Стабільність грошової одиниці та економічний розвиток
ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗРОСТАННЯМ?
Високі темпи економічного зростання у 2001 році (9,1% за перше півріччя) супроводжуються значно меншими порівняно з минулими роками темпами інфляції (5,3 % за перше півріччя), що слугує підставою для оптимістичних висновків і прогнозів. Однак більш глибокий аналіз показує, що економічне зростання в Україні носить однобокий характер і не згладжує наявні диспропорції в економіці, а підсилює їх, що навіть у середньостроковій перспективі може призвести до різкого спаду і кризових явищ. Особливу увагу звертає на себе диспропорція у розвитку експортних галузей і внутрішнього ринку. Доля експорту у ВВП у 2000 році склала більше 60%, і зараз експортоорієнтовані галузі лідирують у зростанні. Зважаючи на те, що експортуємо ми переважно сировину, то таке зростання не покращує структуру економіки.
В той же час внутрішній ринок залишається нерозвиненим. Особливо це стосується споживчого ринку, який є кінцевим орієнтиром розвитку виробництва і продукує для нього сигнали щодо обсягів і структури. Спотворена структура споживчого ринку обумовлює спотворення всієї структури економіки. Саме це ми маємо зараз. Незважаючи на високі загальні темпи економічного зростання, у першому кварталі 2001 року порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилися фізичні обсяги реалізації через роздрібну торгівлю таких продовольчих товарів, як м’ясо та птиця (на 28%), ковбасні вироби і копченості (на 18%) , яйця і яйцепродукти (на 8,6%), цукор (на 21,18%), борошно (на 24,3%), хліб та хлібобулочні вироби (на 15,4%), крупи та бобові (на 5,2%), макаронні вироби (на 27,4%) та інших. При зростанні ВВП у 2000 році на 5,8 % доля продовольчих товарів у структурі споживання населення України виросла більше ніж на 1% і зараз складає 64,6% (для порівняння: у розвинених країнах затрати на харчування складають, як правило, менше 20%). Середня заробітна плата в травні 2001 року становила 303 грн., що нижче прожиткового мінімуму.
Все це говорить про те, що, незважаючи на загальне економічне зростання, розшарування населення за рівнем доходів продовжує збільшуватися. Значна частина населення, яке працює, не може задовольнити свої потреби навіть на рівні прожиткового мінімуму, не говорячи вже про тих, хто не працює.
Виникає запитання: чи може в ХХI столітті стало зростати економіка, в якій більшість працюючих не може забезпечити собі навіть нормальний рівень простого відтворення робочої сили? Запитання чисто риторичне. А чого варте економічне зростання, яке погіршує структуру економіки і не приводить до відповідного зростання добробуту більшості населення? Результатами економічного зростання користується переважно вузький прошарок і без того заможного населення.
ЯКА ІНФЛЯЦІЯ Є ДОПУСТИМОЮ?
Без комплексу заходів, спрямованих на розвиток внутрішнього ринку і, перш за все, розблокування споживчого попиту, який задає вихідні умови і посилає відповідні сигнали всій економіці, перехід до нормального відтворення головного фактора економічного зростання — висококваліфікованого робітника і до сталого збалансованого розвитку є неможливим. Але це зразу ж ставить питання про допустимий рівень інфляції. Адже стимулювання попиту і відповідне зростання грошових доходів більшості населення, безсумнівно, пов’язано з інфляційними процесами .
Теорія і практика показують, що сучасна економіка, яка обслуговується обігом грошових знаків, а не реальних товарних грошей, не може функціонувати без інфляції. Питання полягає тільки в тому, який рівень інфляції є оптимальним для економіки тієї чи іншої країни. Як відсутність інфляції, так і її високі темпи справляють негативний вплив на економіку. При цьому для країн із збалансованою розвиненою ринковою економікою характерні низькі темпи інфляції, а країни, що реформуються, з перехідною економікою мають, як правило, більш високі темпи інфляції.
Дослідження Світового банку показали, що для більшості країн характерною є ситуація припинення економічного зростання, якщо інфляція збільшується з 25 до 49%. Але бувають і інші приклади. Так, Туреччина мала 5,0 % приросту ВВП при інфляції 70,1 % у 1992 році, 5,8 % приросту ВВП при інфляції 66,1 % у 1993 році, скорочення ВВП на 3,0 % при інфляції 106,3 % у 1994 році і знову приріст ВВП 7,4 % при інфляції 93,6 % у 1995 році. Бразилія взагалі у 1993 — 1994 роках мала приріст ВВП 4,2 — 5,7 % при інфляції 2148,4 — 2668,5 %.
Це говорить про те, що не можна спиратися тільки на аналіз загальних тенденцій і взаємозв’язків, необхідним є конкретний аналіз усієї сукупності конкретних умов функціонування економіки. І тільки на цьому підгрунті можна дати обгрунтовані рекомендації.
2000 рік став першим роком економічного зростання в Україні після затяжної економічної кризи. Інфляція на рівні 25,8 % була однією з умов приросту ВВП на 5,8 %. Іншою дуже суттєвою умовою, без якої не відбулося б такого зростання, була попередня глибока девальвація гривні ( з 1,9 до 5,2 грн. за дол. США), що створило сприятливі умови для розвитку експортних галузей.
