОБСЄ. У розгорнутої в Грузії одразу ж після серпневої війни Моніторингової Місії ЄС до цього часу немає доступу на територію окупованих Абхазії і Цхінвальського регіону, як це передбачено її мандатом, туди не допускаються і представники міжнародних гуманітарних організацій. На цьому тлі Грузія високо цінує зусилля Моніторингової Місії ЄС, яка, незважаючи на неможливість повного виконання мандата, є єдиним міжнародним інструментом забезпечення безпеки.

Складною залишається і гуманітарна ситуація на окупованих територіях. Російські окупаційні сили 2011 року почали установку колючого дроту й інших штучних загород уздовж лінії окупації в Абхазії і Цхінвальському регіоні, а 2013 року цей процес був відновлений з новою силою. Зараз загальна довжина загород перевищує 60 км і процес продовжується. Встановлення штучних загород на лінії окупації значно вплинуло на повсякденне життя місцевого населення. Люди, які живуть в окупованих регіонах і на прилеглих територіях, позбавлені мінімальних гарантій безпеки, фундаментальних прав і свобод, включаючи свободу пересування, родинне життя, право на освіту рідною мовою та інші громадянські й економічні права. Такі незаконні дії заблокували доступ місцевого населення до їхніх сільськогосподарських земель, питних і іригаційних систем водопостачання. Жителі не можуть потрапити на місцеві кладовища й отримати невідкладну медичну допомогу. На деяких ділянках паркан із колючого дроту вторгається на територію, контрольовану центральним урядом Грузії. При цьому оселі й сільськогосподарські угіддя місцевого населення залишаються по той бік колючого дроту. Одним із головних викликів для місцевого населення залишається затримання при пересіченні окупаційної лінії — тільки 2014 року більше трьох тисяч осіб було затримано в Абхазії і Цхінвальському регіоні.

ПРО ТАК ЗВАНИЙ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УЗДОВЖ ЛІНІЇ ОКУПАЦІЇ

Паралельно із загородами російські окупаційні сили почали встановлення інформаційних знаків про проходження так званого «державного кордону» уздовж лінії окупації. Останні знаки були встановлені в Горійському районі, в селі Цітелубані, в окупованому районі Ахалгорі в селі Орчосані і розширили так звану «прикордонну зону» на 50-150 метрів углиб території, контрольованої Урядом Грузії.

Подібними незаконними діями, російські окупаційні війська узяли під контроль значний відрізок стратегічного нафтопроводу «Баку — Супса» (близько 1600 метрів уздовж села Орчосані). Що стосується села Цітелубані, то воно міститься близько до іншої частини нафтопроводу «Баку — Супса» (на відстані 50 м.). Нафтопровід «Баку — Супса» — Western Route Export Pipeline керується компанією British Petroleum і переправляє нафту з Азербайджану в Грузинський чорноморський термінал «Супса», володіючи здатністю транспортування до 100 тис. барелів нафти на день.  Інформаційний знак в селі Орчосані перебуває в безпосередній близькості (450 м) від головної автомагістралі, що сполучає схід і захід Грузії. Територія, яка потрапила під нову лінію окупації, охоплює приблизно 60 га. Унаслідок вказаного 143 родини залишилися без доступу до своїх сільськогосподарських угідь і врожаю.

Важливо зазначити, що в межах візиту до Грузії 20-21 липня поточного року окупаційну лінію відвідав Президент Європейської Ради Дональд Туск, продемонструвавши підтримку Грузії і назвавши дії Росії небезпечною провокацією.

Росія продовжує здійснювати й інші кроки у напрямі повзучої анексії окупованих регіонів Грузії, зокрема шляхом підписання т.з. «Угоди про союзництво і стратегічне партнерство» з окупаційними режимом у Сухумі (24 грудня 2014 р.) і т.з. «Угоди про союзництво й інтеграцію» з окупаційним режимом Цхінвалі (18 березня 2015 р.). Обидва документи спрямовані проти суверенітету і територіальної цілісності Грузії і є фактичною анексією Абхазії і Цхінвальського регіону, передбачаючи їхню повну інтеграцію в економічні, адміністративні й соціальні структури і — найголовніше — у військовий простір Росії.

«ПОЛІТИКА ГРУЗІЇ З ДЕЕСКАЛАЦІЇ ЗІТКНУЛАСЯ З ЧЕРГОВОЮ ХВИЛЕЮ ПРОВОКАЦІЙ З БОКУ РОСІЇ»

Подібні дії Росія здійснює на тлі кроків уряду Грузії до деескалації і поетапної нормалізації стосунків з Російською Федерацією.

Зокрема: Грузія в однобічному порядку узяла на себе зобов’язання незастосування сили; дала згоду на вступ РФ в СОТ; в однобічному порядку скасувала візовий режим для громадян Росії; прем’єр-міністр Грузії призначив Спеціального представника з питань стосунків із РФ посла Зураба Абашидзе, чим ще раз підтвердив політичну волю покращувати економічні, культурні й гуманітарні зв’язки з Росією, що дало певні результати в розвитку торговельних, економічних і культурних зв’язків, грузинські продукти (вино, мінеральні води і сільськогосподарські продукти) повернулися на російський ринок, відновились прямі рейси між грузинськими і російськими містами, активізувалися контакти між людьми; збірна Грузії взяла участь у зимовій Олімпіаді 2014 року в Сочі, а уряд Грузії виразив готовність співпрацювати з відповідними російськими структурами щодо питань, пов’язаних із забезпеченням безпеки проведення міжнародного спортивного заходу.

Проте попри певне просування в економічних і культурних стосунках в політичному плані політика Грузії з деескалації стикнулася з черговою хвилею провокацій з боку Росії, вираженою у встановленні колючого дроту і так званих «прикордонних знаків», у підписанні т.з. угод, які спрямовані на остаточне приєднання окупованих регіонів Грузії.

На сьогодні Женевські консультації залишаються єдиним форматом для розв’язання гуманітарних питань і питань безпеки між Грузією і Росією. На жаль, РФ не йде на діалог з ключових питань порядку денного перемовин — відмовляється брати на себе зобов’язання з незастосування сили у відповідь на аналогічні зобов’язання, узяті Грузією, перешкоджає перемовинам про створення міжнародного механізму безпеки на окупованих територіях і продовжує політизувати суто гуманітарні питання, передовсім повернення тимчасово переміщених осіб і біженців.

Незважаючи на ці складні виклики, Грузія успішно продовжує будувати демократичну, вільну, європейську державу й інтегруватися в європейські і євроатлантичні структури, підтвердженням чого є підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом.