Списки «своїх»

Вже тиждень триває передвиборча кампанія. Більшість провідних політичних партій оприлюднила свої списки та програми. Не обійшлося і без скандалів. Значну частину чинних опозиціонерів не включили до парламентських списків, а деяким відмовили у допомозі навіть на окрузі. Незадоволені одразу заговорили про бунт в партії та скликання відкритого з’їзду зі зверненням до Юлії Тимошенко. Партія регіонів, в свою чергу, вкотре продемонструвала своє ставлення до публіки та ЗМІ. З’їзд відбувся пафосно та ізольовано: до зали, де зібралися члени правлячої партії медійників не пустили. Зокрема, приховали інформацію про делегата, водій котрого побив журналіста «Української правди» Мустафу Наєма. Більш злагоджено пройшли з’їзди «УДАРу», «Свободи» та Компартії.

Що ж до якості сформованих списків — запитань як завжди багато. Тут і чутки про продаж місць на прохідних щаблях списку, що неминуче призведе до появи «тушок», і поява бізнесменів, котрі будь-що лобіюватимуть власні інтереси. Не відмовилися від архаїчних технологій залучення підтримки електорату як нові партії, так і ветерани політичної арени. В списках знову співачки, актори тощо. Аналізуємо списки партій та їх перспективи з політологом Володимиром ФЕСЕНКОМ.

— Пане Володимире, списки провідних політичних партій відомі. Які з них, на вашу думку, найякісніші?

— Якість списків — неоднозначна категорія. З точки зору професійності — наявності людей, котрі можуть працювати у різних напрямах державної політики — якість демонструють Партія регіонів та Об’єднана опозиція. Там є люди досвідчені, з фахом. Ще одним важливим критерієм є моральні якості кандидатів, дотримання ними депутатської та політичної етики. З цієї точки зору, проблемні моменти є в усіх. Багато депутатів-регіоналів системно ігнорувало засідання Верховної Ради — було б чесно не взяти їх до списку. Питання є і до опозиціонерів. Деякі представники опозиції переходили від однієї політичної сили до іншої по декілька разів, інші — мають підозрілі моменти у минулому. Опозиції варто пояснити, за які заслуги вони залучили таких людей до список. В інших політичних партіях фахова палітра відображена менш яскраво та, зокрема, є етичні питання до деяких їх членів. Висновки щодо якості списків новостворених партій можна буде зробити за результатами їх роботи у парламенті. По-перше, ми побачимо як вони будуть працювати: чи будуть новообрані депутати самі голосувати, відвідувати засідання і, головне, чи будуть вони мігрувати з однієї політичної сили до іншої.

— Досить багато людей залишилося незадоволеними списками Об’єднаної опозиції...

— Конфлікт всередині опозиції — це наслідок об’єднання. Список не гумовий, а квота у 45% відійшла «Фронту Змін». Іще 5% виділили новим партнерам, таким як Гриценко, Тарасюк та інші. За бортом прохідної частини списку опинилося більше половини діючого складу фракції «Батьківщина». Багато чинних депутатів або на межі проходження до Ради, або за нею. До цього додаються ображені активні опозиціонери, котрих посунули у списку невідомі люди. Така політична напруга була неминучою. Однак, новим керівникам опозиції, Яценюку та Турчинову, треба було діяти більш гнучко. Вони могли вирішити проблему комунікації із Тимошенко. Адже версію про те, що лідерка опозиції не знала, яким чином укладали списки, підтверджують люди, котрі опинилися за межею прохідної частини. Вона могла б поговорити з кандидатами особисто чи по телефону і таким чином зняти напругу.

Загалом, опозиційним партіям краще було йти окремо, попередньо домовившись про співпрацю, наприклад, із «Свободою». Тоді б було менше конфліктних ситуацій, і рейтинг був би вищим.

— «Невідомі люди» в списку — чи не свідчить це про те, що Яценюк та Турчином намагаються взяти партію під свій контроль?

— Насправді, будь-яке керівництво партії хоче взяти все під свій контроль. Це нормально, особливо у тій ситуації, яка зараз склалася. У список, в першу чергу, брали «своїх» — це класичний хід нашої політики. Ті, хто занадто автономні, йшли у другу-третю чергу.