Перше півріччя 2001 року продемонструвало можливості економічного зростання в умовах відносно низької інфляції, що, правда, само по собі, як показано раніше, не вирішує всіх економічних проблем. Накопичені також певні диспропорції між обсягами емісії гривні і рівнем інфляції, що створює значний інфляційний тиск і ризики прискорення темпів інфляції. Але рухатися далі потрібно, не відкидаючи того, що вже зроблено. Ми не маємо права втрачати позиції на зовнішніх ринках, тому повинні уважно слідкувати за тим, як впливає динаміка обмінного курсу гривні на експортні можливості українських підприємств.
СТАБІЛЬНІСТЬ — ПОНЯТТЯ ДИНАМІЧНЕ
Певний час ми мали ситуацію, коли зростання експорту відбувалося при скороченні імпорту, незважаючи не тільки на реальну, а навіть і на незначну номінальну ревальвацію гривні. Зараз ситуація змінюється. При зближенні темпів зростання експорту і імпорту необхідно переходити від політики стабільності номінального обмінного курсу, яка означає в умовах інфляції реальну ревальвацію гривні і відповідне погіршення умов експортерів, до політики стабільності реального обмінного курсу гривні до долара США, яка означає поступову номінальну девальвацію гривні. Дуже важливо точно визначити момент такого переходу. Помилки в такій справі можуть коштувати десятки мільярдів гривень. В перспективі, у міру зниження темпів інфляції, необхідно буде переходити до політики стабільності реального ефективного обмінного курсу, який враховує як зміни у рівні цін в Україні та в країнах, що є її основними торговельними партнерами, так і зміну курсу гривні до валют цих країн. В експертно-аналітичному центрі з питань грошово-кредитної політики Ради НБУ вже ведеться підготовча робота до методологічного і методичного забезпечення такого підходу до валютно-курсової політики.
Стабільність грошової одиниці не означає її незмінність. Це складне і внутрішньо динамічне поняття. Під стабільністю грошової одиниці слід розуміти відносну незмінність вартості, яку представляє грошова одиниця в обігу і яка виражається в купівельній спроможності грошей. За гроші, як відомо, можна купити товари і послуги, самі гроші як кредит та іноземну валюту. Відповідно стабільність грошової одиниці включає: стабільність цін на товари і послуги, стабільність цін на кредитні ресурси і стабільність курсу національної валюти.
В свою чергу, кожне з цих понять включає в себе складні співвідношення макроекономічних параметрів. Так, стабільність цін на товари і послуги можна визначити як такий рівень інфляції, який забезпечує прогнозні темпи економічного зростання, підвищення реальних доходів населення і є скоординованим з динамікою валового внутрішнього продукту і валютного курсу. Стабільність цін на кредитні ресурси — це незмінність ставки за кредитами або така її динаміка, яка корелюється з рівнем інфляції, що підпадає під визначення стабільності цін, валютним курсом та обліковою ставкою Національного банку України. Стабільність курсу національної валюти — це його незмінність або така динаміка, яка скоригована з рівнем внутрішньої інфляції і забезпечує рівновагу платіжного балансу. Враховуючи викладене, зрозуміло, що визначення того, яким саме змістом буде наповнене поняття стабільності гривні в означений період і в конкретних умовах, є дуже складним і відповідальним завданням.
НЕСТАБІЛЬНІ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ГРОШЕЙ
Україна має перехідну, незбалансовану економіку з високим ступенем невизначеності соціально-економічних процесів. Це накладає цілий ряд об’єктивних обмежень на прийняття економічних рішень і змушує Україну рухатися у достатньо вузькому коридорі.
Ми повинні мати високі темпи економічного зростання, інакше назавжди відстанемо від країн з розвиненою сучасною економікою. Ми повинні мати позитивний торгівельний баланс, інакше не зможемо нормально розраховуватися за дуже обтяжливими для нас зовнішніми боргами. Ми повинні мати бездефіцитний бюджет, інакше ми ризикуємо одержати загальну фінансову розбалансованість. Ми повинні створити умови для залучення в економіку іноземного капіталу, так як внутрішніх капіталів ні в якому разі не буде достатньо, щоб забезпечити вирішення поставлених завдань. І таких обов’язкових умов, часто суперечливих, дуже багато.
Якщо в поточному році вдасться утримати інфляцію на рівні 12 — 13 %, що дуже складно, але можливо, особливе значення в цьому плані буде мати погодженість фіскальної політики уряду і грошово- кредитної політики Національного банку України (на жаль, інституційних механізмів такого погодження зараз не існує); уникнути значних змін у обмінному курсі, що в теперішніх умов значно легше, важливо тільки не зашкодити експортерам, то у 2002 році стане реальним знизити інфляцію до 9 — 10 %, але уже при умові наближення до стабільності реального обмінного курсу гривні до долара США, що означає номінальну девальвацію гривні на рівні внутрішньої інфляції.
Важливою умовою досягнення таких результатів є підвищення наукової обгрунтованості і оперативності рішень у сфері грошово-кредитної політики, створення механізмів, здатних підвищити мобільність грошових ресурсів і рівень керованості грошово-кредитними потоками.
