Смерть за власним бажанням

Не обійшла хвиля обговорення проблеми легалізації евтаназії й Україну, викликавши при цьому також дуже суперечливі думки. «День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати можливе впровадження практики евтаназії у нашій країні з погляду раціональних, етичних і соціальних аспектів проблеми.

Михайло САЛЮТА , завідуючий кафедрою соціальної медицини Медичного інституту Асоціації народної медицини:

— На мій погляд, громадськість не готова до легалізації евтаназії. Ми, швидше за все, не зможемо впоратися з проблемою використання евтаназії з корисливою, навіть, можна сказати, злою метою. Під нею, можливо, легко буде приховати негарні речі. Тому спочатку необхідно навести порядок в охороні здоров’я загалом. Лікар повинен дотримуватися клятви Гіппократа до кінця. Але якщо підійти до цієї проблеми філософськи, то можна розцінювати евтаназію як форму допомоги людині, коли вона зазнає фізичних мук. У медицині є таке поняття, як «вказівка на руйнування», яку нібито отримує від нервової системи організм, що вмирає. І запобігти цьому руйнуванню лікарі вже не в змозi: тоді, коли вони рятують одну систему, інша руйнується і т. д. Узагалі, людське суспільство, по суті, — закрита система, і в умовах стрімкого збільшення кількості людей на Землі, людство, рано чи пізно, буде змушене вжити заходів для регулювання процесу. Але це питання для обговорення у наукових колах, а не серед широкої громадськості.

Юрій ПАВЛЕНКО , доктор філософських наук:

— Існує релігійний та сикулярний підходи до евтаназії. З погляду більшості релігій, хоч є й винятки, самогубство людини за будь-яких умов — гріх, оскільки їй дав життя Бог, і тільки Бог може вирішувати, коли людині померти. А з сикулярної традиції бачимо, що людина сама творець своєї долі і має право самостійно визначати, коли їй піти із життя. У Стародавньому Римі, наприклад, вважалося, що якщо людина хвора і користі більше нікому приносити не може, вона, за уявленнями освічених римлян, не тільки має право, але навіть повинна покінчити з собою. Переважно це відбувалося дуже красиво: людина запрошувала своїх друзів, влаштовувала бенкет, відверто висловлювала все, що про них думає, вислуховувала думки про себе, прощалася з усіма, після чого занурювалася у теплу ванну та різала собі вени. У сучасному західному світі основна маса людей, звісно, сикулярні за своєю свідомістю. Хоч більшість політиків, щоб не псувати відносин із церквою, дотримуються релігійної традиції. У православній, як у будь-якій християнській традиції, самогубство завжди засуджувалося. У масовій свідомості до самовбивць ставилися зі співчуттям, хоч це ніколи не схвалювалося. Нині у нас панує повний світоглядний хаос. Люди щиро віруючі і ті, хто вдає з себе віруючих, імовірно, виступлять проти легалізації евтаназії. Але оскільки більшість людей із сикулярною свідомістю, вони, швидше за все, погодяться з правом невиліковно хворого піти з життя, не зазнавати мук та не завдавати прикрощів оточуючим.

Олександр БІЛИЙ , провідний науковий співробітник Інституту геронтології Академії медичних наук України:

— Звичайно, бувають випадки, коли така міра дійсно необхідна. Але я все-таки вважаю, що ще не час говорити про легалізацію евтаназії у нашій країні. У Голландії медичне обслуговування та якість життя взагалі знаходяться на такому високому рівні, що на теперішній час безнадійних випадків не так уже й багато. В Україні ж, на мою думку, буде дуже багато бажаючих звести рахунки з життям. Оскільки у зв’язку з недосконалістю соціальної і, у тому числі медичної системи, надія на краще вмирає ще задовго до дійсно реально безнадійних обставин. Я вважаю, що передусім ми повинні прагнути створити належні умови життя, а також максимально розширити можливості медицини. Лише після цього розмова про легалізацію евтаназії буде доречна.