Східноєвропейський лабіринт: вихід доведеться шукати самим
З 23 по 26 червня у невеликому німецькому містечку Штраусберг під Берліном, на базі Академії інформації і комунікації збройних сил ФРН, проходила міжнародна конференція «ЗМІ і силові структури: співпраця у стримуванні корупції». У роботі цієї конференції, організованої Європейським центром досліджень проблем безпеки ім. Джорджа Маршалла, крім експертів з Німеччини, Великої Британії і США, взяли участь представники силових міністерств і служб, а також журналісти з 12 країн Південно-Східної і Східної Європи. Такий підбір учасників, як прозвучало на відкритті конференції, був далеко не випадковим — більшість постсоціалістичних держав цього регіону сьогодні заявляють про своє прагнення інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури. Однак на шляху у них залишається чимало перешкод, без подолання яких перспективи цієї інтеграції виглядають вельми туманно.
Ще на початку 90-х років Центр Дж. Маршалла, за словами його представника, полковника бундесверу ФРН Ф.-К. Лаутерера, займаючись дослідженням локальних конфліктів, що охопили Балкани і країни СНД, звернув увагу на проблему організованої злочинності у цих регіонах, яка, «як ракова пухлина» заважала економічним і соціальним перетворенням. Вивчення оргзлочинності, сказав він далі, у свою чергу привело до висновку про необхідність серйозної уваги до виявів тероризму і, особливо, корупції, що вразила державні структури постсоціалістичних країн. Цій останній темі вже було присвячено конференцію під егідою Центру Дж. Маршалла у Софії. Однак, за висновками експертів, для боротьби з корупцією необхідна активізація зусиль не тільки державних і силових органів, але й усього потенціалу громадянського суспільства. Посередником між ними повинні стати засоби масової інформації, здатні мобілізувати проти корупції громадську думку. Пошук формули такої співпраці полковник Ф.-К. Лаутерер порівняв з пошуком виходу з лабіринту, водночас запропонувавши його зображення як логотип самої конференції у Штраусберзі.
Варто відзначити, що незважаючи на відсутність порівняльного аналізу причин і рівня корупції у різних країнах Південно-Східної Європи, більшість учасників конференції визнавали наявність проблеми «зловживання владою у корисливих цілях» як такої. Більше того, ніхто не заперечував і проти оцінок становища, що прозвучали у доповіді першого секретаря посольства Угорщини в Румунії Яноша Барабаша, який заявив, що корупція у східноєвропейських країнах уже давно перетворилася «з внутрішньонаціональної на міжнародну проблему». Наводилися на конференції і конкретні приклади негативного впливу корупції на розвиток окремих країн. Так, болгарський журналіст Красимір Добрєв повідомив, що, за результатами опитування громадської думки, у його країні проблема корупції за своєю значущістю поступається лише проблемам бідності, низької оплати праці і безробіття. З другого боку, корупція, на наявність якої у Болгарії вказують представники європейського співтовариства, здатна, на думку К. Добрєва, «стати серйозною перешкодою на шляху вступу до НАТО та ЄС». Але, головне, вона є «серйозним фактором ризику, який обмежує іноземні інвестиції в економіку країни і, тим самим, підриває національний потенціал». Аналогічні оцінки загрози корупції для їхніх країн висловлювали під час обговорення і представники Румунії, Албанії і Словаччини.
Окремою проблемою багато учасників конференції називали корупцію у рядах силових структур. Як повідомив у згаданій доповіді з посиланням на офіційне повідомлення болгарський журналіст К. Добрєв, у цій країні «у кожній банді бере участь хоч би один поліцейський». В інших виступах на конференції висловлювалося занепокоєння низьким «не вище 40 відсотків» рівнем довіри до силових органів у країнах Південно-Східної Європи, де найменш корумпованою організацією пересічні громадяни вважають лише армію. Проте, як відзначалося на конференції, навіть в Угорщині, країні, що встигла вступити до НАТО, фіксуються випадки корупції в армії, а преса пише про приховання військовими фактів дезертирства.
