Сповзання в пастку...

Одразу після перших кроків по зміні Конституції під час війни, пролунала заява канцлера Німеччини Ангели Меркель про те, що на сході Європи триває «громадянська війна за участі РФ». Фактично те, що й потрібно було Путіну, і те, в чому підіграв йому офіційний Київ... Не виключно, що способи голосування в ВР за зміни до Основного закону в частині правосуддя демонструють модель того, як буде голосуватись і «особливий статус». Звичайно ми чули від Президента, що ні про який «особливий статус» мова не йде. Але це тоді, коли не читати уважно деталі Мінських угод. Петро Порошенко лише на словах говорить про агресію Москви. Однак, варто згадати, що нещодавно його представники «відкрили карти» на судовому засіданні, яке ініціював Станіслав Батрин проти РФ, і фактично відмовились визнавати РФ агресором.

В унісон до змін в Конституцію в сфері права, з’явились заяви ООН про катування в застінках СБУ. А ОБСЄ та ООН засудили оприлюднення інформації про акредитованих журналістів на окупованій території. Ці організації чомусь ніяк не реагували на «розстрільні списки» українців, в яких значились не лише добровольці, військові та представники силових структур. До тих списків потрапили і громадські діячі, і журналісті, і блогери разом з їх персональними даними та навіть адресами батьків. Але міжнародні шукачі правди і справедливості тоді проявили виняткову підсліпуватість. Це доводить, що світ тисне на Україну і прагне якомога швидше «завершити» питання Донбасу.

Путіну ж потрібен був будь-який прецедент змін Конституції України (навіть дрібних і найліпших) для того, щоб зафіксувати — офіційний Київ вважає конфлікт на Донбасі внутрішнім. А це значить, що навіть за збитий Малайзійський «боїнг» має відповідати Україна, адже ця катастрофа сталась на теренах проведення Антитерористичної операції. Росія із зовнішнього агресора перетворюється в захисницю «русскоязычных» громадян і навіть миротворця. Юридично! Звичайно про відшкодування збитків українцям і державі Україна після цього мова не буде йти. А РФ, тим часом, зрештою отримує час для подальшого розхитування ситуації на південному-сході України, а отже подальшого втілення злого плану Кремля.

Поки українські юристи сперечаються в чому різниця між «умовами введення воєнного стану» та «умовами воєнного» стану, Путін не займається формальною казуїстикою. Він б’є по всім фронтам — військовим, політичним і юридичним. Зрештою, для нього обіцянки і заяви так само мають умовне тактичне значення. Саме тому, глашатай Кремля Соловйов ще кілька років тому запевняв, що Крим був переданий Україні законно, а потім змінив свою риторику на 180 градусів. Це не непослідовність, а принцип політики — все допустимо, що доцільно в конкретний момент. Плутати карти, блефувати, використовувати слабкості супротивника Кремль вміє дуже добре. Можна сказати, що лише в Україні Кремль в деякій мірі дав фальстарт, не маючи відповідної підтримки місцевого населення в потрібних для нього регіонах. Але Путін вчиться на власних помилках і провалений проект «Новоросії» зовсім не знятий з планів Путіна. Просто тепер в хід підуть інші фігури — гангренозний Донбас буде вичавлювати з України сили, а корумпована українська верхівка поступово сковзає в «обійми» змін до Конституції тепер вже щодо «децентралізації».

«ВНАСЛІДОК ТОГО, ЩО ВОЄННИЙ СТАН НЕ ВВЕДЕНО, АГРЕСОР НЕ БУДЕ ВІДПОВІДАТИ ЗА СВОЇ ДІЇ»

Віктор МУСIЯКА, один із авторів Конституції України 1996 року, професор Києво-Могилянської академії:

— Існує позиція низки юристів, що в Україні є умови для введення вовєнного стану і, відповідно, до 157 статті Конституції зміни до неї неможливі. Чесно кажучи, я гадав, що Президент і Верховна Рада відреагують адекватно реаліям і введуть воєнний стан ще в 2014 році. Тому я тоді стверджував, що зі змінами до Конституції треба почекати, але процес щодо змін до Основного Закону пішов і на то є воля Президента. Реально у нас зараз іде війна, російські війська разом з найманцями знаходяться на Донбасі. І з правової точки зору є всі умови для введення воєнного стану, який не обов’язково треба вводити по всій Україні. Внаслідок того, що такий стан не введено ми втрачаємо ще й в тому, що зрештою агресор не буде відповідати за свої дії, не буде відшкодовувати збитки, які нанесені цією агресією. Таким чином ми самі зменшуємо можливості захисту наших інтересів.

