Сталін оптом і на розлив

Символи тоталітаризму на пляшках, бігбордах, авто... Чому ми такі легковажні й неперебірливі?

Важко сказати, звідки в менеджменту нашої харчової промисловості такий потяг до історичних фігур у гастрономічному інтер’єрі. Можливо, не дає спокою торт «Наполеон», і тому відбувається приховане змагання з домогосподарками, щоб завоювати прихильність споживачів за допомогою імені якогось іншого завойовника. Причому нікого не зупиняє те, що в торгові марки закладається ім’я завойовника твоєї країни. Покуштуйте, будь ласка, солодощі «Петро I» свого вітчизняного виробництва. Купуйте українське! Кондитери, які не знають історії України, влаштували «солодке життя», випустивши «фірмові» цукерки в подарунковому оформленні під назвою «Єкатерина II». Проте, як з’ясувалось, це далеко не межа кулінарно-історичних збочень. Усіх переплюнули кримські винороби, причепивши на пляшки з вином портрети Сталіна. Інакше, ніж плювком в обличчя громадськості, в душі жертв сталінських репресій цю рекламу не назвеш. Особливо з огляду на те, як пояснювали свій «творчий задум» автори ідеї. Виявляється, він полягає в тому, щоб людина могла за чаркою вина вдивлятись у зображення вождя на пляшці й пригадувати найприємніші (?!) моменти минулого. За іронією долі винороби Євпаторії рекламували свою продукцію напередодні Дня Конституції України 26 червня у програмі ТСН «1+1». Вони пояснювали телеглядачам, що, крім портрета, на пляшці ще розміщена цитата, яка розповідає про Сталіна як про вождя з твердим характером. При цьому робився емоційно позитивний наголос такої характеристики, а також підкреслювалося, що, мовляв, ніякої політики тут немає. Крім Сталіна винороби запропонували «на розлив» вождів на всі смаки: Брежнєва, Че Гевару, Фіделя Кастро. Між тим у проекті «Вождь у пляшці» немає місця фюреру. Не можна ж уявити за келихом вина нащадків в’язнів Бухенвальду, які перед портретом Гітлера пригадують «приємні моменти» з минулого. А в’язнів ГУЛАГу — можна?! Хіба винороби не бачать, що це не червоне вино тече з-під портрета Сталіна, а кров мільйонів його жертв? А хіба винороби Криму ніколи не чули про депортацію кримських татар, болгар, вірмен, греків, німців, здійснену в 1944 році за наказом Сталіна? Невже відзначення 18 травня цього року 60-річчя депортації кримських татар залишилось для виноробів непоміченим? Невже вони живуть на безлюдному острові й нічого не чули про скорботну дату 70-річчя Голодомору в Україні, який організував Сталін і його кліка? Якщо у виноробстві немає ніякої політики, навіщо тоді тиражувати на пляшках зображення Сталіна? Щоб робити бізнес на прихильності до «твердої руки» деякої частини суспільства, відомої з соціологічних досліджень? Щоб отримувати прибутки за всяку ціну, вдовольняючи примхи одних та зневажаючи людську й національну гідність інших, зневажаючи загальнолюдські цінності? Називаючи речі своїми іменами, ведеться пропаганда фашизму, оскільки за Сталіним не менше злочинів, ніж за Гітлером.

У Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (станом на 1 грудня 1998 року) говориться: «Особливо тяжкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в республіці». Нова редакція цього закону або новий закон, що готується у Верховній Раді, дасть ще більш принципову оцінку злочинам сталінського режиму проти людськості. Можливо, винороби поважатимуть закон... Або відповідатимуть перед законом, якщо моральний аспект пропаганди сталінщини для них не має значення.

КОМЕНТАРІ

Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук, завідувач відділу Інституту соціології НАН України:

— У цьому явищі я б не шукав політичний смисл чи підтекст. Я вважаю, що воно прийшло зі сфери культури. У філософії, наприклад, наш час уже давно називають епохою постмодерна. Якщо спростити, то модерн — це постійне та нестримне прагнення до нового. Але те, що добре для техніки, технології, економіки, є згубним для культури, оскільки вона втрачає зв’язок із власним минулим. Тому в цьому випадку нове може бути злегка видозміненим старим. У літературі, наприклад, це проявляється в цитуванні класичних текстів, у популярній музиці — у знову чи інакше проспіваних старих піснях. Будь-які символи не можуть залишатися поза сьогоднішнім рухом. Сама культура — це досить тоталітарне явище, оскільки вона охоплює всі сфери життя. І тоталітарні символи — це наша історія. Тому сьогодні їхнє використання — це реакція на те, що ми пережили. Раніше історію підносили нам як таку собі чорну діру, абсолютно непроглядну та похмуру. І в цій чорній дірі загубилися наші найближчі родичі, які несли відповідальність за всю ту епоху. Тому нинішнє винесення на поверхню символів тоталітаризму — це не політичне явище, це певне виправдання життя наших батьків, матерів, дідусів і бабусь .

Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу «Практична психологія та соціальна робота»:

— Відповідаючи на запитання, чому запитані тоталітарні символи, ми насамперед повинні звернути увагу на такий момент, як кризу ліберально-демократичних цінностей, спричинену відносною неефективністю ліберальних економічних реформ на пострадянському просторі. Вони призвели до фрустрованості суспільної свідомості, розчарованості перебігом реформ і тими негативними соціальними наслідками, які вони спричинили. Свідомість пересічного громадянина не завжди спроможна відрізнити невдалі методи реалізації демократичних ідеалів від самих цих ідеалів.

Підкреслення тоталітарної символіки — портретів Леніна, «серпастих і молоткастих» надписів «СРСР» — це, по суті, заперечення нинішніх соціальних і політичних реалій. Якщо говорити про представників старшого покоління, то тяжіння до такої символіки пов’язане для них із ностальгією за минулим, за певною стабільністю та соціальними гарантіями, які були притаманні радянському ладу епохи застою. Якщо розглядати молодь, то їхній сьогоднішній вибір пов’язаний із відсутністю в них досвіду життя за тоталітарного режиму, незнання його негативних сторін. Адже, крім певних позитивів, які існували в той час, тоталітарний режим призводив до придушення свободи, черг, дефіциту, диспропорцій у виробництві. І цього молодь справді не знає. Звідси в неї ідеалізація минулого.

Слід також відзначити, що у використанні тоталітарної символіки явно проглядає індиферентність до гуманістичних ідеалів і тяжіння до антигуманістичних цінностей, уособленням яких виступають ці знаки. Це тривожний симптом, що свідчить про певну дегуманізацію свідомості.

Олексій ПЛОТНІКОВ, доктор економічних наук, професор:

— Що стосується використання тоталітарних символів на продуктах, горілці та всьому іншому, то, швидше за все, йдеться про спробу зіграти на почуттях старшого покоління. Це не означає, що країна тоталізується чи тоталітарні символи стають модними. Швидше за все їх просто давно не було видно, ось вони й «поспливали». Проте сьогодні ця символіка вже абстрактна, якщо її й використовують, то її справжня «начинка» відсутня.