Цікавим у зв’язку з цим став виступ представника спецслужби розслідувань міністерства оборони ФРН Норберта А. Бауера, який розповів про історії боротьби з корупцією у західнонімецьких збройних силах. За його словами, вельми неблагополучна ситуація в оборонному відомстві ФРН складалася у 50-ті роки, коли бундесвер створювався як армія, а значні військові замовлення розміщувалися у промисловості. Усе це створювало живильне середовище для корупції, і справа дійшла до того, що підрозділ міністерства, який займався постачанням нової армії, почали «за очі» називати Федеральним відомством з питань оборонної техніки і хабарництва. Виправити ситуацію і відновити репутацію військових у громадській думці, сказав Н.Бауер, значною мірою вдалося тому, що служби, які боролися з корупцією, не боялися співпрацювати з пресою.
Про позитивні приклади співпраці силових структур зі ЗМІ під час антикорупційних розслідувань говорили також аналітик міністерства оборони США Крістофер А. Корпора і представник Інституту суспільних наук бундесверу ФРН Свен Гарайс, які вивчали боротьбу з корупцією у конфліктних регіонах Боснії, Косово і Македонії, де діють миротворчі підрозділи ООН. Учасники конференції погоджувалися з висновком, що корупція, як правило, розвивається й існує «у тіні», а оприлюднення у ЗМІ результатів розслідувань сприяє боротьбі зі зловживаннями й оздоровленню суспільного клімату.
Тим часом налагодити співпрацю між силовими структурами і пресою досить непросто. Їхні відносини, причому у зовсім різних країнах, експерти, які виступали на конференції, порівнювали з поведінкою суперників і навіть «двох павуків у банці». Спеціаліст з питань професійної етики військових з Академії військово-морських сил США д-р Альберт Пірс, формулюючи проблему відносин ЗМІ і представників силових структур, зазначав, що йдеться «не тільки про різні професії, але й про різні культури». Якщо «силовики», за його словами, це «форма, ієрархія, закритість і консерватизм», то преса — повна тому протилежність. Журналіст працює в умовах ринку, з підозрою дивиться на закриті організації, а його головна справа — дізнатися й оприлюднити невідомі факти і думки. Не випадково представники двох професій, що займаються, по суті, одним і тим же — розслідуванням, дивляться один на одного з підозрою і між ними трапляються часті, часом судові, конфлікти. Про останніх на конференції йшлося особливо. Як з’ясувалося, практично в усіх країнах Південно-Східної і Східної Європи в останні роки спостерігалася одна і та ж тенденція — прагнення силових структур захистити свою діяльність законами, що посилюють режим закритості і секретності, і в той же час широкою практикою переслідування журналістів за наклеп. Занепокоєність цією обставиною, крім самих представників преси, висловлював у своїй доповіді член Союзу адвокатів США Річард Ню Вінфільд. Утім, американський журналіст Лаура Келлі досить категорично закликала своїх колег зі східноєвропейських країн до своєрідного самопокаяння — визнання окремих фактів непрофесіоналізму і навіть корупції в журналістських рядах.
«Наведення мостів» на конференції у Штраусберзі між представниками силових структур і ЗМІ виразилася у розробці зведення рекомендацій щодо посилення співпраці в інтересах боротьби з корупцією. Серед них — підвищення правової культури, розширення ділових і особистих контактів, розробка своєрідних кодексів поведінки силовиків і журналістів, а також взаємна рекомендація один одному «повідомляти або правдиву інформацію, або нічого...» Усе це, на думку організаторів конференції, у кінцевому результаті повинно сприяти встановленню партнерських відносин між ЗМІ і силовиками — двома впливовими силами у боротьбі з корупцією.
Чи то жартома, чи то всерйоз східноєвропейські учасники конференції запропонували своїм західним партнерам з метою боротьби з корупцією прийняти... новий «План Маршалла», здатний поліпшити соціально-економічну ситуацію на Сході Європи загалом, а отже, зменшити рівень злочинності і зловживання владою. За словами деяких з них, «лікування хвороби вимагає не окремих заходів, а комплексного підходу». Втім, про масштабні проекти, якщо не враховувати окремих програм, спрямованих на сприяння у боротьбі з корупцією, говорити поки не доводиться. Вихід з лабіринту, про який говорилося на конференції у Штраусберзі, східноєвропейцям, судячи з усього, треба шукати самим.