Взяти, наприклад, Олеся Донія — досить незалежну людину — його не вписали до списку. Формальним приводом для Яценюка чи Турчинова слугував скандал з оцінками, котрі дав Доній руху «Чесно». Так само у список не потрапив Тарас Стецьків, не зважаючи на те, що він є активним учасником Комітету опору диктатурі та має заслуги на Майдані. Таким чином керівники хотіли підштовхнути цих людей йти на округи.

— Але ж їм не запропонували ніякої підтримки...

— Так. З ними вчинили не зовсім чесно — це дійсно одна з помилок опозиції. Для того, щоб відправляти когось на округи, партії треба було створити для мажоритарників окремий фінансовий фонд, щоб допомогти фінансувати кампанію. Якщо не буде грошей — вони програють вибори.

— Ще однією політичною силою, яка долає п’ятивідсотковий бар’єр є «УДАР» Віталія Кличка. На ваш погляд, за яким принципом формувався список?

— Головний принцип, котрого вони намагаються дотримуватися — демонстрація себе як нової політичної сили. «УДАР» сподівається здобути на виборах 15% голосів, і це реальна ціль, але їх рейтинг нестабільний. Подальший розвиток партії залежатиме від того, як вони вестимуть кампанію. Неоднозначно вплине і їхній список. Висунення певних людей у кандидати вибиває партію з ніші третьої сили, вони намагаються компенсувати це тим, що залучають до списків афганців. Таким чином, з одного боку ми маємо Матіос і нашоукраїнців, котрих підтримає Західна Україна, але може знизитися підтримка Сходу та Півдня. З другого — маємо афганців, котрі повинні попрацювати на зростання рейтингу в Криму та на сході України. Технологічно усе виглядає правильно, однак, це не зовсім органічно і може призвести до суперечливого ефекту.

— Як ви гадаєте, Кличку вистачає радників?

— Ні, у нього є експерти, радники та ідеологи. Проблема у тому, що досить багато з цих людей свого часу вийшло з команди Ющенка. За традицією, до них приходять знайомі та близькі, і вони набирають «своїх». Наприклад, були люди, у котрих дружні стосунки з Іриною Геращенко — вона з’явилася у списку. Так само із Наливайченко. Оскільки партія робить ставку на опозиційний електорат та хоче відірвати шматок голосів на Заході, у списку опинилася Матіос і люди з «Нашої України». Утім, «ющенкізація» партії — це дуже ризикована стратегія.

КОМЕНТАРI

«ЦЯ «ЕЛІТА» НЕ ХОЧЕ ЙТИ»

Андрій КЛИМЕНКО, голова Ради «Таврійського інституту регіонального розвитку», головний редактор порталу «Чорноморські новини» www.blackseanews.net (Ялта):

— Я не чекав, знаючи українську політику не один день, якихось несподіванок від списків. З одного боку, українська політична «еліта» законсервувалася. І давно зрозуміло, що це одна з головних проблем нашої держави. Ці списки свідчать лише про одне: «еліта», яка в принципі не здатна модернізувати країну, йти не хоче. Вона будь-якими шляхами чіпляється, за будь-які партії. У мене, звісно, є слабка надія на те, що в мажоритарних округах ми все-таки побачимо якісь нові обличчя, якісь свіжі ідеї, фрази, думки.

Не думаю, що ці вибори стануть якимсь етапом в історії України. Прізвища, які нав’язли в зубах, потраплять до парламенту й знову говоритимуть те, що ми від них давно чуємо, але від цього нічого не зміниться. Я думаю, що це початок досить складного перехідного періоду. Ця «еліта», на жаль, навіть у нових суб’єктах політичного процесу. Я сподіваюся все-таки, що наше суспільство зрозуміє, що з цією «елітою» треба прощатися якимсь чином. Бажано мирним.

ПАРТІЇ НЕ ПРОДЕМОНСТРУВАЛИ НОВИХ СТАНДАРТІВ ПУБЛІЧНОГО ВИСУНЕННЯ КАНДИДАТІВ

Олександр КЛЮЖЕВ, керівник аналітичних програм Донецької обласної організації ВГО «Комітет виборців України»:

— В цілому можна сказати, що процес висунення кандидатів, їх узгодження у всіх політичних силах був непублічним, і це велика їх проблема. І опозиція, і Партія регіонів не продемонстрували нових стандартів публічного висунення кандидатів у народні депутати України. Звичайно, викликає велике занепокоєння практика голосування партійними з’їздами за кандидатів без їх обговорення, без дискусії між однопартійцями. Незважаючи на всі реляції про використання нових підходів і стандартів, все залишається по-старому, існує надмірна централізація.

