«Справа Шеремета»: контекст і підтекст

Більшість журналістів і активістів зустріли з інтересом фільм «Вбивство Павла», в якому представники проекту «Слідство.Інфо» разом із колегами з міжнародної мережі OCCRP розповідають про власне розслідування вбивства Шеремета. Авторами фільму є Анна Бабінець, Олена Логінова, Дмитро Гнап, Влад Лавров. Режисер — Метт Сарнецкі. Українські журналісти також звернулись за допомогою до міжнародної групи розслідувачів Bellingcat. Численні пости, коментарі і заклики до влади порушили дискусію на новому рівні.

Проте, дуже важливо говорити не про арифметичні старання — журналісти, треба віддати належне, дійсно провели велику дослідницьку роботу, а про те, чи наблизилися ми до істини. Так, прозвучало чимало нової інформації, але питань стало навіть більше, ніж спроб дати відповіді на них. Головні з них — який, все-таки, мотив вбивства Павла Шеремета? Кому і навіщо це було потрібно? Як відомо, слідство розглядає декілька версій, серед яких і професійна діяльність, і російський слід, з метою дестабілізації ситуації в Україні.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

КОНТЕКСТ

Під час презентації і обговоренні фільму з присутніми журналістами, яких в столичному MediaHub зібралося повний зал, було озвучено дуже багато деталей.  За словами авторів фільму, вони поставили перед собою мету — з’ясувати, що відбувалося напередодні вбивства і як реалізовувався злочин. Для цього вони обійшли багато закладів і просили їх власників надати відео з камер спостереження навколо місця, де закладалася вибухівка під автомобіль Шеремета. Хтось віддавав, хтось — ні. Відповідно, на сьогоднішній день, журналісти поки не мають відповіді — який мотив і хто є замовником вбивства, адже, за їх словами, намагаються максимально дослідити докази і порівняти їх із версією слідства. В результаті вони доходять висновку, що деякі деталі правоохоронці упустили.

«Можливо причина у некомпетентності, можливо — йдеться про щось набагато гірше», — говорять автори фільму. Вони стверджують, що слідство упустило чимало деталей, допускаючи що до вбивства може бути причетний колишній співробітник СБУ. «Повідомляємо, що Устименко Ігор Андрійович (саме про нього згадують журналісти — Авт.) був звільнений з СБ України 29 квітня 2014 року, — написала у відповідь у себе в ФБ речниця СБУ Олена Гітлянська. — Якби журналісти звернулись до нас із запитом про пана Устименка не після виходу програми в ефір, а до неї, можливо, не було б про що розповідати... Нагадуємо, що кримінальне провадження за фактом вбивства Павла Шеремета розслідується Національною поліцією, до слідчих якої ми і рекомендуємо звертатися за коментарями по суті справи».

Після вбивства 20 липня 2017 р., напевно вже за традицією, представники влади (і Президент Петро Порошенко, і глава Національної поліції на той час Хатія Деканоїдзе) одразу заявили, що розкриття злочину є «справою честі» для них. Проте відповідей після десяти місяців розслідування у слідства досі немає. Не було офіційних осіб, які брали зобов’язання розслідувати вбивство Шеремета, і на презентації фільму. Хоча їх запрошували. За словами журналістів, які провели розслідування, їх запити до Президента, голови МВС, очільника СБУ, Генпрокурора щодо «справи Шеремета» залишилися без відповіді.

ПІДТЕКСТ

Автори фільму розповіли не тільки про журналіста «Української правди» Павла Шеремета, а декілька разів згадали і про вбивство засновника цього видання Георгія Гонгадзе. Це прозвучало як інформація — без відповідних висновків чи паралелей. Саме на це я і звернув увагу під час обговорення фільму. Адже вбивство Шеремета відбулося на фоні відсутності остаточної юридичної крапки в частині замовників у «справі Гонгадзе-Подольського». В цьому році виповнюється 17 років як ті, хто зафіксовані на «плівках Мельниченка» і де вони обговорюють злочини проти Олексія Подольського та Георгія Гонгадзе, знаходяться на волі, вони досі не постали перед судом навіть як свідки. Тобто десятиліттями створюється атмосфера непокараності.

Дещо дивно слухати журналістів, які намагаються глибоко копати у «справі Шеремета», не звертаючи уваги на зміст «справи Гонгадзе-Подольського». Наприклад, у фільмі «Вбивство Павла» не виключається те, що за Павлом Шереметом і його цивільною дружиною Оленою Притулою вела спостереження Служба безпеки України. Проводячи паралель із «справою Гонгадзе-Подольського», варто зауважити, що перед тим як «орли Кравченка» скоїли злочини проти Подольського і Гонгадзе, за ними велося зовнішнє спостереження, причому як з боку МВС, так і СБУ. Звичайно, це не означає, що Служба безпеки причетна до вбивства Павла Шеремета, та навіть якщо спостереження і відбувалося, то питання — чому? Ще одна паралель. Як Гонгадзе, так і Шеремет працювали в «Український правді» і вбиті вони були після того, як вийшли з помешкання Олени Притули. Чи є тут зв’язок — також відкрите питання?