Що торкається формальної сторони питання, то на моє переконання, як юриста, треба розрізняти умови введення воєнного стану і умови воєнного стану. Умови воєнного стану з’являються лише тоді, коли Президент видасть відповідний наказ і Верховна Рада за нього проголосує, як за Закон. Поки що цього Президент не зробив і, відповідно, умов воєнного стану у нас немає. Виходить, що з юридичної точки зору немає ніяких перешкод для внесення змін до Конституції.

«ЯКЩО НІ ПРЕЗИДЕНТ, НІ МЗС НЕ ПОЧНУТЬ ЧІТКО НАЗИВАТИ РЕЧІ СВОЇМИ ІМЕНАМИ, ТО ВОРОГ НАМ НАВ’ЯЖЕ СВОЮ ПОЗИЦІЮ»

Олена СОТНИК, народний депутат, фракція «Самопоміч»:

— Термін «особливий статус» з’явився в тексті про децентралізацію не випадково і штучно. Це була спроба виконати вимоги наших зовнішніх партнерів, зокрема, щодо виконання Мінських угод. І якщо цей документ з’явиться до другого читання в парламенті, то я вважаю, що це буде просто катастрофа для суспільства і для країни. Дуже сподіваюся, що в цьому парламенті достатньо людей, які здатні дивитися на майбутнє країни не тільки через призму власних інтересів та інтересів своїх партій, але й здатні подивитись на наслідки такого рішення. Сподіваюсь, що триста голосів за це ніколи не набереться. Ймовірність таких змін з нами не обговорювалась, хоча є різні чутки. Ми є опозиційною партією і свою негативну позицію щодо змін до Конституції в секторі децентралізації висловлювали постійно від країн зовнішніх партнерів до партій в парламенті. Ні про який «особливий статус» мова йти не може.

157 стаття дійсно говорить про те, що не може бути змінена Конституція в умовах воєнного стану. Можна довго сперечатися про формальні юридичні речі. Оголошення воєнного стану має робити Президент, і для цього є дуже складна процедура. Цього зроблено не було і, відповідно, шлях до змін в Конституцію відкритий. З реальної точки зору, якщо Україна позиціонує у всьому світі війну на Донбасі, як агресію РФ, то вона і формально має дотримуватись цієї позиції. Це проблема нашої влади, яка просто не здатна на сьогоднішній день назвати речі своїми іменами. Звичайно, коли виникає потреба зробити зміни до Конституції, цей момент замовчується. З іншого боку, є інший ризик, який пов’язаний з тим, що за умов воєнного стану буде загальмовані реформи. Ми не знаємо скільки буде тривати війна з РФ, а країну нам треба розвивати і модернізовувати в тому числі і в правовому руслі.

Якщо б ми з самого початку визнали війну війною, то тоді б у нас була ясна і сильна позиція на перемовинах, в тому числі і в Мінському процесі. Подвійний підхід до цього питання зрештою призводе до того, що ми прогинаємось під тиском інших країн і навіть нещодавно Меркель заявила, що війна на Донбасі є громадянською, хоч і підтримується з РФ. Тобто ми бачимо зміну риторику наших союзників. І це якраз проява тих ризиків, які викликані кволою артикуляцією української влади. Якщо ні Президент, ні МЗС не почнуть чітко називати речі своїми іменами, то фактично ворог нам нав’яже свою позицію. Нам просто поставлять ультиматум в тому числі і щодо виконання Мінських угод.