Є тенденція, яка характерна передусім для «Україна — вперед!», а саме включення відомих людей до виборчих списків. І тут виникає питання: це використання публічності цих людей, чи ці люди дійсно є ідеологічними прихильниками тих партій, які вони будуть представляти в Верховній Раді? І в «УДАРі», і в «Україна — вперед!», наскільки мені відомо, ці знані публічні люди не декларували своїх політичних поглядів, своєї прихильності до тих політичних сил, до яких вони в результаті приєдналися. Отже, це певна технологія, яка не має нічого спільного з проблемами формування якісного складу парламенту.

Треба згадати й те, що фактично Володимир Литвин поставив крапку на своєму політичному проекті Народна партія, адже знакові фігури цієї політичної сили увійшли до виборчого списку Партії регіонів. Всі прекрасно розуміють, що це тактична домовленість Володимира Литвина з Регіонами, але стратегічно на його політичному проекті вже можна ставити певний хрест. Тому що партія, яка думає про перспективи, не може собі дозволити, щоб її люди без будь-яких публічних домовленостей, без переговорного процесу входили до виборчого списку іншої політичної сили.

«СПИСОК ОПОЗИЦІЇ М’ЯКО НАЗИВАЮ СЛАБЕНЬКИМ»

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» телеканала ЗіК, Львів:

— Мене насамперед цікавили списки від опозиції, оскільки вона божилася імплементовувати радикально нові та якісні стандарти. Виборчий список опозиції я м’яко називаю слабеньким. Від часів Кучми нічого в голові опозиціонерів не змінилося: все той же сумнівний квотний принцип, усе ті ж куми — брати — свати, все ті ж бізнесюки. Новий тренд від опозиції — дружини. При всьому співчутті до Ірини Луценко, вона є типовим «лівим номером» у списку опозиції. Інша дружина — Олена Кондратюк — представлятиме сім’ю Пінчуків, бо її чоловік Сашко Богуцький фактично є незамінним членом сім’ї олігарха. Ну а Тетяна Донець не встигла стати дружиною регіонала Василя Горбаля, проте у прохідному місці ця світська левиця чомусь витіснила більш достойних. Список Об’єднаної опозиції я вважаю бюрократично-бізнесовим. Партійні функціонери та фінансисти опозиції становлять основу списку. Третій (громадський) сектор проігноровано. Так само опозиції виявилися непотрібними «штики», адже майданна трійця «Стецьків — Доній — Філенко» — в прольоті. Це означає, що опозиція в парламенті планує не боротися, а тримати глуху оборону. У списку опозиції немає жодного політика, який уміє працювати з мітинговими народними масами. Отже, протестних акцій опозиція не планує.

Чи побачив я гіпотетичні «тушки» серед опозиції? Так! Це Руслан Богдан, якого вже одного разу переманили. Це пані Донець. Це харківський бізнесмен Данілов, який ще не вийшов з орбіти Ахметова. Це Олександра Кужель, яка в список потрапила виключно через банківський рахунок. Це Денис Дзензерський, який донедавна сидів у політраді «Єдиного центру» Балоги. Це Сергій Фаєрмак, співвласник «Стальканату» із кримінальною справою в «пасиві». Це славнозвісний рейдер та корупціонер Бондарев, який навчився і горілку без акцизу випускати, й захоплювати гектари на Київщині, й викидати на вулицю базу олімпійського резерву вітрильного спорту. Це й кіровоградський олігарх Олександр Табалов, напряму зав’язаний на Партію регіонів. Це пан Немилостивий, який донедавна успішно працював першим заступником міністра промисловості.

Про кандидатів від опозиції на мажоритарні округи: таке враження, що опозиція свідомо «злила» мажоритарку на користь влади. По одній лише Львівщині у чотирьох із 12 округів я гарантовано бачу переможцями самовисуванців. По мажоритарці опозиція, за моїм прогнозом, набере приблизно 50 депутатів. У сумі це буде поразка опозиції, яка не набере більшості в парламенті.