Звернув я увагу присутніх і на ще одну важливу проблему — це відсутність консолідації представників ЗМІ. Анна Бабінець після презентації фільму закликала всіх журналістів до того, щоб кожен з них тримав на контролі «справу Шеремета» і не забував про неї, постійно писав і вимагав від влади завершити розслідування. Власне, про це «День» пише вже багато років. Адже замовчування і продажність журналістів по відношенню до «справи Гонгадзе-Подольського», призвела до абсолютної безкарності і спонукання до нових вбивств, зокрема Павла Шеремета.

До речі, останній після порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми в березні 2011-го писав в колонці для «Української правди»: «Кримінальне переслідування колишнього президента Кучми у зв’язку з убивством журналіста Гонгадзе, вірніше результат цієї справи, покаже не тільки, чи існує в світі справедливість і чи карається зло. Ця історія продемонструє, чи існує така країна — Україна». В тому ж році на річницю вбивства Гонгадзе Шеремет також писав (pravda.com.ua): «Історія Георгія Гонгадзе для мене очевидна. І звинувачую я саме Леоніда Кучму ... Напевно, Леонід Кучма не давав прямої наказу вбити Гонгадзе. Швидше за все, він просив просто заткнути «зарвавшихся журналюг», а виконавці перестаралися. Тому з журналіста Подольського зробили величезний синяк, а Георгія вбили. Ексцес виконавця? Може бути і так, але це не знімає провини з українського президента. ...Поки справа Георгія Гонгадзе не завершена, а винуватці не відповіли за його смерть, заспокоюватися не варто. Тому що завжди знайдуться нові господарі життя, нові лідери нації, які захочуть розважитися за рахунок народу, поексперементувати за рахунок держави».

Правильні слова. Проте, сумно, що вони не заважали Шеремету відвідувати разом із Притулою заходи, зокрема YES, родини Кучми-Пінчука і мило спілкуватися з екс-президентом. Аналогічна ситуація з колишніми журналістами УП Сергієм Лещенком і Мустафою Найємом. Відвідуючи суди у «справі Гонгадзе-Подольського» я жодного разу не бачив їх на засіданнях, проте на заходах згаданої сім’ї вони постійні гості — спочатку в якості журналістів, а потім і в статусі народних депутатів. Це все свідчить як про стан країни, так і про стан журналістики. Автори фільму справедливо докоряють високопосадовцям, що говорячи про «справу честі», вони не дотримуються свого слова. Але в даному випадку, коли йдеться про журналістику, ця сентенція прямопропорційна. Відповідно перш ніж говорити про «справу Шеремета», потрібно розібратися в тому, в яку Україну він приїхав і в яку «Українську правду» він потрапив? А що стосується самого Шеремета, то є привабливий образ, але чи все ми знаємо про нього?

«Цілком ймовірно, помста була причиною вбивства Павла Шеремета, який з 1996 року працював на російському державному телеканалі «ОРТ» і вже через рік потрапив до в’язниці за репортаж про білорусько-литовський кордон, який він дійсно порушив, а замовником репортажу був безпосередньо Борис Березовський, — пише у блозі для «ru.tsn.ua» професор Державного університету Ілії (Грузія) Олег Панфілов. — Шеремет після звільнення виїхав до Москви і отримав громадянство РФ. У 2009 році видав книгу, написану за словами зацікавлених інформаторів — «Саакашвілі/Грузія. Загиблі мрії», бував в Абхазії з 2002 року і консультував створення сепаратистського каналу «Абаза ТВ» в 2006 році. Фільм, який Шеремет зняв в Абхазії влітку 2002 року за завданням російського «Першого каналу», був приємний сепаратистам, але викликав невдоволення в Тбілісі, тоді ще в уряду Шеварднадзе. Дивна позиція — публічно говорити про демократію і права людини в Білорусі та підтримувати сепаратизм в Абхазії і закривати очі на кілька сот тисяч біженців. І раптом — переїзд до Києва...».

Тобто мало говорити про подробиці вбивства, потрібні відповіді на зазначені питання.   

На завершення презентації і обговорення фільму Дмитро Гнап зауважив, що говорити про необхідність консолідації журналістів немає сенсу, бо це і так зрозуміло — «це абетка». Але правда саме в тому, що більшість журналістського середовища не знає навіть цієї абетки.